2014-05-09

Коралові поліпи

3.9375 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 3.94 (8 голосів)

Коралові поліпи Anthopleura xanthogrammica

Коралові поліпи (Anthozoa) - клас морських безхребетних. Колоніальні і поодинокі донні організми. Багато видів коралових поліпів мають вапняний скелет і приймають участь у рифоутворенні. Поряд з ними до цього класу відноситься безліч представників, кістяк яких складається з білка (горгонарії, чорні корали), а також зовсім позбавлених твердого скелета (актинії).

Підклас восьмипроменеві корали (Octocorallia)

Ряд горгонові корали (Gorgonaria)

Горгонарії, або рогові корали, зовні дуже схожі на колонії гідроїдних поліпів. Їх кістяк складається з вапняних спікул, що утворюються в товщі мезоглеального шару, у вигляді покритих горбками паличок і лусочок.

Але для горгонарій більш характерний щільний осьовий скелет, що пронизує стовбур і гілки колоній. У його утворенні в простому випадку приймають участь ті ж вапняні спікули, з'єднані між собою проміжною речовиною. У більшості горгонарій осьовий скелет складається з концентричних рогових пластинок, що утворюються в мезоглеальному шарі. Ці рогові пластинки зазвичай просякнуті вапном. У багатьох горгонарій спікули окремих коралових поліпів, з яких складається скелет, скупчуються навколо ротового диска, утворюючи віночок із захисних голок і лусочок, що стирчать назовні.

Колонії горгонарій міцно прикріплюються до твердого субстрату за допомогою округлого розширення основи. Лише деякі види здатні розвиватися на м'яких піщаних або мулистих ґрунтах. У такому випадку в базальній частині колонії утворюються кореневі вирости. У деяких глибоководних видів, що пристосувалися до перебування на мулистих ґрунтах , нижня частина стовбура колонії розростається в ширину і набуває вигляду лопатоподібної пластинкою, що вільно встромляється у ґрунт.

Горгонарії поширені від полярних районів до екватора. Але особливо численні і різноманітні вони у водах тропічної зони. Так, у водах Арктичної області можна зустрінти тільки 5 видів горгонарій, а в Антарктиці їх не більше 30. Загальна ж кількість видів рогових коралів досягає 1200. На мілководді мешкає близько 70 % всіх відомих видів горгонарій. Тільки 16 % їх опускається на глибину більше 1000 м. У абісаль Світового океану проникло лише 11 видів горгонарій. Переважна більшість рогових коралів може жити лише у воді з нормальною морською солоністю, і лише кілька видів здатні переносити незначне опріснення. Тому в таких морях, як Чорне чи Балтійське, горгонарії не зустрічаються.

Спосіб харчування і склад їжі горгонарій досі залишаються невідомими. У гастральних порожнинах майже ніколи не вдається знайти залишки проковтнутої їжі. Можливо, їжею горгонаріям служать завислі у морській воді дрібні частки органічної речовини тваринного походження.

Колонії рогових коралів відрізняються дивовижною різноманітністю. Серед них є прості нерозгалужені і складні гіллясті колонії. Останні можуть бути деревовидними, перистими і вієподібними. Мабуть, найкрасивішими є саме вієподібні колонії горгонарій. Для них характерне розгалуження тільки в одній площині. Їх численні гілочки спаюються між собою, і вся колонія набуває вигляду перфорованої округлої пластинкою. Ці витончені горгонарії до того ж надзвичайно яскраво забарвлені в жовтий, червоний і навіть фіолетовий колір. Відомі колонії, що досягають двох метрів заввишки і півтора завширшки. Разом з іншими настільки ж красивими і яскраво забарвленими горгонаріями вони утворюють цілі підводні ліси, ніби пофарбовані в осінні барви – жовті, оранжеві, червоні і коричневі. 

Ряд м'які корали (Alcyonaria)

Слово «корал» у нашому уявленні завжди пов'язане з чимось твердим, тендітним. Такими справді є більшість коралів, але існують і м'які корали – альціонарії.

До альціонарій відносяться найбільш просто організовані колоніальні коралові поліпи, у колоніях яких ніколи не утворюється центральний, або осьовий, кістяк. Численні склерити або безладно розкидані в товщі мезоглеального шару, або утворюють корковий шар безпосередньо під ектодермальним шаром клітин. У більш рідкісних випадках склерити, зливаючись між собою, утворюють навколо поліпів витончені трубочки. Колонії альціонарій міцно прикріплюються до субстрату м'ясистою основою. Проте деякі альціонарії здатні укріплюватися і на м'яких мулистих ґрунтах.

Альціонарії – найчисельніший ряд восьмипромінних коралів. Вони широко поширені в морях і океанах, зустрічаються від полярних районів до екватора і від літоралі до більших глибин. Однак у Світовому океані альціонарії розподілені дуже нерівномірно. Більше 80 % всіх зараз відомих видів живе на мілководді тропічних морів Малайського архіпелагу і уздовж північних берегів Австралії. У холодні води полярних районів північної та південної півкуль проникає всього кілька видів альціонарій. Не більше 2 % видів зустрічається на глибині понад 1000 м , а в абісаль Світового океану (на глибину більше 3 тисяч метрів) проникло всього лише шість видів альціонарій.

У ряді Alcyonaria розрізняють до 40 родів і 1200 видів м'яких коралів, які нерівномірно розподіляються між трьома родинами – Stolonifera, Telestacea і Alcyonacea.

Харчування альцірнарій порівняно добре вивчене. В активному стані коралові поліпи розпускаються і перебувають в очікуванні їжі. Їх жертвою стають пропливаючі повз дрібні ракоподібні і їхні личинки. Жалкі нитки паралізують, а витягнуті тонкі щупальця міцно хапають здобич. Потім щупальця дещо скорочуються, підтягуючись до ротового диска. Їх кінці згинаються і проштовхують схоплену їжу в ротовий отвір. Через глотку харчова грудка просувається вже завдяки хвилеподібним перистальтичним скороченням її стінок. Комок, що потрапив в гастральну порожнину, обгортається мезентеріальними нитками, розщеплюється на частини і нарешті перетравлюється. Цікаво, що перетравлювання їжі здійснюється тільки черевними і бічними гастральними перегородками. Дві спинні перегородки ніколи не беруть участь в процесі харчування.

Так само як і у багатьох інших кишковопорожнинних, у Alcyonaria виникають певні пристосування до існування в різних умовах. У форм, що мешкають на мілководді, в смузі прибою, скелет, як правило, буває дуже слабо розвинений. Гнучкість колонії рятує її від ударів хвиль. Але іноді скелет альціонарій, що мешкають в прибійній зоні, буває і вельми масивним, що також охороняє колонію від хвиль.

Розміри колоній змінюються в широких межах. Форми, що живуть на мілководді, утворюють більші колонії, ніж ті, які розвиваються на великих глибинах. Представники одного і того ж виду, що живуть в холодних і теплих водах, помітно відрізняються один від одного. У перших спостерігається збільшення розмірів поліпів, хоча їх кількість виявляється меншою, ніж у других.

В умовах підвищеної забрудненості кількість коралових поліпів колонії різко зростає.

Ряд морські пера (Pennatularia)

З усіх кишковопорожнинних найфантастичніші за формою колонії утворюють морські пера. На відміну від інших колоніальних кишковопорожнинних морські пера ніколи не прикріплюються до будь-якого субстрату. Їх нижній кінець, який має зазвичай мускулисте розширення, вільно встромляється в м'який ґрунт, що вистилає дно. Хоча морські пера ведуть нерухомий спосіб життя, вони можуть при необхідності пересуватися ґрунтом і знову прикріплюватися на новому місці.

Морські пера утворюють нерозгалужені, часто досить великі і яскраво забарвлені колонії. Вони складаються з м'ясистого стовбура – сильно видозміненого тіла первинного поліпа. Решта коралових поліпів виростають на стінках стовбура або на його виростах. Для всіх морських перів характерний диморфізм вторинних поліпів. Кожна колонія морського пера ділиться на два відділи: верхній, або поліпоїдний, і нижній – стебло.

Для морських перів характерна високоорганізована система каналів, що зв'язує різні відділи колонії. Вона складається з центральної і периферичної систем. Центральна система представлена чотирма основними поздовжніми каналами, що пронизують всю колонію. Два з них є продовженням радіальних кишень гастральної порожнини первинного поліпа. Два інших канали – вторинні утворення. Периферична система складається зі складної густої мережі каналів, що зв'язують між собою гастральні порожнини окремих коралових поліпів. Канали периферичної системи відкриваються в основні поздовжні канали колонії.

Скелет морських перів складається з численних вапняних спікул у вигляді паличок і голок, які зазвичай мають три поздовжніх реберця. Крім спікул, що утворюють, як правило, корковий шар тіла колонії, є і осьовий скелет, що утворюється, так само як і у рогових коралів, з концентричних рогових пластинок, просочених вапном.

Морським перам властива добре розвинена м'язова система. У ній розрізняють потужну кільцеву мускулатуру, шар поздовжніх м'язових тяжів і шар косих мускулів, що прикріплюються одним кінцем до стрижня осьового скелета. Косі м'язи забезпечують довільне згинання колонії.

Нервова система морських перів досягає високої для кишковопорожнинних досконалості. Основна риса її прогресу полягає в утворенні загальноколоніальної нервової системи, що зв'язує між собою всі відділи колонії. Однак спеціальні органи відчуття відсутні і у морських перів.

Харчування пеннатулярій вивчене ще недостатньо.

Морські пера роздільностатеві. Як правило, жіночі колонії виявляються набагато більш численними, ніж чоловічі. У більшості випадків запліднення зрілих яєць пеннатулярій відбувається в зовнішньому середовищі. Яйця у багатьох видів пеннатулярій викидаються рано вранці, незалежно від температури води. Нерест колоній відбувається одночасно, при цьому чоловічі колонії викидають статеві продукти в такій кількості, що вода навколо них стає молочно-білою. У північних видів пеннатулярій нерест може тривати весь літній період.

Лише деякі види пеннатулярій можна вважати живородними. У таких видів запліднення відбувається в гастральній порожнині, а у воду випускаються личинки на стадії планули.

Як правило, брунькування у морських перів приводить, так само як і у інших колоніальних поліпів, лише до росту колоній, оскільки новостворені коралові поліпи не втрачають зв'язку з материнським організмом. Тільки у одного виду Pennatula phosphorea відоме розмноження поділом, при якому відразу утворюється нова колонія.

Морські пера утворюють порівняно невелику групу кишковопорожнинних. Загальна кількість їх видів не досягає 300, вони поширені у всьому світі. Однак у приантарктичних водах, за винятком трьох видів умбеллул, морські пера не зустрічаються. Більшість видів живе в тропічному і помірному поясах північної півкулі. У північних частинах Атлантичного і Тихого океанів кількість видів пеннатулярій різко знижується, а в холодних водах полярного басейну зустрічається лише три. На мілководді мешкає 42 % всіх відомих видів пеннатулярій. На глибину більше 1000 м проникає 32 види, а на глибину більше 3000 м – 16, або 7 % всіх відомих пеннатулярій.

Кілька видів пеннатулярій здатні переносити значне опріснення води. Один з таких видів – Virgularia mirabilis, широко поширений в Північній Атлантиці і Середземному морі, зміг проникнути навіть у Чорне море. Інший вид Renilla patula, був знайдений в гирлі річки Міссісіпі.

Підклас шестипроменеві корали (Hexacorallia)

Ряд актинії, або морські квіти (Actiniaria)

До ряду актиній відносяться одиночні, лише зрідка колоніальні тварини, що проводять рухливий спосіб життя. Тільки кілька глибоководних видів нерухомо прикріплені до субстрату. Актинії мають циліндричну форму тіла зі сплющеним верхнім (ротовий диск) і нижнім кінцем (підошва). Але у деяких актиній, в основному у тих, які ведуть риючий спосіб життя, підошва може і не утворюватися.

Кількість гастральних перегородок у більшості актиній щонайменше дорівнює шести парам або кратна шести. Утворення нових пар перегородок відбувається майже завжди в проміжних гастральних камерах.

Вільні краї гастральних перегородок мають мезентеріальні нитки, багаті залозистими і жалкими клітинами. У деяких актиній утворюються ще й особливі нитки – аконції, на яких жалкі капсули особливо численні. Для захисту від нападу ці нитки викидаються актиніями через рот або через особливі отвори в стінках тіла чи щупалець. Ротовий диск актиній оточений щупальцями. Залежно від кількості щупалець вони розташовуються в один або два і навіть більше концентричних рядів.

Ротовий отвір вищих актиній має овальну або щілинну форму.

М'язова система актиній досягає високого для кишковопорожнинних тварин розвитку. Ектодермальна система складається з поздовжніх волокон, що лежать в щупальцях, і радіальних волокон навколо ротового отвору. Ентодермальная система складається з кільцевої мускулатури щупалець, ротового диска, глотки, стінок тіла і ножного диска. На гастральних перегородках лежать поздовжні м'язові валики.

Нервова система актиній складається з наявних у всіх відділах тіла ектодермальної мережі нервових клітин і слаборозвиненої ентодермальної мережі, що охоплює тільки гастральні перегородки. Особливо багато нервових клітин сконцентровано в основі щупалець і на ротовому диску. Інше скупчення нервових клітин є поблизу підошви. Цікаво відзначити, що різні відділи тіла виявляються особливо чутливими до певних подразнень. Підошва, наприклад, чутлива до механічних подразнень і не сприймає хімічних. Ротовий диск, навпаки, вельми чутливий до хімічних подразнень і майже не реагує на механічні. Мабуть, лише стінки тіла і щупалець реагують на механічні, хімічні та електричні подразнення.

Звичайна реакція актинії на подразнення полягає в скороченні тіла. Ротовий диск і щупальця при цьому втягуються, і над ними змикаються стінки тіла, які стискаються особливим м'язовим кільцем. Актинії, які проводять риючий спосіб життя, при цьому швидко закопуються в ґрунт. При тривалому впливі подразника актинії прагнуть відповзти якнайдалі від нього.

У актиній не утворюється скелета, хоча ектодерма деяких видів виділяє хітиноїдну кутикулу, яка покриває бічну поверхню тіла і підошву. Тіло актиній часом буває дуже міцним і без скелета. Справа в тому, що мезоглея актиній зазвичай досягає значного розвитку і часто набуває щільності хряща завдяки появі в ній щільної волокнистої сполучної речовини.

Морські анемони розмножуються як безстатевим, так і статевим шляхом. Однак безстатеве розмноження у них відіграє значно меншу роль. Випадки брунькування в Actiniaria взагалі дуже рідкісні. Багатьом актиніям властивий захист потомства. У арктичних і антарктичних видів, наприклад, молоді актинії закінчують свій розвиток або під прикриттям спеціальних виростів на зовнішній поверхні тіла материнського організму (Epiactis marsu pialis), або прикріпившись до нижньої частини тіла і до розширення ножного диска (Epiactis prolifera).

Розмноження актиній, що мешкають в холодних водах північних і південних широт, починається зазвичай навесні і закінчується до літа. Навпаки, в тропічних водах актинії починають розмножуватися в розпалі літа. Плаваючі личинки-планули тримаються в планктоні 7-8 днів і за цей час розносяться течіями на значні відстані.

Морські анемони населяють майже всі моря земної кулі, але, як і решта коралових поліпів, вони особливо численні і різноманітні в теплих водах. У напрямку до холодних приполярних районів кількість видів актиній швидко скорочується.

Хоча актинії – типові морські тварини, багато з них переносять значне опріснення води. Кілька видів актиній зустрічається в Чорному морі.

Більшість актиній має підошву і веде сидячий спосіб життя. Але при необхідності і вони можуть повільно просуватися субстратом. Зазвичай поступальний рух актиній здійснюється за допомогою м'ясистої підошви. Її частина тоді відокремлюється від субстрату, висувається вперед, у напрямку руху, і там знову закріплюється. Після цього відокремлюється від субстрату і підтягується інша частина підошви.

Більшість мілководних актиній уникає денного світла і переповзає з освітлених сонячними променями місць у затінені ущелини скель.

Харчування актиній вивчено порівняно добре. У одних актиній основну роль у живленні відіграють хапальні рухи щупалець, у інших – миготливий рух віяльних клітин, розкиданих в ектодермі. Перші харчуються різними дрібними живими організмами, другі – органічними частками, завислими у морській воді.

Дуже багато видів актиній вступають в мирний симбіоз з іншими тваринами.

Ряд цериантарії (Ceriantharia)

Відомою зовнішньою схожістю з актиніями володіють представники ряду цериантарії.

Цериантарії – нечисленна і порівняно погано вивчена група шестипроменевих коралів. До них відносяться виключно поодинокі безскелетні кишковопорожнинні, які проводять риючий спосіб життя. Довге циліндричне тіло цериантарії мускулисте і абсолютно гладке. На його передньому кінці є розширений ротовий диск, оточений двома групами щупалець, між якими залишається невеликий вільний простір.

Цериантарії різко відрізняються від актиній за внутрішньою будовою. На поперечному розрізі тварини на рівні глотки чітко видно численні і завжди повні гастральні перегородки, розташовані на рівній відстані одна від одної. Валики поздовжньої мускулатури перегородок виражені слабо, проте видно, що вони лежать на їх вентральній стороні. Всі нові перегородки завжди утворюються на вентральній стороні тіла.

Вільні краї перегородок, крім напрямних, закінчуються мезентеріальною ниткою, оснащеною залозистими клітинами і жальними капсулами.

М'язовий шар цериантарії сильно розвинений і лежить відразу під ектодермою. Мезоглеальний шар представлений тонкою гомогенною пластинкою.

Цериантарії не мають скелета. Зазвичай вони сидять більш-менш вертикально в ґрунті, в трубках, утворених із здатного до тверднення слизу, що виділяється численними залозистими клітинами ектодермального шару. Внутрішня поверхня трубки абсолютно гладка і досить слизька, зовнішня ж поверхня стає грубою і шорсткою на дотик через велику кількість різних сторонніх включень – піщинок, уламків раковин молюсків, голок губок і раковинок форамініфер. Трубки цериантарій трохи припідняті над ґрунтом. В активному стані тварина висуває з трубки свій верхній кінець. Щупальця зовнішньої групи зазвичай розправляються і лежать в одній площині. Більш короткі щупальця внутрішньої групи піднімаються вгору. При найменшому подразненні тварина швидко втягується всередину свого будиночка. Довжина трубок у різних видів дуже різна – від кількох до 30–40 см. Але відомі трубки, що досягали 1 м завдовжки. Цериантарії не здатні втягувати щупальця всередину свого тіла. Ховаючись в трубку, тварина складає щупальця над своїм ротовим диском.

Всі цериантарії – гермафродити, однак чоловічі і жіночі статеві клітини утворюються у них в різний час. Як відбувається їх розмноження досі невідомо. Безстатеве розмноження у цериантарій спостерігається рідко, але зате ці тварини мають виняткову здатність до регенерації.

Цериантарії мешкають у всіх морях з нормальною солоністю. У таких морях, як Чорне і Балтійське, ці тварини не зустрічаються. Більшість з 50 відомих видів мешкає в теплих водах тропічного поясу і в субтропіках. Лише деякі види проникають в холодні води приполярних районів. Діапазон вертикального розподілу цериантарій досить широкий.

Спосіб життя цериантарій вивчений мало. Багато їх планктонних личинок харчуються дрібними рачками. Дорослі ж тварини вживають в їжу органічні частки, завислі у придонному шарі води.

Ряд зоантарії (Zoantharia)

Зоантарії – це дуже невелика група кишковопорожнинних, іноді одиночних, іноді колоніальних, позбавлених скелета, які зовнішнім своїм виглядом нагадують дрібних актиній.

Розміщення гастральних перегородок у зоантарій відрізняється від їх розташування у всіх сучасних коралових поліпів. Однак внутрішня будова зоантарий віддалено нагадує будову вимерлих чотирипромінних коралів. Всі повні перегородки розташовані парами. Між повними перегородками утворюються короткі неповні перегородки. Є дві пари направляючих перегородок. У кожній парі гастральних перегородок м'язові валики поздовжньої мускулатури повернені один до одного, за винятком напрямних, де вони лежать на протилежних сторонах.

Зоантарії не мають власного скелета. Ектодермальні клітини поверхні тіла здатні виділяти лише досить товсту кутикулу. Цікаво, що ці тварини здатні зміцнювати кутикулу за допомогою всіляких дрібних чужорідних предметів – піщинок, голок губок, раковин форамініфер і т. д. Майже всі ці частинки, прорвавши ектодермальний шар клітин, проникають і в мезоглеальний шар, який досягає у зоантарій значного розвитку. Сторонні частинки відкладаються в мезоглеальному шарі іноді в настільки великій кількості, що цілком замінюють опорний кістяк. Зазвичай різні зоантарії прикріплюють до зовнішньої сторони тіла якісь певні чужорідні частинки. М'які тканини зоантарій безбарвні, і забарвлення колоніям надають лише ці численні чужорідні включення.

М'язова система зоантарій розвинена дуже слабо, особливо в базальній частині поліпів. Про нервову систему досі майже нічого не відомо.

Ці тварини частіше роздільностатеві. У таких випадках колонії складаються тільки з чоловічих або тільки з жіночих особин. Але існують і гермафродитні особини зоантарій.

Зоантарії поширені у всьому світі, проте це порівняно рідкісні тварини і трапляються вони нечасто. З 300 відомих видів більшість мешкає в тропічній зоні. Тільки окремі представники зоантарій проникли далеко на північ і південь, зустрічаючись в холодних водах Арктики і Антарктики. Серед зоантарій є мешканці прибережного мілководдя і великих глибин океану. Однак у абісаль океану на глибину більше 3 тисяч метрів вони не змогли проникнути.

Зоантарії ведуть виключно донний спосіб життя. Одиночні форми живуть на піщаному або замуленому ґрунті, занурюючи в нього задній кінець свого тіла. Колоніальні зоантарії селяться на твердому субстраті.

Ряд антипатарії (Antipataria)

Є ще одна група кишковопорожнинних, які зовні нагадують рослини – це антипатарії.

Це витончені перисті, вієподібні, деревовидні колонії, що нагадують йоржики. Подібно до рогових коралів, вони мають осьовий роговий скелет, але, на відміну від рогових коралів, повністю позбавлені вапна.

Головним стовбуром скелета і його бічними відростками тягнуться канали, а його поверхня суцільно покрита конічними шипами, які іноді досягають значної висоти. Шипи можуть бути відсутніми біля основи колонії або на кінцях молодих гілок. Навколо ротового отвору утворюється всього лише шість коротких товстих щупалець. Гастральних перегородок в тілі поліпа може бути 6, 10 або 12. Частіше буває 10 перегородок. Шість перегородок первинні, інші – це вторинне утворення. Всі перегородки повні, тобто досягають глотки. Порожнини щупалець є продовженням бічних камер порожнині тіла, утворених первинними перегородками.

Тонка цененхіма, а іноді і тіло коралових поліпів часто пронизується майже наскрізь гострими шипами скелета.

Мускулатура у антипатарій майже зовсім не розвинена. Нічого не відомо про будову нервової системи. Поліпи антипатарії роздільностатеві, але в одній і тій же колонії можуть розвиватися як жіночі, так і чоловічі особини.

Харчування антипатарій абсолютно не вивчене.

Зі 120 видів антипатарій близько 100 видів живе на невеликих глибинах тропічного і субтропічного поясів океану. Дуже небагато видів змогли проникнути в помірні води і на великі глибини океану. Глибше 2 тисяч метрів зустрічається 5 видів антипатарій, а глибше 3 тисяч метрів – лише три види.

Ряд мадрепорові коралів (Madreporaria)

Мадрепорові коралі – найбільша група кишковопорожнинних. Вона налічує понад 2500 видів, що мешкають виключно в морі. Серед них є як одиночні, так і колоніальні форми, але останніх переважна більшість. Найхарактернішою рисою коралів цього ряду є наявність потужного вапняного кістяка, утвореного ектодермою. Скелет мадрепорових коралів суцільний, тобто він не складається з окремих елементів – спікул чи голок. Підошва коралового поліпа утворює кісткову пластинку, від якої піднімаються вгору радіальні скелетні перегородки. Товща кістяка постійно нарощується, і у сформованого поліпа живі м'які тканини (у порівнянні з товстим скелетом) виглядають як напівпрозора плівочка. У колоніальних форм скелетні чашечки окремих поліпів зливаються в єдиний скелет колонії. Поліпи одиночних видів мадрепорових коралів можуть досягати досить значних розмірів. Форма колоній, утворених мадрепоровими коралами, може бути дуже різноманітною: одні види утворюють кущики, інші – плоскі ґратчасті плити, треті – схожі на кольорову капусту, є і кулясті колонії.

Багато колоніальних мадрепорових коралів проявляють виразну тенденцію до об'єднання колонії в єдиний організм шляхом злиття поліпів.

Мадрепорові корали живуть у всіх зонах Світового океану і на різних глибинах. Окремі види зустрічаються в полярних і помірних поясах. Але найбільшої розмаїтості ці корали досягають тільки в тропіках, де вони становлять основу знаменитих коралових рифів.

 

Джерела:

  • Жизнь животных. Беспозвоночные, т. 1 , под. ред. Зенкевича Л. А., Москва: "Просвещение", 1968. С. 287-311.
  • Зображення: commons.wikimedia.org.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus