2014-04-01

Росько-аварське протистояння

5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 голос)

Роси

Рось – це річка на Придніпровській височині яка в 1-6 ст. н.е. носила назву Красна річка (тобто Красива річка). Так її називали в другій половині 1-го ст. н.е. роси та сармати-роксолани (союзники росів) в період протистояння з імперією готів та оборони кордонів Дулібії Рось.

Назву Роська річка (річка роської слави) отримала після успіху росів в протистоянні з обрами-аварами у кінці 6 ст. н.е. Авари хотіли покарати росів-слов’ян-дулібів (антів, як їх називали візантійці та готи) за власні військові невдачі під час свого переселення на захід. До того ж вони прагнули грабунку на землях сусідів (rivne-surenzh.com.ua).

У травні 596 р. авари (орієнтовно до 28 тис. чол., з них 7 тис. кінноти та великий обоз), підбурені та матеріально зацікавлені головним ворогом дулібів – Візантією, після попередніх невдалих багаторічних спроб перетнути Карпати у верхів’ях р. Тиси, рушили долинами рік Дунай та Прут до центру Дулібії Рось.

Роська Троянь, знаючи задуми ворога та володіючи значним дулібським (союзницьким) ресурсом, веліла зосередити між горами та дельтою Дунаю кінні загони (до 8 тис. чол.) аланів-дулібів з лівобережжя Дніпра (нині це землі від Дніпра до м. Харкова). Їх очолили роські князі. Ці загони, рухаючись поряд з аварами на північ, мали відслідковувати дії ворога. Основні ж війська дулібів (біля 47 тис. чол. піхоти) непомітно концентрувались на рубежі південніше Волинської Русколані та Кременецького кряжу. Авари, не маючи інформації про існування самої самої Русколані (Росколані), не здогадувались і про цю окрему силу.

При підході до Дністра тактика відстежування аварського війська змінилась. Обри-авари, здійснивши перехід через Дністер в районі річки Серет, рушили до річки Збруч. Кінні алано-роські загони, переправившись нижче по течії, розділились. Вони почали займати простір між ворогом та Дністром та нападати на аварів зі сходу. Аварські лідери, прийнявши виклик, вирішили провчити зухвалих нападників. З абсолютним переконанням у своїй перевазі, авари, перейшовши Збруч, кинулись на схід за аланами. Дошкуляючи аварам все зухваліше, алани, за планом Трояні, швидко рухались до Дніпра.

Роська Троянь перед цим націлила усіх дулібів на покарання аварів шляхом організації особливої пастки нападникам. Пасткою для аварів мав стати простір коло Дніпра, де аварів планували оточити. Підстраховуючи тили, частина головного росько-дулібського війська (біля 30 тис. чол.), рухаючись позаду та північніше аварів, стала фронтом вище середньої течії Красної річки (на північний-схід від місця де нині м. Біла Церква). До них пізніше підійшла решта сил (17 тис. чол.) і розмістилась ближче до Дніпра (нині район с. Трипілля).

Авари, втягнуті в погоню за аланами, потрапивши за Красну річку, наблизились до Дніпра. Тут аланська кіннота тимчасово призупинилась. Авари чекали бою, але алани, уникнувши контакту, розділившись на загони і обійшовши ворога з боків, повернулись за Красну річку. Авари втратили об’єкт переслідування.

Алани, виконавши маневр, стали таборами вздовж Красної річки і отримавши поповнення у 13 тис. воїнів (всього до 21 тис.) почали налагоджувати щільне бойове чергування довкола ворога. Кінні загони аланів мали мінімізувати життєвий простір ще впевненного у собі ворога та нищити його окремі загони (все відбувалось неподалік нинішнього м. Кагарлик у бік сіл Росава та Ольшаниця). Авари пізно зрозуміли складність своєї ситуації. Отримавши удари з різних боків при спробах переміщення, вони приготувалися вперто боронитись, вважаючи ситуацію тимчасовою. Проте пастка вже зачинилась.

Через деякий час, авари, які довідались про існування головних дулібських сил, запросили переговорів. Тоді ж аварам було поставлено ультиматум – визнати поразку та прийняти умови визволення. Було зрозуміло: аварів оточила армія майже в 68 тисяч воїнів і врятувати їх могло лише диво. Але гордовиті авари мовчали, надіючись на власні сили, досвід та стійкість.

Не маючи змоги рухатись, перебуваючи в обложеному стані, отримуючи удари у відповідь на спроби переміщення, авари вже восени відчули велику скруту. З приходом зими вони потрапили в нестерпні умови. Військо втрачало бойовий дух та на очах деградувало. Але вийти з ситуації без втрат було вже не можливо. Було використано всі харчові запаси, вбито всіх тварин, перестала існувати кіннота та обоз. Знесилені за півроку топтання на місці голодом, холодом, високою смертністю, авари (чисельність яких зменшилась до 14 тис. чол.) бунтували. Очільники аварів-обрів були вимушені в січні 597 р. благати нових переговорів, а через місяць, у лютому, просити помилування.

Це було важливим етапом у далекоглядному плані Трояні, виконання якого дозволило дулібам-союзникам (слов’янам, аланам) уникнути значних людських втрат. Троянь запропонувала аварам збереження життя за виконання ними однієї умови. Умовою була організація великого аварського походу у вказаний дулібами час на Візантію – підбурювача та покровителя аварів. Таким чином мав бути зліквідований зловісний союз Візантії та Аварського каганату проти Дулібії Рось, що виник 40 років тому, в часи агресивного вторгнення обрів-аварів в Причорномор’я та аварських набігів через Карпатські перевали у верхів’я Дністра у 560-565 роках (їх згадує «Повість врем’яних літ» як факт примучування дулібів).

Запорукою виконання угоди мали стати передані дулібам символи аварської влади (коштовний родовий царський знак на держаку, особливо цінний шолом воєначальника та унікальний військовий обладунок його коня, військові відзнаки). Ці регалії, як знаки честі та військової відваги войовничого народу, мали бути повернуті аварам лишень в разі здійснення ними повномасштабного походу на Візантію. Погодившись з такою умовою, під конвоєм дулібів, авари відійшли до Дунаю.

Похід аварів на ворожий до дулібів Константинополь відбувся через 5 років у складному для Візантії 602 р. Він призвів до відчайдушного заклику візантійського імператора до Дулібії Рось та росів (яких візантійці вперше почали назвати не антами, тобто ідейними супротивниками, а самоназвою – росами) зняти аварську осаду та заключити мирну угоду на умовах данини (візантійська виплата відбувалась з 602 по 608 р.). Візантія при цьому втрачала вплив на аварів, які тепер ставали ворогами (rivne-surenzh.com.ua).

Росько-аварське протистояння 596-597 років принесло свої плоди. В подальшому авари ставали підконтрольними сусідами і відносини з ними мінялись: від домовленостей про спільних дій у Європі (походи на захід та Візантію) до прикордонних конфліктів у Закарпатті при розселенні туди слов’ян у 7-8 століттях. Так було до самого кінця Аварського каганату у 8 ст. н.е.

Стратегія, яка була обрана роською Троянню зі створення роського світу (простору роського впливу та роського просвітлення) на основах роського миру (закону Творця), яскраво проявила себе саме в період росько-аварського протистояння. Базові основи цього світогляду розкрито у статті під назвою «Роський світ, роський мир: істина – в Творці!».

З 18 століття, з періоду занедбання духовної величі предків та втрати знань про події аварської доби, назва Красна річка майже не згадувалась, а нова назва, Роська річка, стала вживатися без закладеного предками в неї значення як для місця роської слави. Назва спростилась і стала звучати як річка Рось.

Аналогічні смислові втрати відбулись і з назвами інших річок, що течуть на давніх землях Дулібії Рось (Стир, Горинь, Случ та інших). Стосувався цей процес і географічних назв тієї пори.

Але це тема для інших досліджень.

Додатки

Матеріал з сайту - rivne-surenzh.com.ua.

Карта подій.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus