2014-05-09

Чи існують вампіри?

3 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 3.00 (7 голосів)

Чи існують вампіри

Перш ніж з’ясувати чи існують вампіри, варто було б почати здалеку і розглянути питання хто такі вампіри.

Вампіри – міфологічнаабо фольклорна нечисть. Вони є нежиттю, яка харчується людської і/або тваринною кров'ю. Вони також є частим об'єктом кіно або художньої літератури, хоча вампіри з художніх творів надбали деяких відмінностей від вампірів міфологічних. Характерні риси вампіра в різних переказах сильно відрізняються. Деякі культури мають історії про нелюдських вампірів, наприклад летючих мишей, собаках і павуків.

Аналоги вампірів в давніх культурах

Розповіді про мерців, які проливають кров, знайдені майже у всіх культурах по всьому світу, включаючи найдревніші. Вампіроподібні духи, що звуться Лілу (Lilu), згадуються в ранній вавилонській демонології, а кровоссальні акшари – у ще більш ранній шумерській міфології. Ці демонесси тинялися в темряві, полюючи і вбиваючи новонароджених немовлят та вагітних жінок.

Даханавар – в древньовірменській міфології вампір, який проживає в горах. Він прославився тим, що ніколи не вбивав жителів, які жили на його землях.

В Індії розповіді про Веталь, вампіроподібні створіння, які вселяються в трупи, були поширені в санскритській новелістиці. Збірка «Двадцять п'ять розповідей Веталь» розповідає про царя Вікрамадітья і його спробbспіймати невловимого Веталь. Історії про Веталь були зібрані в книзі Баїтал Пачісі (Baital Pachisi).

Кульгавий труп – аналог вампіра в китайській традиції, проте він харчується життєвої есенцією жертви (ці), а не кров'ю.

У Римі привидів-кровососів називали ламіями, емпузами і лемурами. Згадується в римських оповіданнях і нічна птаха стрікс (strix), яка харчувалася людською кров'ю і плоттю. Румунське слово стриг (вампір) – походить саме від слова стрікс, так само, як і ім'я албанського Штріга (Shtriga), але міфи про цих істот показують в основному слов'янський вплив.

Як приклад існування і популярності схожих легенд в пізні часи, можна зазначити, що в XII столітті англійські історики та літописці Вальтер Мап і Вільям Ньюбургський записали кілька історій, які мають спільну схожість зі східноєвропейськими вампірами.

Міф про вампірів, в тому вигляді, в якому він нам відомий, з'явився в Східній Європі зі слов'янського фольклору, де вампірами були істоти, що вбивають людей шляхом випивання їх крові, або через удушення. Вампір міг бути знищений, якщо йому відрізати голову, встромити осиковий кілок у його серце і спалити труп.

Чи існують вампіри? Сучасні вірування у вампірів

Віра в вампірів існує й досі. Хоча деякі культури зберегли їхні оригінальні вірування в живих мерців, більшість наших сучасників знаходяться під впливом художнього образу вампіра, яким він постає у фільмах і в літературі.

У 1970-х роках були чутки (поширені місцевою пресою) про вампіра на кладовищі Хайгейт (Highgate Cemetery) в Лондоні. Дорослі мисливці на вампірів у великій кількості юрмилися на кладовищі. Серед кількох книг, що описують цей випадок, можна відзначити книги Шона Манчестера (Sean Manchester), місцевого жителя, який один з перших припустив існування «Вампіра Хайгейт» і який заявляв, що вигнав і знищив все вампірське гніздо в районі.

У сучасному фольклорі Пуерто Ріко та Мексики чупакабра вважається тим створінням, що харчується плоттю або п'є кров домашніх тварин. Це дає підставу вважати її ще одним видом вампіра. «Істерії через чупакабру» часто пов'язувалася з глибокими економічними і політичними кризами, зокрема в середині 1990-х.

В кінці 2002 і на початку 2003 років істерія з приводу так званих атак вампірів поширилася по африканській країні Малаві. Натовп забив на смерть камінням одного і напав принаймні ще на чотирьох чоловік, включаючи губернатора Еріка Чівайя (Eric Chiwaya), ґрунтуючись на переконанні, що уряд був у змові з вампірами.

У Румунії в лютому 2004 року, деякі родичі покійного Тома Петра (Toma Petre) побоювалися, що він став вампіром. Вони витягли його труп, вирвали його серце, спалили його і змішали попіл з водою, щоб потім це випити.

У січні 2005 року з'явилися чутки, що хтось вкусив кількох людей в Бірмінгемі, Англія. Потім з'явилися чутки про вампіра, що блукає околицями. Однак місцева поліція стверджувала, що про подібні злочини не повідомляли. Мабуть, цей випадок був міською легендою.

У 2006 році Костас Ефтіміу (Costas Efthimiou) і Соганг Ганді (Sohang Gandhi) видали статтю, яка використовувала геометричну прогресію, щоб спробувати викрити особливості харчування вампірів, стверджуючи, що якщо кожне годування вампіра породжує ще одного вампіра, то це лише питання часу, коли все населення Землі буде складатися з вампірів, або коли вампіри вимруть. Однак ідея про те, що жертва вампіра сама стає вампіром, з'являється не в усьому вампірському фольклорі, і не є загальновизнаною серед сучасних людей, які вірять у вампірів.

Природний феномен, що поширив віру у вампірів

Вампіризм з фольклору зазвичай був пов'язаний із серією смертей через невизначені чи загадкові захворювання, переважно в одній і тій же сім'ї або в одному маленькому товаристві. Епідеміальний характер очевидний в класичних випадках з Петером Плогожовіцем і Арнольдом Паоло, а також у випадку з Мерсі Браун і в вампірських забобонах Нової Англії в цілому, коли специфічне захворювання, туберкульоз, асоціювалося зі спалахами вампіризму.

У 1725 році Майкл Ранфт (Micha?l Ranft) у своїй книзі «De masticatione mortuorum in tumulis» вперше зробив спробу пояснити вірування у вампірів природним шляхом. Він каже, що в разі смерті кожного селянина, хтось інший (швидше за все людина, яка мала якісь стосунки з померлим), хто бачив або чіпав труп, зрештою помирав або від тієї самої хвороби, або від божевільного марення, викликаного одним лише виглядом покійного. Ці вмираючі люди говорили, що померлий являвся їм і катував їх різними способами. Інші люди в цьому селі викопували труп, щоб подивитися, що він робить. Ранфт дав таке пояснення, коли говорив про випадок Петера Плогожовіца: «Ця хоробра людина загинула раптовою насильницькою смертю. Ця смерть, якою б вона не була, могла спровокувати у тих, хто вижив, марення. Раптова смерть породила занепокоєння у сімейному колі. Занепокоєння було в парі зі скорботою. Скорбота приносить меланхолію. Меланхолія стає причиною безсонних ночей і болісних снів. Ці сни ослаблювали тіло і дух доти, поки хвороба, зрештою, не призводила до смерті».

Деякі сучасні вчені заперечують, що історії про вампірів могли з'явитися під впливом рідкісного захворювання, яке зветься «порфірія». Ця хвороба псує кров, порушуючи відтворення гема. Вважалося, що порфірія була найбільш поширена в маленьких селах Трансільванії (приблизно 1000 років тому) де можливо мали місце близькоспоріднені розмноження. Стверджують, що якби не ця «хвороба вампірів» – не було б міфів ні про Дракулу, ні про інших персонажів. Практично за всіма симптомами хворий, що страждає від запущеної форми порфірії – це типовий вампір, а знайти її причину і описати перебіг хвороби змогли тільки в другій половині XX століття, чому передувала нещадна багатовікова боротьба з вовкулаками: з 1520 по 1630 роки (110 років) роки в одній тільки Франції стратили понад 30 тисяч осіб, визнаних вервольфами.

Вважається, що цією рідкісною формою генної патології страждає одна людина з 200 тисяч (за іншими даними, зі 100 тисяч), причому, якщо вона зафіксована в одного з батьків, то в 25% випадків нею занедужує і дитина. Також вважається, що хвороба є наслідком інцесту. У медицині описано близько 80 випадків гострої вродженої порфірії, коли хвороба була невиліковна. Еритропоетична порфірія (хвороба Гюнтера) характеризується тим, що організм не може виробити основний компонент крові – червоні тільця, що в свою чергу відбивається на дефіциті кисню і заліза в крові. У крові і тканинах порушується пігментний обмін, і під впливом сонячного ультрафіолетового випромінювання або ультрафіолетових променів починається розпад гемоглобіну. Більш того, в процесі хвороби деформуються сухожилля, що в крайніх проявах призводить до скручування. При порфірії небілкова частина гемоглобіну – гем – перетворюється на токсичну речовину, яка роз'їдає підшкірні тканини. Шкіра починає набувати коричневого відтінку, стає все тоншою і від впливу сонячного світла лопається, тому у пацієнтів з часом шкіра покривається шрамами і виразками. Виразки і запалення ушкоджують хрящі – ніс і вуха, деформуючи їх. Укупі з покритими виразками повіками і скрученими пальцями, це неймовірно спотворює людину. Хворим протипоказане сонячне світло, яке приносить їм нестерпні страждання. Шкіра навколо губ і ясен висихає, що в результаті призводить до того, що різці оголюються до ясен, створюючи ефект оскалу. Ще один симптом – відкладення порфірину на зубах, які можуть ставати червоними або червонувато-коричневими. Крім того, у пацієнтів сильно блідне шкіра, в денний час вони відчувають занепад сил і млявість, яка змінюється більш рухливим способом життя у нічний час. Треба повторити, що всі ці симптоми характерні тільки для пізніх етапів хвороби, крім того, існує безліч інших, менш жахливих її форм. Як уже писалося вище, хвороба була практично невиліковна аж до другої половини XX століття. Є відомості, що в Середні віки, нібито, хворих лікували свіжою кров'ю, щоб поповнити дефіцит червоних тілець, що, звичайно, неймовірно, так як вживати в таких випадках кров «перорально» марно. Ті, хто страждав порфірією, не могли їсти часник, так як сульфоновая кислота, що виділяється часником, посилює ушкодження, викликані захворюванням. Захворювання порфірії може бути викликане і штучним шляхом, шляхом вживання деяких хімічних препаратів і отрут.

Деякі форми порфірії пов'язані з неврологічними симптомами, які можуть викликати психічні розлади. Однак припущення, що пацієнти, які страждають порфірією, пристрасно бажають гема з людської крові або що споживання крові може зменшити симптоми порфірії, основані на серйозному нерозумінні захворювання.

Сказ – це ще одне захворювання, пов'язане з вампірським фольклором. Ті, хто страждає через цю хворобу уникають сонячного світла і не дивляться в дзеркала, а біля рота у них піниться слина. Іноді ця слина може бути червоною і нагадувати кров. Однак, як і у випадку з порфірією, немає свідчень, які вказують на те, що сказ міг надихнути на легенди про вампірів.

Деякі сучасні психологи виділяють розлад, названий «клінічним вампіризмом» (або синдром Ренфілда (англ. Renfield), на честь поплічника Дракули з роману Брема Стокера, який поїдав комах) при якому жертва одержима питвом крові людей або тварин.

Було кілька вбивць, які здійснювали схожі на вигляд на вампірські ритуали над своїми жертвами. Серійних вбивць Петера Кюртена (нім. Peter Kurten), який тероризував околиці Дюссельдорфа (іноді його називали німецьким Джеком Різником), він підстерігав своїх жертв на сільських дорогах, вбивав їх і випивав їхню кров, і Річарда Трентона Чейза (англ. Richard Trenton Chase) в бульварній пресі називали вампірами, після того як виявили убитих ними людей. Були й інші випадки прояву вампіризму: у 1974 році був спійманий 24-річний Вальтер Локк, який викрав 30-річного електрика Хельмута Мея, він прокусив вену на його руці і випив чашку крові. У тому ж році поліція Англії навіть отримала наказ про патрулювання кладовищ і про упіймання подібних суб'єктів. До цього, в 1971 році, трапився судовий прецедент, що має відношення до прояву вампіризму, в одному з містечок Північного Уельсу місцевий магістрат виніс судове рішення, що забороняє робочому ферми Алану Дрейку пити кров.

Пошуки вампірів у могилах

Коли труну підозрюваного у вампіризмі розкривали, іноді виявлялося, що труп виглядав незвичайним чином. Це часто сприймалося як доказ вампіризму. Однак трупи розкладаються з різною швидкістю, залежно від температури і складу ґрунту, і деякі ознаки розкладання не є широко відомими. Це приводило мисливців за вампірами до помилкового висновку, що мертве тіло не розкладалося зовсім, або до інтерпретації ознак розкладання як ознак життя.

Трупи розпухають через те що гази від розкладання збираються в тулубі і кров намагається покинути тіло. Це додає тілу «пухкого», «відгодованого» і «рум'яного» вигляду – зміни, які найбільш помітні, якщо за життя людина була блідою і худою. У випадку з Арнольдом Паоло, ексгумований труп старої жінки за словами сусідів виглядав більш вгодованим і здоровим, ніж вона була за життя. Слід зазначити, що фольклорні записи майже завжди відзначають, що підозрюваний в вампіризмі має рум'яну або темну шкіру. Потемніння шкіри також викликається розкладанням.

У трупа, що розкладається, можна побачити кров, що тече з рота і носа, що може створити враження, ніби труп – це вампір, що недавно пив кров. Якщо вбити в тіло осколок, то воно може почати кровоточити, а накопичені гази почнуть покидати тіло. Може почутися стогін, коли гази почнуть проходити повз голосові зв'язки або характерний звук, коли гази виходитимуть через анус. Офіційні доповіді про випадок Петера Плогожовіца говорять про «інші дикі ознаки, які я не буду згадувати через вищу повагу».

Після смерті шкіра і ясна втрачають рідину і стискаються, оголюючи частину волосся, нігтів і зубів, навіть тих, які були приховані в щелепі. Це створює ілюзію того, що волосся, нігті і зуби відросли. На певній стадії, нігті відпадають, шкіра сходить, як було в доповіді про випадок. Нарешті, при розкладанні тіло починає рухатися і викривлятися, додаючи ілюзію того, що труп рухався.

Отже, з наукової точки зору вампіри – це тільки вигадка народного фольклору, оскільки достатніх доказів їх існування поки не знайдено. Остаточно вирішити чи існують вампіри кожен може вирішити для себе сам, проте керуючись здоровим глуздом сучасна наука не визнає існування такого створіння.

За матеріалами: wikipedia.org.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus