2014-03-28

Рудименти

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 голосів)

Франц Гленар

Як побудований організм людини і для яких цілей йому потрібні ті або інші органи, сьогодні в змозі розповісти будь-який школяр, проте в його розповіді, найімовірніше, з'явиться згадка про рудименти - якісь анатомічні структури, які, як вважалося, дісталися людині від його далеких предків і втратили в ході еволюції свої функції. Незважаючи на те, що результати серйозних досліджень останніх років реабілітують «непотрібні» органи і доводять їхню виняткову важливість, відомості про цілий ряд «рудиментарних органів» досі можна знайти в науково-популярних книгах, шкільних і студентських підручниках.

Особливо популярною ідея про «зайві» органи була наприкінці XIX-початку ХХ століть. У книзі «Походження людини і статевий відбір» Чарльз Дарвін (Charles Darwin, 1809-1882) перерахував цілий ряд органів, які він відніс до рудиментарних, атрофованих. Серед них виявилися червоподібний відросток сліпої кишки (апендикс), куприкова кістка, волосся на тілі, зуб мудрості, м'язи вуха, серповидна складка очей.

Дарвін, крім цього, знайшов у людини і рудименти різних м'язів. Так, він писав про здатність деяких тварин, особливо коней, рухати і смикати своєю шкірою; ця особливість обумовлюється дією підшкірних м'язів, залишки яких, на думку Дарвіна, в працездатному стані зустрічаються в різних частинах нашого тіла. Наприклад, на чолі - це м'яз, що піднімає брови. На думку Дарвіна, наявність рудиментарних органів у людини свідчила на користь його теорії еволюції.

Послідовник ідей Дарвіна німецький анатом Роберт Відерсхайм (Robert Wiedersheim ,1848-1923) в 1885 році випустив книгу «Будова людини», де рудиментарними було оголошено вже 86 органів, серед яких виявилися, крім перерахованих Дарвіном, гіпофіз, епіфіз мозку, мигдалини, вилочкова залоза, щитовидна залоза, слізні залози, деякі клапани вен, кістки в третьому і п'ятому пальцях ніг. Пізніше число органів доходило у деяких авторів мало не до двохсот. Чому так багато? Справа в тому, що до рудиментів стали зараховувати всі органи, функції яких залишалися медичній науці неясні.

Наприкінці XIX століття відомості про ці органи стали з'являтися в підручниках анатомії, студентам-медикам вселяли ідею про рудименти. Пізніше, ставши практикуючими лікарями, вони з ентузіазмом взялися за благородну справу позбавлення людини від усього зайвого і непотрібного. Особливо процвітав у цьому французький лікар Франц Гленар (Frantz Gl?nard): він написав близько тридцяти статей, в яких розвивав концепцію вісцероптозу (симптомокомплекс Гленара) - опущення черевних органів, викликане вертикальним положенням людини.

Гленар вважав: якщо наші далекі предки пересувалися на чотирьох ногах, то розташування органів травної системи людини не поєднується з нашою теперішньою вертикальною ходою, це необхідно виправити шляхом хірургічного втручання. До 1900 року термін «хвороба Гленара» увійшла у вжиток лікарів. Тим, хто скаржився на болі в животі, розлади і нездужання, призначали операцію з фіксації сліпої кишки і шлунку. Мета цього хірургічного втручання полягала в тому, щоб виправити помилки природи. В одних симптоми зникали, в інших - посилювалися, але у більшої частини хворих виникали куди більш серйозні проблеми, ніж до операції.

Ще один яскравий представник рудиментарної теорії практикував в Англії - хірург Вільям Лейн (William Lane, 1856-1943). Йому належить авторство теорії аутоінтоксикації: він вважав, що в кишечнику відбуваються гнильні розкладання бактерій, що призводить в кінцевому рахунку до хронічного отруєння організму.

Спочатку Лейн проводив шунтуючі операції і сполучав нижній кінець малої кишки з далеким кінцем товстої. Наступним кроком стали операції з видалення шкідливої товстої кишки (колектомія). Лейн вважав, що, позбавивши людину від товстої кишки, він врятує її від цілого ряду недуг: виразки дванадцятипалої кишки, ревматоїдного артриту, високого кров'яного тиску і навіть шизофренії.

Тільки Лейн провів понад тисячі операцій, але були й інші європейські і американські лікарі, які натхненні його ідеєю видаляли рудименти сліпої кишки. Багатьом їх пацієнтам ставало набагато гірше, дехто загинув. Теорії вісцероптозу і аутоінтоксикації піддалися серйозній критиці лише на початку 1930-х років, хірургічна ж практика припинилася лише тоді, коли пішли з життя лікарі, які нею займалися, тобто в 1950-і.

Сучасним лікарям очевидно, що більшість органів, які зараховували колись до рудиментів, виконують важливі функції, іноді навіть не одну, а кілька. Почасти той факт, що їх функції були встановлені порівняно недавно, можна пояснити тим, що вони вступають в роботу лише в певні моменти життя організму - у критичних ситуаціях або на певних стадіях розвитку організму.

Так, з'ясувалося, що мигдалини, які вирізувалися як рудименти у мільйонів людей (особливо в 1930-х у США), являють собою частину імунної системи і потрібні для того, щоб сприяти запуску захисного механізму організму, що росте.

Максимального розміру мигдалини досягають до 5-7 років. Саме в цьому віці у дітей відзначається підвищена потреба у захисті від інфекційних захворювань. У цьому ж віці дітям роблять найбільшу кількість профілактичних щеплень. Збільшення розміру мигдалин пов'язують з інтенсивним формуванням активного імунітету. По мірі накопичення в організмі антитіл та вдосконалення імунної системи після 9-10 років у дитини мигдалини починають зменшуватися, а до 16-20 років зазвичай зберігаються їх невеликі залишки, іноді вони повністю зникають через атрофію лімфоїдної тканини. Тоді функції мигдаликів беруть на себе інші органи. Сьогодні видаляти мигдалини у дітей рекомендовано тільки в тому випадку, якщо вони не справляються зі своєю захисною функцією і перетворюються на хронічне вогнище запалень.

Втім, за спостереженнями педіатрів, у дітей з видаленими мигдалинами кількість застуд та інших інфекцій глотки і верхніх дихальних шляхів не збільшилася. Зате люди з видаленими мигдалинами частіше схильні до деяких злоякісних захворювань - до такого невтішного висновку приходять різні дослідницькі групи. Так, група вчених з Університету штату Нью-Йорк у Буффало (The State University of New York) під керівництвом Теодора Браскі (Theodore Brasky) прийшла до висновку, що видалення мигдаликів у дитячому віці може збільшити ризик розвитку раку грудей у жінок. Результати їх досліджень були оприлюднені в 2007 році на щорічній зустрічі учасників Американської асоціації з онкологічних досліджень (American Association of Cancer Research), а пізніше опубліковані в журналі Cancer Causes and Control.

Поступово було знайдено призначення і інших «зайвих» органів. Так, щитовидна залоза, як з'ясувалося, відповідає за вироблення гормонів, в тому числі і тироксину, надлишок або недолік якого впливає на активність всіх органів. Вроджена недостатність щитовидної залози призводить до розвитку кретинізму. А гіпофіз, який не вгодив Роберту Відерсхайму, забезпечує нормальний ріст скелета, функціонування статевих залоз, наднирників і щитоподібної залози. Якщо гіпофіз працює з порушеннями, це може призвести, наприклад, до гігантизму.

Знайшлося пояснення навіть наявності «залишків редукованого хвоста». З'ясувалося, що куприк служить важливим місцем прикріплення тазових м'язів: декілька маленьких куприкових кісточок грають велику роль в опорній системі. Якщо б у людей не було куприка, їм знадобилася б зовсім інша система підтримки внутрішніх органів. Для того щоб лікарі розібралися, що видалення куприка та інші аналогічні втручання не проходять безслідно, знадобилося чимало часу.

Найзнаменитіший рудимент - апендикс - аж до нашого часу продовжували вважати марним. Лише у 2007 році дослідники з медичного факультету Університету Дюка (Duke University Medical School) виявили, що апендикс відіграє важливу роль в імунній системі людини. Результати їх досліджень були опубліоквани в журналі Journal of Theoretical Biology. Апендикс, як вияснилось, служить притулком для мікроорганізмів, що допомагають травній системі працювати в нормальному режимі. Розташування червоподібного відростка як раз під «маршрутом» руху їжі та мікроорганізмів і його форма є доказом цієї теорії, вважають дослідники.

Правда, в сучасному індустріалізованому суспільстві апендикс втрачає своє значення. Сьогодні постраждалих від хвороб флори кишечника легко відновити за допомогою медикаментів. Але раніше, коли епідемії холери або дизентерії, знищували всю флору кишечника, були нерідкісні, роль апендикса була вельми значущою. Саме цей орган допомагав відновлювати травлення після хвороб.

Професор Вільям Паркер (William Parker) у статті, опублікованій на сайті університету, нагадує також, що деякі дослідники пов'язують збільшене число випадків апендициту в сучасному світі з «хворобою високої чистоти». Відповідно до так званої гігієнічної гіпотези, сучасна людина живе в дуже стерильному світі, його імунна система з дитинства не готується належним чином до зустрічі з патогенними мікроорганізмами, і тому як реакція розвиваються алергії та інші аутоімунні порушення.

Не варто забувати, що в організмі людини є цілий ряд органів, важливість яких ніхто вже давно не оскаржує, але тим не менше людина може цілком обійтися і без них, а це дає їй можливість поділитися з тими, кому ці органи життєво необхідні. Перш за все, це парні органи - при втраті одного органу другий перебудовується і починає працювати «за двох».

Наприклад, при вилученні однієї нирки, тієї що залишилася цілком вистачає для нормального функціонування. Для пересадки печінки забирають близько 60% органу, при цьому частина печінки, що залишилася, регенерує, і орган через деякий час досягає доопераційних розмірів. Донорство кісткового мозку по суті трохи складніше від звичайного забору крові - з кісток скелета спеціальними голками висмоктують не більше 5% кісткового мозку. Протягом двох тижнів у донора відновлюється доопераційний об’єм мозку.

Трапляються і курйозні ситуації, коли у людей виявляються дійсно зайві органи. Наприклад, такий випадок стався з вісімнадцятирічною англійкою Лорою Мун (Laura Moon), яка, як з'ясувалося після УЗД, виявилася щасливою володаркою чотирьох здорових нирок. Стільки нирок Лорі ні до чого, і вона вирішила поділитися зайвою парою з трирічним Люком Хеппенстолом (Luke Heppenstall). Обидві нирки хлопчика, уражені раковою пухлиною, були видалені, і останнім часом він жив виключно завдяки діалізу.

Це не єдиний випадок, коли у людини виявляються зайві нирки, але далеко не всі такі великодушні, як Лора. Так, студент з Ємену Хаміам ат-Тамла (Hamiam at-Tamla), і якого виявили в 2003 році чотири нирки, вирішив, що це - дар Аллаха і не слід ділиться ним навіть з нужденними. Два брати з Боснії, у яких також знайшлося по чотири нирки в 2004 році, теж вирішили відмовитися від донорства - ці зайві органи допомагають їм перепити своїх приятелів.

На щастя, сучасні лікарі здебільшого не поділяють бажання своїх колег з минулого позбавити людей від органів з малозрозумілою функцією. Досі, наприклад, неясно, як і для чого працюють деякі відділи головного мозку, однак сама думка, що виключно тому ці відділи не приносять користі і непогано б їх взагалі видалити, здається сьогодні крамольною. Практика показує, що вивчати і спостерігати все ж таки розумніше, ніж видаляти, не розібравшись. Якщо органи працюють, значить це комусь таки потрібно.

за матеріалами vokrugsveta.ru.

Коментарі:

blog comments powered by Disqus