Подагра – це хронічне захворювання, пов'язане з порушенням сечокислого (пуринового) обміну, підвищеним вмістом у крові сечової кислоти (гіперурикемія) і відкладенням в тканинах уратів (кристалів натрієвої солі сечової кислоти). Захворювання протікає з рецидивуючими нападами гострого артриту і утворенням подагричних вузлів (тофусів). У цьому громіздкому визначенні, де представлені патогенез та клініка хвороби, концентруються результати праці вчених багатьох поколінь, які вивчали проблему подагри.

Ячмінь – гостре хворобливе гнійне запалення мейбомієвих залоз або інших залоз краю повік. Часто викликається мікроорганізмами Staphylococcus aureus. Зовнішній ячмінь – гостре бактеріальне запалення сальних або потових залоз з формуванням локального абсцесу. Внутрішній ячмінь, або мейбоміт, виникає при гнійному запаленні мейбомієвих залоз.

Проникнення мікроорганізмів у волосяний мішечок вії або сальну залозу спостерігається переважно в ослаблених людей зі зниженою опірністю організму до різного роду інфекцій. Ячмінь на оці нерідко виникає на фоні тонзиліту, запалення навколоносових пазух, захворювань зубів, порушень фізіологічної активності шлунково-кишкового тракту, глистових інвазій, фурункульозу, цукрового діабету. Часто поєднується з блефаритом.

Мальтузіанська криза перенаселення була брутально і швидко подолана внаслідок страшної епідемії, перед якою європейці виявилися безпорадні. Бубонна чума, названа в європейській історії Чорною Смертю, – це хвороба гризунів, спричинена бактеріями, які розносяться їхніми блохами. Там, де люди і гризуни вступають у тісний контакт, як у перенаселених містах, хвороба може перекинутись на людей. Пошесті бубонної чуми спалахують унаслідок циклічних процесів, які тривають століттями. Відомостей про неї ми маємо небагато, але, мабуть, епідемія бубонної чуми пустошила Європу в шостому сторіччі у зв'язку зі зменшенням населення та іншими нещастями в пізній Римській імперії. Десь наприкінці восьмого сторіччя епідемія зникла з європейської території, і Європа загалом не знала великих пошестей на протязі п'яти сторіч.

Вперше ця хвороба була відкрита в 1906 році німецьким лікарем на ім'я Алоїс Альцгеймер, на честь якого вона і отримала свою назву. Це важкий розлад психіки, що приводить до втрати можливості розумно мислити. У західній цивілізації в результаті активної зміни умов життя хвороба Альцгеймера або хвороба старості, як її ще називають, четверта за частотою захворювання. В ранньому віці вона зустрічається досить рідко. Зазвичай її виявляють у віці 50, рідше 30 років. До 65 років подібне захворювання вражає одну людину з 1000, після 65 років – трьох зі ста, а по досягненні 80 років ця кількість збільшується до 10–15 чоловік. Експерти попереджають: ризик захворіти хворобою Альцгеймера у 60-річної людини складає 1 %, а у 85-річної – 30–50 %.

Під виразкою розуміють утворення більш-менш стійкого осередкового дефекту в стінці порожнього органу (шлунка, дванадцятипалої кишки), причому деструктивний процес починається з боку слизової оболонки.

Механізми виникнення

За глибиною ураження виразки можуть бути поверхневими, які обмежуються тільки слизовою оболонкою, і глибокими, що захоплюють м'язову і серозну (черевну) оболонки органу. При наскрізний деструкції стінки виникає прорив, або перфорація (повний дефект), стінки органу з вилиттям його вмісту в черевну порожнину. При повільному перебігу деструктивного процесу зовні, до стінки органу з виразкою, прилипають сусідні органи (наприклад, печінка), і виразковий дефект може поширюватися і на них; тоді говорять про пенетруючі, тобто проникаючі, виразки.