2017-02-12

Володимир Вернадський

4.75 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.75 (2 голосів)

Володимир Вернадський

«Ми знаємо тільки малу частину природи, тільки маленьку частинку цієї незрозумілої, неясної, всеосяжної загадки», казав В. І. Вернадський. Метою свого життя учений обрав науку, щоб дати людству нові знання.

Володимир Іванович Вернадський належить до тих учених, наукові відкриття яких дозволяють не тільки знайти відповіді на питання сучасності, а й торкнутися незбагненних тем майбутнього.

Вернадський народився у XIX ст., на кінець цього століття припало його становлення як особистості, мислителя і вченого, протягом більшої частини XX ст. він стояв біля витоків нових наукових напрямів – тож до якого сторіччя слід віднести діяльність Вернадського? Безсумнівно, до століття майбутнього, бо вчений мав дар наукового передбачення, і багато його відкриттів ще не осмислені людством в повній мірі.

Спектр наукових напрямків і концепцій, основи яких закладені Вернадським, неймовірно широкий: генетична мінералогія, геохімія (атомна хімія Землі), біогеохімія (наука про вивчення живої речовини), вчення про біосферу (за Володимиром Вернадським, це «організована, певна оболонка земної кори, сполучена з життям ») і ноосферу (сферу, в якій проявляється людський розум і здійснюються технічні перетворення), метеоритика, історія науки і багато іншого.

Володимир Вернадський: дитячі роки

Володимир Вернадський у дитячі роки

У родині професора Івана Васильовича Вернадського 12 березня 1863 року народився син Володимир. У нього були сестри-близнюки, Ольга і Катерина, і брат Микола, син батька від першого шлюбу. Перші п'ять років життя хлопчика пройшли в Петербурзі, у 1869 році сім'я переїхала до Харкова.

Рід Вернадських тісно пов'язаний з Україною. У Києві народилися дід Володимира Івановича, батько, професор Київського університету, і мати Ганна Петрівна. Майбутньому вченому Володимиру Вернадському судилося зіграти важливу роль в науковому житті України, заснувавши в країні Академію наук.

Хлопчик ріс замкнутим, не виявляв здібностей вундеркінда, але був допитливим. У гімназії вчився посередньо, і це, почасти, стало причиною охолодження відносин з матір'ю, яка засуджувала сина за погану успішність. Володимиру було до душі самостійне пізнання наук, він багато читав, сам вивчив українську і польську мови (Володимир Вернадський читав 15 мовами і декількома висловлювався письмово).

«У моєму дитинстві, – згадував Вернадський, – величезний вплив на мій розумовий розвиток мали дві людини: по-перше, мій батько... по-друге, його двоюрідний брат по моїй бабусі Е. Я. Короленко, оригінальний, своєрідно освічений чоловік – Євграф Максимович Короленко (1810–80). Він був різносторонньою особистістю і своїми міркуваннями про планету, її природу і космос захопив юного Володимира у світ науки.

Вибір професії

Після закінчення гімназії у 1881 році Володимир Вернадський продовжував навчання в Санкт-Петербурзькому університеті. Він обрав професію мінералога. Лекції з мінералогії та кристалографії в університеті читав видатний вчений Докучаєв. Інші дисципліни викладали такі генії науки, як Бекетов, Сеченов і Менделєєв. В університеті Володимир Вернадський вступив в студентське Науково-літературне товариство, приймав участь в гуртку, який згодом став братством. У роки навчання приймав участь у геологічних експедиціях з метою дослідження мінералів, гірських порід, тектонічних структур, підземних вод та інших природних утворень. Володимир Вернадський особливо цікавився питаннями, на які в той час не було відповідей: як влаштований космос, планети, як утворився земний рельєф, яка роль атомів у природі?

У 1885 році Володимир Вернадський закінчив університет і вступив на посаду хранителя мінералогічного кабінету цього вищого навчального закладу. Через рік одружився з Н. Є. Старицькою, у 1887 році у нього народився син Георгій, а у 1898-му – донька Ніна.

Наступні два роки Вернадський з родиною проводить за кордоном (Німеччина, Великобританія, Франція), де він працює в мінералогічних і хімічних лабораторіях, приймає участь в геологічних експедиціях. У Лондоні вчений приймає участь в Міжнародному геологічному конгресі і засіданнях Британської асоціації наук, членом якої був обраний у 1889 році.

Восени 1890 року на запрошення відомого геолога А. П. Павлова Володимир Вернадський стає приват-доцентом на кафедрі мінералогії Московського університету, де читає лекції, захищає кандидатську дисертацію, присвячену хімії силікатів, і магістерську дисертацію «Про групу силіманіту і ролі глинозему в силікатах», приймає участь у геологічних експедиціях, працює в лабораторії над синтезом мінералів і кристалізацією білків. У 1897 році захищає докторську дисертацію «Явища ковзання кристалічної речовини».

В університеті Володимир Вернадський працював до 1911 року, коли серед інших видних наукових діячів подав у відставку на знак протесту проти невиправдано різких дій уряду. Володимир Іванович прийняв рішення повернутися в Санкт-Петербург, а через рік разом з родиною переїжджає в Україну. Вернадські оселилися в Шишаках на річці Псел Миргородського повіту Полтавської губернії. У цей період вчений приймає участь в XII сесії Міжнародного геологічного конгресу в Торонто (Канада), працює над науковими статтями про використання радію, продовжує радіо-геологічне дослідження і експедиції та звертає увагу своїх сучасників на величезне значення радіоактивності в природі та житті людства.

Наукова діяльність

У 1914 році Володимир Вернадський призначений директором Мінералогічного і Геологічного музею Академії наук. У роки I світової війни (1914–18) він виступив ініціатором створення Комісії з вивчення природних продуктивних сил Росії при Академії наук (КППС) – організації вчених, яка проводила активну наукову діяльність. Володимир Іванович у 1916 році був обраний головою вченої ради при міністерстві землеробства, але не припиняв наукових досліджень.

На початку Громадянської війни, влітку 1917 року, Володимир Вернадський, у якого виявили туберкульоз, прибув в Україну. Тут вчений планував зайнятися питанням створення Української академії наук, і в складний історичний період він проявив свій талант організатора і доклав чимало зусиль для здійснення задуманого. Як писав Вернадський в листі до Я. В. Самойлова, «...необхідно напружувати всі зусилля для того, щоб зберегти зростання культури, треба зробити справу, яка залишиться при всіх змінах». 27 листопада 1918 року на попередніх Загальних зборах Української академії наук першим президентом був обраний Володимир Вернадський.

Згодом Вернадський неодноразово виступав засновником різних Наукових організацій та інститутів. Так, наприклад, у 1921 році за його ініціативою в Москві був створений Радієвий інститут, директором якого призначили Володимира Івановича. Становлення радіології (досліджень природних радіоактивних перетворень) пов'язане з появою атомної науки, біля витоків якої стояв Володимир Вернадський. Передбачаючи появу нового виду енергії і неоднозначність її використання, він писав: «Перед нами відкрилися джерела енергії, перед якими за силою і значенням бліднуть сила пари, сила електрики, сила вибухових хімічних процесів... З надією і побоюванням вдивляємося ми в нового союзника» .

Володимир Вернадський мав не тільки дар наукового передбачення. У 1920 році, захворівши на висипний тиф, він пережив дивний стан. «Під час тифу я ніби переживав своє майбутнє життя», – написав він у своєму щоденнику і докладно розповів про картини, які малювалися в його уяві і згодом здійснилися.

У 1923–26 роках Володимир Вернадський приймає запрошення читати курс лекцій в Сорбонні (Франція). За кордоном побачили світ його наукові роботи французькою мовою, присвячені кристалографії, еволюції життя, біо- і геохімії. Після повернення на батьківщину вчений публікує знамениту монографію «Біосфера», яка ознаменувала появу нової галузі науки. У 1928 році Володимир Іванович заснував біогеохімічну лабораторію.

Останній виступ Вернадського на міжнародному геологічному конгресі відбувся у 1937 році. Вчений представив доповідь «Про значення радіоактивності для сучасної геології» і піднімав питання про створення міжнародної комісії з визначення геологічного часу.

Звістка про напад фашистської Німеччини на Радянський Союз Володимир Вернадський прийняв близько до серця і поставився до цього як до історичної неминучості: «Я дивлюся на все з точки зору ноосфери і думаю, що в бурі і грози, в жахи і страждання стихійно народиться нове прекрасне майбутнє людства».

У 1943 році померла дружина Вернадського, з якою він прожив майже 56 років «душа в душу і думка в думку». Особливу цінність для нащадків представляють численні листи Володимира Івановича до дружини, в яких з усією повнотою розкривається особистість вченого. Володимир Вернадський пішов з життя 6 січня 1945 року на 82-му році життя.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus