2014-04-01

Роль клімату в історії Близького Сходу

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 голосів)

Хамурапі

Близький Схід. Не тільки війни, які з доісторичних часів велися на цій території, не тільки жвава торгівля і торгові шляхи, що пронизали древню землю, а й різкі кліматичні зміни багато в чому визначили історію цих місць. Палестина – мабуть перша територія, де переплелися долі різних народів. Постійний обмін мов, ідей і релігійних культів сприяв тому, що тут вже в далекі від нас часи народилися багато досягнень людської культури.

Найсуттєвішим, воістину революційним кроком людства в давнину став перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства. Археологи в останні роки визначили місця, де на Близькому Сході відбувся такий поворот подій. Це два центри, віддалені відносно недалеко один від одного, - їх розділяє всього 1000 кілометрів.

Перший знаходиться в південно-східній Анатолії (сьогодні належить Туреччині). У містечку Нева Корі археологи розкопали одне з найдавніших культових споруд (воно з'явилося близько 7000 років до нової ери), де була споруджена статуя божества, що перевищує людський зріст. Статуя стояла на арені, по краях якої, мабуть, розміщувалися люди, які вклонялися ідолові.

Другий центр - район селища Аїн Газаль, розташованого недалеко від сучасної йорданської столиці, міста Аммана. З руїн добре спланованого стародавнього поселення археологи витягли кілька людських фігурок заввишки від 35 до 90 сантиметрів, зроблених з вапна. Їхній вік - 9000 років. Як вважають дослідники, фігурки свідчать про те, що жителі поселення поклонялися своїм предкам і вірили у потойбічне життя.

Ці два факти з усією переконливістю показують: ступінь простого задоволення людських потреб - в їжі, одязі та житлі - минула, перехід до оброблюваного землеробства став етапним у суспільному житті. У людини з'явилися життєво необхідні матеріальні ресурси, які дозволили їй хоча б частково звільнити себе від турбот про насущні потреби. І тоді вона з цікавістю змогла подивитися поверх банальної повсякденності і подумати про навколишній світ, про плин часу, про життя і смерть. Професор Хартмут Кюне, археолог з Берліна, стверджує: "Перша висока культура, на мою думку, виникла в кам'яному столітті, ще до того, як людина навчилася обпалювати глину, - це було більше ніж за 3000 років до винаходу писемності". (А вона, як відомо, з'явилася в IV тисячолітті до нової ери.) "Все це наводить на думку, - продовжує вчений, - що науці слід переглянути раніше прийняті уявлення про суспільну структуру тих давніх часів як дуже примітивну".

Приручення диких тварин також стало найважливішою передумовою подолання людьми першого ступеня по сходах прогресу. Але для тваринництва необхідні кормові угіддя, потрібна вода, що зволожує ґрунт і робить його родючим. Такі землі на Близькому Сході - так званий "родючий півмісяць" - простягаються від Єгипту через Палестину, Північну Сирію до берегів Євфрату. Тут були річки і ґрунтові води, тут йшли дощі (хоча й нерегулярно) і простягалися родючі степи, придатні для сільського господарства. Але в інші роки ці місця, головним чином їх східна частина, потерпали від посух. Саме нестійкий східний клімат в цьому районі земної кулі відіграв помітну роль в історико-політичному розвитку Близького Сходу, причому, як довели останні роботи археологів, значно більшу, ніж вважалося досі.

Розкопки показали, що вже в VII тисячолітті до нової ери організаційні форми життя були досить розвинені, наприклад, житла в селищах вже не розкидані хаотично, а розміщувалися планомірно. Будинки будували прямокутними, з багатьма приміщеннями, в деяких місцях підлоги і стіни зберегли до наших днів сліди декоративного оздоблення - головним чином орнаменту, що наноситься гострою паличкою по сирій глині. У будинках влаштовувалося водяне охолодження приміщень, таке ж, як ще й сьогодні можна зустріти в селах Близького Сходу, там, де немає електричних кондиціонерів.

Однак археологи довгий час не могли зрозуміти, яка ж соціальна структура склалася в цих поселеннях, оскільки розкопки не показували будь-яких ознак суспільної нерівності жителів. Тільки фігурки, що говорять про існування культу предків у Аїн Газаль, і виявлений в Нева Корі храм дали деяке розуміння суспільного устрою: з'явилися підстави припустити, що й на такій ранній стадії людського суспільства вже існувала ієрархія, яка визначалася, очевидно, релігійної сферою життя. Ймовірно, у суспільстві вже виділялися люди, які виготовляли амулети, ідолів, інструменти. За цим слідувала і відмінність при розподілі продуктів харчування, їх зберіганні.

Отже, в VII тисячолітті до нової ери Передня Азія досягає певного розквіту, але до VI тисячоліття ця культура раптом зникає. Археологічні пошуки доводять, що обжиті місця, де ще недавно вирувало життя, кілька століть потому повністю збезлюдніли. Причина втечі людей легко вгадується: клімат ставав все сухішим і сухішим, і земля не могла прогодувати все зростаюче населення. Врешті-решт, покинувши обжиті будинки, люди вирушили на північ і на захід - туди, де умови для сільського господарства були більш сприятливими, де не лютували багаторічні посухи.

Таке потрясіння не пройшло безслідно, знову перед людиною постало завдання елементарного задоволення своїх насущних потреб, а його духовні інтереси відступили на задній план. Першочерговою і єдиною турботою знову став прожиток.

З 5500 року клімат Передньої Азії знову змінюється - він стає більш вологим. Колись покинуті землі знову ожили, але старі поселення так ніхто і не відновив. Творче, духовне начало народу багато в чому було втрачено; воно виявилося тепер в іншому - з'явилася розфарбована кераміка, спостерігається певний прогрес у сільському господарстві. Це - період неоліту між 5500 і 4000 роками до нової ери. До кінця цього часу були засновані перші селища міського типу, але ще тісно пов'язані з довколишніми селянськими господарствами. Свого найвищого розквіту культура Месопотамії та близької до моря Палестини досягла між 2900-2800 роками до Р. Х.

Міста в ранньому бронзовому віці - ймовірно, резиденції князів - відрізнялися міцністю будови, їх оточували високі стіни, для в'їзду в місто зводилися ворота, що закривалися з настанням темряви. Селяни поставляли в міста продовольство та сировину, наприклад шкури тварин для вичинки шкір. Городяни обробляли і переробляли надлишки сільськогосподарської продукції, займалися ремеслами і торгівлею. Такі взаємини приносили користь обом партнерам доти, доки поля давали врожаї, а тварини мали корм.

У 2400-х роках до нової ери в Палестині і в 2200-2100-х у Північній Сирії почалася нова хвиля згубних посух. Налагоджена система господарства стала втрачати свою ефективність. Зрештою кліматичні зміни вигнали селян з їхніх земель. На Близькому Сході знову запанувала напівпустеля. Історія народів цих місць, які перетворилися в безлюдний простір, переривається приблизно на півтисячі років - з 2400-х до 1900-х років до нової ери. У шарах, що відносяться до зазначеного часу, археологи не знайшли ніяких матеріальних доказів якогось господарського життя тут. І в істориків немає надійних відомостей про життя Палестини за цей довгий період. Відомо тільки, що ханааняни прийшли сюди разом з іншим народом - аморитами - і побудували села, які складалися з маленьких будинків, від яких майже не збереглося слідів. Інакше кажучи, населення було суцільно селянським, яке займалося натуральним господарством.

Про життя Месопотамії та Межиріччя в цей час відомо більше, в першу чергу завдяки так званим "текстам з Марі". Клинописні записи були знайдені в архіві палацу міста Марі, що лежав на правому березі Євфрату (сьогодні це землі Сирії). Збірка клинописів містила 25000 глиняних табличок. Палац належав місцевому князю аморитів, проте часом цим містом правили ассірійські намісники.

Тривала посуха змусила племена аморитів рушити зі степів Сирії вниз за течією Євфрату, на схід. Багаті міста-держави Шумер і Аккад бачили загрозу в цьому переселенні і намагалися йому протистояти, але прибульці просочилися в Шумер і поступово захопили провідне становище в країні. Проте всередині племен виникла міжусобна боротьба за право їх очолювати. Перемогло плем'я амореїв. Один із правителів цього племені - увійшов в історію як цар Хамурапі (правив з 1792 по 1750 роки до нової ери). Майстерний політик і полководець, він припинив міжусобиці і створив сильну армію. Непримітне місто Вавилон він перетворив на столицю могутньої держави - Вавілонії. Як відомо, Хамурапі залишив помітний слід в історії суспільного устрою, склавши перший звід законів - "Кодекс Хамурапі".

Про стародавні часи Палестини, як уже говорилося, в істориків немає письмових документів, картину життя допомагають відтворити непрямі джерела і листи з країн і міст, які мали зв'язок з Палестиною. Археологи дуже сподіваються на успіх пошуків архіву у Гацорі - палестинському місті, через яке проходили торгові шляхи часів бронзового віку, що зв'язували це місто з Єгиптом, Месопотамією, Анатолією, Ассирією. Не тільки товари рухалися по цих шляхах, але й давня пошта - клинописні послання правителів, стародавніх дипломатів або торгових партнерів.

У цей час культура народів Передньої Азії і їх релігія не мали міцної опори: безліч народів, безліч вірувань - все вирувало і було перемішано, торжествувало насильство. Єдине, що протистояло цій анархії, була торгівля. Вона охоплювала і об'єднувала багато країн. Ароматичні речовини - з південних берегів Аравії, ляпіс-лазур - з Афганістану, бурштин - з далекої Півночі, обсидіан - з Туреччини, бірюза - з південної Палестини, олово - зі сходу, мідь - з Кіпру, кедри - з Лівану, кераміка - з Греції. Було багато ринків, де торгували живим товаром - рабами. "Всі були залежні від цієї торгівлі, але і сама торгівля була залежна від міжнародного становища, тобто від відносин між країнами", - резюмує один з дослідників Біблії та історії Близького Сходу.

Чергові зміни клімату приблизно в XIII-XII століттях до нашої ери (він знову став більш посушливим) цього разу крім Малої Азії торкнулися і Балкан і підняли народи півострова в похід. Вони рушили кораблями на південь і вздовж берегів Середземного моря. Була розгромлена крито-мікенська культура, що займала частину материкової Греції та острови Егейського моря, зокрема острів Крит. Далі на півдні "народи моря", як назвали цю навалу в історії, зруйнували держави, що займали смугу вздовж східного узбережжя Середземного моря, атакували Єгипет, який з великими труднощами відбив напад.

Ще до приходу "народів моря" засуха вже завдала сильного удару Палестині. Її надра не містили жодних багатств, країна була посередником у налагодженій міжнародній торгівлі. Зміни клімату розвалили систему економічних зв'язків.

Що відбувалося в цих краях потім - між 1200 і 800 роками до нашої ери? Археологи та історики вважають, що і в так звані "темні століття", про які майже немає ніяких відомостей, можна простежити основні віхи подій. Як це часто буває в історичних дослідженнях, варто лише змінити кут зору, і начебто зниклий народ з’являється знову - тільки вже не в столиці, не в жвавих торгових містах, а в поселеннях і селах. Особливо це відноситься до Палестини. Старий завіт дає дослідникам опорні точки історії цих місць, починаючи з 1200 року до нової ери. Спочатку - завоювання Палестини прибульцями-ізраїльтянами, консолідація нових племен, потім загибель царства, полонення людей завойовниками-ассирійцями, потім - персами, нарешті, повернення з полону. Завершується стародавня історія утвердженням Єдиного Бога.

За матеріалами nkj.ru.

Коментарі:

blog comments powered by Disqus