2014-03-30

Етруски

1.5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 1.50 (1 голос)

Етруски

Етруски або, як вони самі себе називали, разенни, представляють надзвичайно різку протилежність як латинським і сабельским італікам, так і грекам. Вже за одною статурою ці народи не були схожі один на одного: замість стрункої пропорційності всіх частин тіла, якою відрізнялися греки і італіки, ми бачимо на етруських статуях лише маленьких присадкуватих людей з великими головами і товстими руками. З іншого боку, все, що нам відомо про вдачу і звичаї цього народу, також свідчить про його глибоку корінну відмінність від греко-італійських племен, і особливо його релігія: у етрусків вона мала похмурий, фантастичний характер, сповнена містичними зіставленнями чисел і складалася з жорстоких і диких поглядів і звичаїв, які мають так само мало спільного з ясним раціоналізмом римлян, як і з гуманно-світлим схилянням еллінів перед зображеннями богів.

Висновок, який можна звідси зробити, підтверджується і найвагомішим доказом національності – мовою. Хоча до нас дійшли численні залишки цієї мови і в нашому розпорядженні є різноманітні засоби для їх розшифровки, все-таки мова етрусків є до такої міри ізольованою, що досі не вдалося не тільки пояснити сенс її залишків, а й з вірогідністю визначити її місце в класифікації відомих нам мов. В історії цієї мови ми ясно розрізняємо два періоди. У найбільш древньому періоді вокалізація проведена повністю і зіткнення двох приголосних уникається майже без винятків. Але внаслідок усікання голосних і приголосних останніх букв і внаслідок ослаблення або пропуску голосних ця м'яка і мелодійна мова мало-помалу перетворилася на нестерпно жорстку і грубу; так наприклад ramva утворилася з ramuvas, Tarchnas - з Tarquinius, Menvra - з Minerva, Menle, Pultuke, Elchsentre - з Menelaos, Polydeukes, Alexandros. Якою б немилозвучною і грубою була вимова, ясно видно, що етруски ще в дуже ранню пору перестали розрізняти o від u, b від р, с від g, d від t. При цьому і наголос, так само як в латинській мові і в найбільш грубих грецьких діалектах, постійно переноситься на початковий склад. Втім, поруч із своєрідними формами і звуками зустрічаються і деякі аналогії між етруською мовою та італійськими прислівниками. Власні імена склалися по суті за загальноіталійським зразком. Багато імен богів, що зустрічаються на етруських пам'ятках або вважаються письменниками за етруські, схожі на латинські за своїм коренем і закінченням, тому якщо вони дійсно були етруського походження, то можуть вважатися за доказ тісної спорідненості двох мов. Однак ці аналогії могли бути наслідком виниклих в більш пізню пору політичних і релігійних відносин між етрусками і латинами. Але хоча етруська мова і не мала нічого спільного з коренем греко-італійських діалектів, все-таки досі ще не вдалося зарахувати її до якоїсь з відомих нам корінних мов. У найрізноманітніших працях вчені намагалися відшукати корінну спорідненість якось мови з етруською мовою, але і поверхневі дослідження і посилені розшуки не привели до якогось результату, не було знайдено схожості навіть з мовою басків, до якої зверталися з географічних міркувань.

Вже Діонісій говорив, що "етруски не схожі своєю мовою та звичаями на жоден народ", а до цього і нам нема чого додати. Так само важко сказати щось певне про те, звідки переселилися етруски до Італії, та ми від того не багато втрачаємо, так як це переселення належить до періоду дитинства цього народу, а його історичний розвиток і почався, і закінчився в Італії. Проте навряд чи знайдеться інше питання, на вирішення якого було б витрачено більше зусиль внаслідок звички археологів дошукуватися переважно того, чого неможливо і навіть зовсім не потрібно знати, як наприклад "хто була мати Гекуби", за висловом імператора Тиверія. Судячи з того, що найдавніші і найзначніші етруські міста знаходилися глибоко всередині материка, а на самому березі моря не було жодного видатного етруського міста, крім Популонії, яке, як нам достовірно відомо, не входило у древній Союз дванадцяти міст, далі судячи з того, що в історичну епоху етруски посувалися з півночі на південь, слід вважати, що вони потрапили на півострів сухопутним шляхом. До того ж ми застаємо їх на такому низькому ступені культури, при якій переселення морським шляхом немислиме. Через протоки народи перебиралися і в найдавніші часи, як через ріки, але висадка на західному березі Італії передбачає абсолютно інші умови. Тому найдавніше місце проживання етрусків слід шукати на захід або на північ від Італії.

Не можна назвати абсолютно неправдоподібним припущення, що етруски перебиралися в Італію через Ретійські Альпи, так як найдавніші з відомих нам мешканців Граубюндена і Тіролі - рети - говорили з самого початку історичної епохи етруською мовою, і навіть у їх назві є якесь співзвуччя з назвою разеннів. Це звичайно могли бути залишки етруських поселень на берегах По, але щонайменше настільки ж правдоподібно і те, що це була частина народу, яка залишилася на старих поселеннях.

Але цій простій і природній здогадці різко суперечить розповідь про те, що етруски були переселеними з Азії лідійцями. Ця розповідь належить до числа дуже древніх. Вона зустрічається вже в Геродота і потім повторюється у пізніших істориків з незліченними змінами і доповненнями, хоча деякі обачні дослідники, як наприклад Діонісій, рішуче постають проти такої думки і при цьому вказують на той факт, що між лідійцями і етрусками не було жодної подібності ні в релігії, ні в законах, ні в звичаях, ні в мові. Звичайно, могло трапитися, що яка-небудь купка малоазіатських піратів пробралася в Етрурію і що її пригоди викликали появу таких казок. Але ще більш правдоподібно, що вся ця розповідь основана на простому непорозумінні. Італійські етруски, або Trus-ennae (так як ця форма назви мабуть була первісною і лежала в основі грецької назви Tnro-hnoi, Tnrrhnoi, умбрського Turs-ci і обох римських Tusci, Etrusci), в деякій мірі сходяться за назвою з лідійським народом Tnrrhboi або, як він ще називався, Tnrrhnoi за назвою міста Tyrra, a ця очевидно випадкова схожість назв і послужила єдиним фундаментом як для згаданої гіпотези, так і для побудованого на ній різного історичного мотлоху. Тоді стали відшукувати зв'язок між ремеслом лідійських піратів і давнім мореплаванням етрусків і дійшли до того (першим, наскільки нам відомо, це зробив Фукідід), що ґрунтовно або безпідставно змішали торребських морських розбійників з піратами-пеласгами. Все це створило плутанину в області історичних переказів. Під назвою тіррени стали розуміти не лідійських торребів (як це видно з найдавніших джерел і з гімнів Гомера), а то пеласгів, то італійських етрусків, незважаючи на те, що ці останні ніколи не вступали у близькі відносини ні з пеласгами, ні з торребами і навіть не складалися у племінній спорідненості ні з тими, ні з іншими.

З іншого боку, в інтересах історії необхідно з достовірністю дошукатися, де знаходилися найдавніші місця проживання етрусків і як цей народ рухався звідти далі. Про те, що до великої навали кельтів етруски жили на північ від річки По (Padus), стикаючись зі східної сторони на берегах Еча з венетами, що належали до іллірійського племені, а з західного з лігурами, є чимало вказівок. Про це головним чином свідчить вже раніше згаданий грубий етруський діалект, на якому ще за часів Лівія говорило населення Ретійських Альп, так само як залишалося до пізньої пори етуським містом Мантуя. На південь від По і поблизу гирл цієї річки етруски і умбри змішувалися між собою - перші в якості пануючого племені, другі як найдавніші мешканці країни. Минуло багато часу, перш ніж кельти перебралися через По, тому етрусько-умбрський побут і пустив набагато більш глибоке коріння на правому березі цієї річки, ніж на раніше втраченому лівому. Втім, всі місцевості на північ від Апеннін так швидко переходили від одного народу до іншого, що жоден з цих народів не міг досягти там міцного розвитку. Для історії набагато більш важливе поселення етрусків у тій країні, яка і в даний час носить їхнє ім'я. Якщо там коли-небудь і жили лігури або умбри, то сліди їхнього перебування були майже повністю стерті окупацією і цивілізацією етрусків. У цій країні, що тягнеться вздовж берегів моря від Пізи до Тарквінію і замкнутої зі східного боку Апеннінами, етруська нація міцно осіла і з великою стійкістю протрималася там до часів імперії.

Хоча римляни і усвідомлювали, що етруски були для них чужинцями, а латини - земляками, вони побоювалися нападу не стільки з правого берега річки, скільки з боку своїх одноплемінників. Це пояснюється тим, що з боку етрусків вони були забезпечені не тільки природним кордоном - широкою рікою, а й тою сприятливою для їхнього торгового і політичного розвитку обставиною, що жодне з найсильніших етруських міст не стояло так близько від річки, як близько стояв від неї Рим . Найближче до Тібру жили вейенти і з ними найчастіше вступали в серйозні зіткнення Рим і Лаціум через володіння Фіденами, які служили для вейентів на лівому березі Тібру таким же передмостовим укріпленням, яким був для римлян на правому березі Янікул, і які переходили поперемінно то в руки латинів, то до рук етрусків. І навпаки, з більш віддаленим містом Цере відносини були набагато більш мирними і дружніми, ніж взагалі між сусідами в ті часи. Хоча до нас і дійшли неясні і дуже давні перекази про боротьбу між Лаціумом і Цере і між іншим про те, як церітський цар Мезенцій здобув над римлянами великі перемоги і обклав їх даниною, але набагато виразніше, ніж про ту тимчасову ворожнечу, перекази свідчать про тісний зв'язок між цими двома найстародавнішими центрами торгівлі і мореплавання. Взагалі немає ніяких безсумнівних доказів того, що етруски проникали сухопутним шляхом до країн, що лежать на іншому боці Тібру. Хоча в оповіданні про численну варварську армію, знищену в 230 р. від заснування Рима Арістодемом під стінами Кум, етруски названі в першу чергу, але навіть якщо допустити, що ця розповідь достовірна у всіх своїх подробицях, то з неї можна буде зробити тільки той висновок, що етруски брали участь у великій хижацькій навалі.

Набагато важливішим є той факт, що на південь від Тібру не можна з достовірністю вказати жодного етруського поселення, заснованого на сухопутному шляху, і особливо, що немає ніяких вказівок на те, що етруски тіснили латинську націю. Володіння Янікулом і обома берегами гирл Тібру залишалося, наскільки нам відомо, в руках римлян, і цьому ніхто не перечив. Що ж стосується переселень окремих етруських громад в Рим, то ми маємо про них тільки одну уривчасту розповідь, витягнуту з етруських літописів, з якої видно, що одна громада етрусків, очолювана спочатку уродженцем Вольсінія Целієм Вівенною, а після його загибелі - його вірним товаришем Мастарною , було приведено цим останнім у Рим. У цьому немає нічого неправдоподібного, але припущення, що на ім'я цього Целія був названий Целійський пагорб, очевидно належить до розряду філологічних вигадок, а той додаток до розповіді, що цей Мастарна зробився римським царем під ім'ям Сервій Туллій, без сумніву не що інше, як неправдоподібний здогад тих археологів, які займаються висновками із зіставлення легенд.

Попри це, на існування етруських поселень у Римі вказує "етруський квартал", що знаходився біля підніжжя Палатіна. Також навряд чи можна сумніватися в тому, що останній з царських родів, що панував в Римі, рід Тарквінія, був етруського походження чи з міста Тарквінію, як свідчить легенда, або з Цере, де був нещодавно знайдений фамільний склеп Тархнасів. Навіть вплетене в легенду жіноче ім'я Танаквіль або Танхвіль - не латинське, а навпаки дуже вживане в Етрурії. Але що стосується розповіді, ніби Тарквіній був сином одного грека, що переселився з Коринфа в Тарквіній і звідти в Рим, то його не можна назвати ні історичним, ні легендарним, і в ньому історичний зв'язок подій не тільки переплутаний, а й цілком обірваний. З цієї легенди навряд чи можна що-небудь витягти крім того голого і по суті зовсім байдужого факту, що римський скіпетр був під кінець у руках царського роду етруського походження. До цього висновку можна додати тільки те, що це панування однієї людини етруського походження над Римом не повинно бути прийняте ні в сенсі панування етрусків або якоїсь однієї етруської громади над Римом, ні в сенсі панування Риму над південною Етрурією. Справді жодна з цих двох гіпотез не має достатніх підстав. Історія Тарквінія розігрується в Лаціумі, а не в Етрурії, яка, наскільки нам відомо, не мала протягом всього царського періоду жодного суттєвого впливу на мову і звичаї римлян і взагалі нічим не перешкоджала правильному розвитку держави або латинському союзу. Причину таких пасивних відносин Етрурії до сусідньої латинської країни, цілком ймовірно, слід шукати частково в боротьбі етрусків із кельтами на берегах По, через яку ці останні перейшли, лише після вигнання з Риму царів, а частково в прагненні етруської нації до мореплавання і до панування на морях і на приморському узбережжі.

Етруський державний устрій, точно так само як грецький та латинський, був заснований на громаді, яка перетворилася на місто. Але рання схильність етрусків до мореплавання, торгівлі і промисловості створила у них міський побут раніше, ніж у решті Італії. У грецьких історичних оповіданнях місто Цере згадується раніше за всі інші італійські міста. І навпаки, етруски були менш здатні і менш схильні до військової справи, ніж римляни і сабелли. У них дуже рано зустрічається зовсім не італійський звичай застосовувати наймані війська.

Найдавніша організація етруських громад, мала в своїх загальних рисах подібність до римської, там панували царі або лукумони, у яких були такі ж як у римських царів зовнішні ознаки відмінності, а тому ймовірно і така ж повнота влади. Між знаттю і простолюдом існувала сильна ворожнеча. Союзна організація була дуже слабкою. Вона обіймала не всю націю: етруски, які жили в північній частині країни і в Кампанії, складали окремі союзи, так само як і громади власне Етрурії, кожен із цих союзів складався з дванадцяти громад, які мали одну метрополію переважно для богослужіння і глави союзу, точніше первосвященика, але по суті були рівноправні і частково такі могутні, що там не могла виникнути нічия гегемонія і не могла розвинутися сильна центральна влада. Метрополією у власне Етрурії були Вольсінії. З її інших дванадцяти міст нам відомі за достовірними переказами тільки Перузія, Ветулоній, Вольці і Тарквіній. Але у етрусків так само рідко що-небудь робилося спільно, як членами латинського союзу що-небудь робилося нарізно: війна зазвичай велася якоюсь окремою громадою, а якщо у виняткових випадках сам союз оголошував війну, то окремі міста дуже часто не брали в ній жодної участі, коротше кажучи, відсутність сильної керівної влади помітна в етруських союзах ще більше, ніж в інших схожих з ними італійських племінних союзах.

За матеріалами world-history.ru.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus