2015-10-20

Об’єднання Італії

5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 голос)

Об’єднання Італії

Аж до XIX століття роздрібнена Італія страждала від іноземного гніту. До об'єднання півострова привели, здавалося б, несумісні фактори – холодний політичний розрахунок і полум'я революційного героїзму.

Після багатовікового занепаду Італія відновилася за Наполеона Бонапарта. Але після падіння Наполеона в 1814–15 роках італійцям довелося змиритися з реставрацією старих порядків, а півострів був розділений на дев'ять держав під австрійським протекторатом. Дві північні провінції – Ломбардія зі столицею в Мілані і Венеція – стали австрійськими володіннями.

Осередки опору за об’єднання Італії зародилися у вигляді таких таємних товариств, як карбонарії, що підняли повстання в Неаполі (1820) і П'ємонті (1821). Але всі вони. як і виступи 1831 року, були придушені австрійцями.

Невдачі таємних товариств послужили поштовхом до створення більш організованих форм опору. Видатний діяч революційного руху Джузеппе Мадзіні (1805–72) заснував організацію «Молода Італія» (1831). Розгорнута «Молодою Італією» пропаганда мала величезний вплив на розуми і серця, але підняті повстання зазнали такого ж провалу, як і виступи карбонаріїв.

Зоряний час для Мадзіні і його соратників, здавалося, настав у 1848 році, коли всю Європу охопило полум'я революцій. В Італії хвилювання почали наростати ще з 1846 року, коли порівняно ліберальний папа Пій IX послабив цензуру і провів ряд реформ в Папській області – одній із найвідсталіших держав півострова. Бурю обурення викликало грубе вторгнення австрійців у Феррару, а на початку 1848 року могутня хвиля збройних повстань змусила багатьох правителів Італії дати своїм підданим конституцію.

У березні 1848 року скориставшись тим, що сили Австрії були скуті революційними подіями у Відні, Ломбардія і Венеція взялися за зброю. Під тиском громадської думки король П'ємонту Карл-Альберт перейшов на сторону повстанців, і якийсь час здавалося, що П'ємонт очолить всенародну боротьбу за свободу і незалежність. Здавалося розпочнеться об’єднання Італії.

Однак у 1848–49 роках австрійці, оговтавшись від внутрішніх потрясінь, розбили армію П'ємонту і примусили Карла-Альберта зректися престолу на користь свого сина Віктора-Еммануїла. Тим часом папа втік з Риму, де Мадзіні і його сподвижники проголосили Римську республіку. Проте незабаром і вона впала – цього разу під ударами французів, бо Луї-Наполеон Бонапарт вирішив таким чином здобути підтримку французьких католиків. Нарешті, в серпні 1849 року австрійці знову зайняли Ломбардію, розтрощили Венеціанську республіку, і революція в Італії пішла на спад. Об’єднання Італіїї в черговий раз не відбулося.

У період реакції здобуті кров'ю італійські свободи розвіялися як порох. Один лише П'ємонт залишився конституційною монархією зі своїм парламентом, де були представлені хоча б багаті класи. Головним архітектором об'єднання Італії став прем'єр-міністр П'ємонту граф Камілло Кавур (1810–61).

Об’єднання Італії: реванш Кавура

У 1858 році імператор Наполеон III зацікавився італійськими справами. Він перш за все хотів витіснити австрійців з Італії і зміцнити на півострові французькі позиції. На таємних переговорах, що відбулися в Пломб'єрі, Наполеон пообіцяв Кавуру, що Франція підтримає П'ємонт у війні проти Австрії. У 1859 році вибухнула чергова війна, перебіг якої був не надто успішним для французів. Битви при Мадженте і Сольферино не принесли їм вирішальної переваги, і Наполеон поспішив укласти мир, виторгувавши для П'ємонту Ломбардію і відмовившись від планів створення Італійської федерації.

Однак збройні повстання, що спалахнули по всій Італії, виявилося не так легко придушити. На півночі Тоскана, Модена, Парма і Романья (частина Папської області) скинули своїх правителів і уклали союз з П'ємонтом, хоча Кавуру довелося відкупитися від Наполеона III, поступившись Франції Савойєю і Ніццою.

«Червоносорочники» Гарібальді

У травні 1860 року Джузеппе Гарібальді (1807–82) на чолі знаменитої «тисячі» добровольців висадився на Сицилії. До того часу він вже встиг проявити себе неабияким полководцем у відчайдушній обороні Римської республіки в 1848 році. Його визвольний похід за об’єднання Італії через всю Сицилію і Південну Італію підняв бурю народного повстання і завершився блискучою перемогою. Кавур з перших кроків надавав Гарібальді таємну допомогу, а у вересні 1860 року знайшов зручний привід, щоб рушити військом проти папської армії, яка була вщент розбита. Незабаром дві армії об'єдналися, завершивши таким чином звільнення Центральної та Південної Італії. Один лише Рим під захистом французьких багнетів залишався вотчиною пати.

17 березня 1861 року Віктор-Еммануїл був проголошений королем Італії. Через 3 місяці помер Кавур, але його праця з вражаючою швидкістю увінчалася успіхом. У 1866 році, уклавши союз із Пруссією, яка стрімко набирала сили, Італія вступила у війну проти Австрії. Її армія воювали кепсько, але переможна Пруссія змусила Австрію відмовитися від Венеції.

Незважаючи на всі зусилля Гарібальді і його соратників, Рим став частиною Італії тільки в 1870 році, коли вибухнула франко-прусська війна і французький корпус був евакуйований. Після недовгого обстрілу в Рим вступили італійські війська, і він став столицею об'єднаної Італії.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus