2016-01-22

Війна в Чечні

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 голосів)

Війна в Чечні

Дії чеченських патріотів, що оголосили у 1991 році, про незалежність своєї республіки, призвели до розвитку великомасштабного конфлікту, що забрав десятки тисяч життів і дестабілізував увесь Кавказ.

Площа Чечні, що знаходиться на Північному Кавказі, становить 15000 кв. км. До початку конфлікту, що розгорівся у 1994 році, її населяло близько 1 млн. чоловік. Кавказькі гори утворюють природний кордон між Європою та Азією. Цей регіон розділений між двома релігіями – християнством та ісламом. Століттями Кавказ був буферною зоною між великими імперіями, однак жодній з них не вдавалося підкорити собі гірські клани, які приймали то одну, то іншу сторону в спробі зберегти незалежність.

До кінця XVIII століття Російська імперія вийшла в Закавказзя, але «утихомирення горців» – підпорядкування чеченців та інших народностей Північного Кавказу – затягнулося на десятиліття.

Бунтівний регіон

У 1861 році царський уряд нарешті встановив контроль над Чечнею, але напруженість у регіоні зберігалася. У 1877 році чеченці і дагестанці підняли повстання, яке було жорстоко придушене царськими військами. У 1901 році близько 500 чеченських сімей втекли від переслідувань в Туреччину і на Близький Схід. Незабаром після Лютневої революції 1917 року була утворена Республіка горців Північного Кавказу, але через кілька років вона була включена до складу СРСР. Масштабні повстання 1929 і 1940 років були успішно придушені. У покарання за «пособництво окупантам» під час війни, в якому Сталін звинуватив цілий народ, у 1944 році все населення Чечні та Інгушетії було депортоване в казахські і киргизькі степи. Тільки у 1957 році ті, хто вижили, повернули на рідні землі. У Радянський Союз Чечня і Інгушетія увійшли як одна автономія у складі Російської Федерації – Чечено-Інгушська АРСР.

У 1989 році параліч влади послужив сигналом до відродження в Чечні руху за незалежність, і у 1990 році Рада народних депутатів ЧІ АРСР ратифікувала декларацію про суверенітет. У 1991 році національний референдум схвалив це рішення. Першим президентом держави став Джохар Дудаєв, генерал-майор радянських ВПС, який незадовго до того подав у відставку. У 1992 році, після розпаду СРСР, Інгушетія була включена в Російську Федерацію, але Чечня відмовилася підкоритися.

За нової влади Чечня швидко поринула у вир анархії. Положення уряду було хитким, і в серпні 1994 року була зроблена спроба повалення Дудаєва. Так як Чечня де-юре залишалася суверенною територією Росії, уряд Єльцина мав намір не допустити повного відколу бунтівної республіки від федерації, це відразу посилило б відцентрові тенденції в решті автономіях. Крім того, Чечня надзвичайно важлива з погляду геополітики і як нафтовидобувний район. До того ж через неї проходять канали транспортування нафти.

Війна в Чечні

Щоб «розрубати чеченський вузол», в листопаді 1994 року Рада Безпеки РФ ухвалила рішення ввести в регіон війська. Операція почалася в грудні, і незабаром північні рівнинні райони Чечні опинилися під контролем федеральних сил. Але наприкінці року російські війська оточили чеченську столицю, Грозний, яку захищало 15000 бойовиків.

Незважаючи на значну перевагу в техніці і живій силі, обсяги і якість постачання російських військ не відповідали поставленим завданням. Молоді солдати, без підготовки кинуті в пекло раптової війни, гинули сотнями. Причини незабаром були встановлені: непрофесіоналізм вищого військового керівництва, погана координація дій і майже повна відсутність розвідки. Крім того, дудаївці користувалися підтримкою значної частини населення.

До війни в Чечні почали підключатися і інші країни регіону: Азербайджан посилав в Чечню допомогу, з території Грузії переправлялась зброя. Конфлікт переходив на релігійну площину: до сил Дудаєва почали приєднуватися одновірці з мусульманських країн. Масштабні заворушення на релігійному ґрунті спалахнули в сусідньому Дагестані, де чеченський польовий командир спробував підняти повстання за відділення від Росії.

Федеральні сили продовжували нести важкі втрати. В лютому 1995 року було оголошено перемир'я, але вже в червні того ж року чеченські бойовики здійснили збройну вилазку на територію Росії, захопивши більше 1000 заручників з числа цивільного населення. З цього моменту захоплення заручників у Чечні (і за її межами) стало практикою. З новою силою війна в Чечні розгорілася у 1996 році. Загинуло більше 80000 осіб, у тому числі Джохар Дудаєв, перш ніж у серпні 1996 року було досягнуто мирної угоди, яка давало сторонам п'ять років для врегулювання статусу Чечні.

Провал операції в Чечні остаточно підірвав авторитет президента Єльцина, який серйозно похитнувся через важку економічну кризу в країні. Громадська критика ще більше посилилася у 1999 році, коли прокотилася хвиля терактів у самому серці Росії.

Продовження конфлікту

У вересні 1999 року було вирішено покласти війні в Чечні кінець. На цей раз повітряно-десантні війська та частини спеціального призначення вміло взаємодіяли з авіацією. Більша частина бойовиків зникла в горах. У лютому 2000 року федеральні сили встановили повний контроль над ситуацією, в республіці було введене пряме федеральне правління.

У 2001 році була зроблена і зірвана ще одна спроба переговорів. У 2002 році в Москві чеченські шахіди (терористи-смертники) під час вистави захопили будівлю Театрального центру на Дубровці. У ході операції зі звільнення заручників всі терористи були знищені, але від застосованих спецзасобів загинуло також 179 заручників. Надія на успіх керованого з Москви мирного процесу в Чечні з'явилася з обранням в 2003 року на пост президента республіки Ахмада Кадирова, проте у 2004 році він став жертвою замаху. У тому ж році чеченські бойовики напали на школи у м. Беслан (Північна Осетія), убивши кількасот ні в чому не винних людей, в основному – дітей. Остаточне рішення чеченського конфлікту залишається справою майбутнього.

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus