2014-03-30

Древня римська релігія

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 голосів)

Римська релігія

На ранньому етапі розвитку при переході від первіснообщинного ладу до класового суспільства римська релігія відігравала виняткову роль у приватному та суспільному житті римлян. Римська релігія ніколи не мала закінченої системи. Залишки стародавніх вірувань уживались в ній з релігійними уявленнями, запозиченими у народів, що стояли на більш високому рівні культурного розвитку.

У римській релігії, як і в інших італійських культах, збереглися пережитки тотемізму. Про це говорять легенди про вовчицю, яка вигодувала засновників Риму. З вовком ж (латинською вовк - lupus) були пов'язані, святкування Луперкалій і особливе святилище Луперкал, присвячене Фавну, жрецька колегія луперки та інші божества також мали присвячених їм тварин. Дятел, вовк і бик були тваринами, присвяченими Марсу, гуси - Юноні і т. д. Однак, треба зауважити, що рис тотемістичних культів, які припускають ототожнення тварини з прабатьком роду, в історичну епоху в Римі не спостерігався. Ця стадія духовного розвитку була вже пройдена італійськими племенами.

Значну роль відігравали в римській релігії родові культи. Окремі божества, покровителі родів, надбали загальноримського значення і стали уособленням різних сил природи.

У процесі історичного розвитку сім'я стала в Римі первинним соціальним утворенням. Цей процес знайшов своє відображення в релігії. Кожна сім'я мала свої святині, своїх богів-покровителів, свій культ. Осередком цього культу було вогнище, перед яким pater familias виконував всі обряди, що супроводжували будь-яку важливу справу, наприклад перед вогнищем батько сімейства оголошував новонародженого своєю дитиною. Охоронцями будинку вважалися пенати, які піклувалися про благополуччя і добробут сім'ї. Ці добрі духи - мешканці будинку. Поза домом про сім'ю і її майно піклувалися лари, вівтарі яких були розташовані на межах ділянок. У кожного члена сім'ї був свій «геній», який вважався вираженням сили даної людини, його енергії, здібностей, виразом всієї її суті і в той же час його оберегом. Геній батька сімейства шанувався всіма домашніми. Це був genius familiae або genius domus. Мати сімейства також мала свого генія, який називався Юноною. Юнона вводила молоду дружину в будинок, вона полегшувала матері пологи. Кожен будинок мав багато інших божеств, які охороняли його. Особливе значення набув бог дверей Янус, який сторожив і охороняв вхід у будинок.

Сім'я дбала про померлих предків. Уявлення про потойбічне життя не були розвинені у римлян. Після смерті людський дух, за віруваннями римлян, продовжував жити в тій могилі, куди поклали прах померлого його рідні і на яку вони приносили їжу. Принесення ці в перший час були дуже скромними: фіалки, пиріжок, опущений у вино, пригорща бобів. Померлі предки, про яких дбали їхні нащадки, були добрими божествами - метами. Якщо ж про небіжчиків не дбали, вони ставали злими і мстивими силами - лемурами. Геній предків знаходив втілення в батькові сімейства, влада (potestas) якого отримувала, таким чином, релігійне виправдання.

Коло вірувань, що відносяться до сімейного життя і родової релігії, а також уявлення про потойбічне життя характеризують римську релігію як релігію в основі своїй анімістичній. Особливістю римського анімізму були його абстрактність і безособовість. Геній будинку, пенати і лари, мани і лемури - це безособові сили, духи, від яких залежить благополуччя сім'ї і на яких можна впливати молитвами і жертвопринесеннями.

Землеробський побут римлян знайшов своє відображення в поклонінні силам природи, але споконвічна римська релігія далека від антропоморфізму, їй не властиве було уособлення природи у вигляді божеств, наділених людськими якостями, і в цьому відношенні вона була повною протилежністю релігії грецькій. Особливо характерними для римського анімізму були уявлення про особливі містичні сили, властиві явищам природи; ці сили і є божества (numina), які можуть приносити користь і шкоду людині. Процеси, що відбуваються в природі, як наприклад проростання насіння або дозрівання плоду, представлялися римлянами у вигляді особливих божеств. З розвитком суспільного і політичного життя увійшло в звичку обожнювати такі абстрактні поняття, як надія, честь, злагода і т. п. Римські божества, таким чином, абстрактні і безособові.

З безлічі богів виділилися такі, які набули значення для всієї громади. Римляни перебували в постійній взаємодії з іншими народами. Від них вони запозичили деякі релігійні уявлення, але й самі в свою чергу впливали на релігію своїх сусідів.

Одним із стародавніх римських богів був Янус. З божества дверей, пильного воротаря, він перетворився в божество всякого початку, попередника Юпітера. Його зображували дволиким і згодом з ним поєднали початок світу.

Порівняно рано з'явилася трійця: Юпітер, Марс, Квірін. Юпітер шанувався як божество неба майже всіма італіками. З Юпітером же пов'язувалось уявлення про вище божество, батька богів. До його імені приєднується згодом епітет pater (батько), а під впливом етрусків він перетворюється на вище божество. Його ім'я супроводжується епітетами «найкращий» та «найбільший» (Optimus Maximus). У класичну епоху Марс був божеством війни, покровителем і джерелом римської могутності, але у віддалені часи і він був аграрним божеством - генієм весняної рослинності. Квірін був його двійником.

Культ Вести, захисниці домашнього вогнища, був одним з найбільш шанованих в Римі.

Запозичення з циклу релігійних уявлень сусідніх племен починаються досить рано. Однією з перших стала шануватися латинська богиня Цаана - покровителька жінок, богиня місяця, а також щорічно народжуваної рослинності. Храм Діани на Авентіно був побудований, за переказами, при Сервії Туллії. Порівняно пізно стала шануватися інша латинська богиня - Венера - покровителька садів та городів і в той же час божество достатку і процвітання природи.

Великою подією в історії римської релігії було спорудження на Капітолії храму, присвяченого трійці: Юпітеру, Юноні і Мінерві. Традиція приписує будівництво храму, створеного за етруським зразком, Тарквініям, а освячення його відносить до першого року Республіки. З отого часу у римлян з'являються зображення богів.

Юнона спочатку також була споконвічною італійською богинею, вона вважалася генієм-охоронцем жінки, була прийнята в Етрурії під ім'ям Уні, а повернувшись в Рим, стала однією з шанованих богинь. Мінерва також була італійською богинею, запозиченою етрусками; в Римі вона перетворилася на покровительку ремесел.

Поряд з капітолійською трійцею до римлян перейшло від етрусків шанування інших божеств. Деякі з них спочатку були покровителями окремих етруських родів, потім набули загальнонародного значення. Так, наприклад Сатурн, спочатку шанувався в етруську роді Сатре, потім отримав загальне визнання. У римлян він вважався як божество посівів, ім'я його було пов'язане з латинським словом sator - сіяч. Він перший дав людям їжу і спочатку правив світом; час його було золотим віком для людей. На святі Сатурналій всі ставали рівними: не було ні панів, ні слуг, ні рабів.

Вулкан вшановувався спершу в етруському роді Velcha-Volca. У Римі він був божеством вогню, а потім покровителем ковальського ремесла.

Від етрусків римляни запозичили ритуал і ту своєрідну систему забобонів та ворожінь, яка була відома під назвою disciplina etrusca. Але вже в ранню епоху впливали на римлян і грецькі релігійні уявлення. Запозичені вони були з грецьких міст Кампанії. Грецькі уявлення про ті чи інші божества поєднувалися з латинськими іменами. Церера (Ceres - їжа, плоди) асоціювалася з грецькою Деметрою і перетворилася в богиню рослинного царства, а крім того і в богиню мертвих. Грецький бог виноробства, вина і веселощів Діоніс став називатися Лібером, а грецька Кора, дочка Деметри, перетворилася в Ліберу. Трійця: Церера, Лібер і Лібера вшановувалися за грецьким зразком і були плебейськими божествами, в той час як храми капітолійської трійці та Вести були патриціанськими релігійними центрами. Від греків переходить у Рим вшанування Апполлона, Гермеса (у Римі - Меркурія) та інших божеств.

Римський пантеон не залишався замкнутим. Римляни не відмовлялися приймати в нього й інших богів. Так, неодноразово під час воєн вони старалися дізнаватися, яким божествам моляться їхні противники, щоб залучити цих богів на свою сторону.

Ряд свят перебував у зв'язку з сімейним та громадським життям, з поминанням померлих, з сільськогосподарським календарем. Потім з'являються особливі військові свята і, нарешті, свята ремісників, торговців, мореплавців.

Одночасно зі спорудженням Капітолійського храму або незабаром після цього в Римі за етруським зразком стали справлятися ігри (ludi), що складалися спочатку з гарцювання на колісницях, а також зі змаганнях атлетів.

У римських релігійних обрядах і звичаях знайшли своє відображення найдавніші стадії релігійного розвитку. Ряд релігійних заборон сходить до найдавніших табу. Так, під час богослужіння Сильвану (божество лісу) не могли бути присутніми жінки, на святкуванні Доброї богині (Бона dea) навпаки, не допускалися чоловіки. Деякі жрецькі посади пов'язані були з найрізноманітнішими заборонами: фламін Юпітера не міг дивитися на озброєне військо, носити кільце і пояс; порушення деяких заборон, наприклад обітниці безшлюбності дівами-весталками, каралося смертю.

Велику роль у римському культі грали всякого роду магічні дії і заклинання. Культ у римлян складався з жертвоприносин тварин і рослинних плодів, молитов і особливих ритуальних дій. Молитва була для римлянина засобом магічного впливу на божество або на яке-небудь явище. Богу пропонувалася певна жертва, а він повинен був виконати прохання. Молитви були багатослівні, тому що хотіли передбачити всі випадки і не дати можливості богам вимагати понад обіцяного.

Якщо не сказати «прийми в дар це вино, яке я тобі приношу», бог може подумати, що йому обіцяють все вино, що знаходиться в погребі.

Стара легенда розповідає, як Нума Помпілаї торгувався з Юпітером: «Ти принесеш мені в жертву голову»,-вимагає Юпітер .- «Дуже добре, - відповів цар, - ти отримаєш головку часнику, яку я зараз вирву у своєму городі». - «Ні, я маю на увазі щось людське» .- «Добре, ти отримаєш людське волосся». - «Та ні, мені щось живе». - «Гаразд, до всього цього ми додамо невелику рибку». Юпітер став сміятися і на все погодився.

Римські молитви були позбавлені були, захоплення. Для римлян це було марновірство (superstitio). По відношенню до богів, як по відношенню до своїх сімейних, так само як і щодо всієї громади, потрібно було дотримуватися вірності, благочестя, що виражалися словом pietas. Римська релігія не мала певних етичних норм. Головне - це суворе виконання обрядів і дотримання будь-яких заборон. Згодом (у I ст. до н. е. і пізніше) римські письменники виводили слово religio з дієслова religare, що означає пов'язувати, прив'язувати.

Як і в Греції, в Римі не розвинулося професійного жрецтва, замкнутого в особливу верству. Римська релігія не відокремлювалася, а зливалася з державою. Жерці – це ті ж посадові особи, які виконують певні функції. Вони об'єднані в особливі братства, поповнювані головним чином за допомогою кооптації. Одним із стародавніх об'єднань була колегія арвалських братів (братів орачів), що справляють своє свято на честь богині родючості. До теперішнього часу дійшли протоколи цього свята, в одному з яких наводиться ритуальний пісня, яка зберегла стару латинську мову. Особливе значення після падіння царської влади набули понтифіки, до яких поступово переходить нагляд за всім релігійним побутом, суспільним і приватним богослужінням.

Під етруським впливом набули популярності всякого роду гадання. В особливо важливих випадках полководці на війні і старшини в самому Римі зверталися до гаруспіків, які ворожили по нутрощах жертовних тварин і тлумачили небесні знамення, але частіше вдавалися до рад особливих досвідчених людей - авгурів, які розгадували волю богів по польоту птахів і по тому, як дзьобають зерно священні кури. За переказами, при Тарквінії Гордому - насправді, ймовірно, в перші роки Республіки - у Римі з'явилися так звані Сивілліні книги, складання яких приписувалося пророчиці Сивіллі Кумській. Ці книги містили різні грецькі оракули. До Сивілліних книг зверталися у виняткових випадках. Зберігання їх було доручено жерцям і тлумачам.

До особливостей римської релігії відноситься розмежування днів на такі, в які можна збиратися, проводити операції та ін (dies fasti), і такі, в які все це не дозволено (dies nefasti). З іншого боку, дні ділилися на святкові та робочі; були дні нещасливі і т. д. Так створився спеціальний релігійний календар, яким відали понтифіки.

У царський період були закладені основи римського права. У цю епоху з'являється розподіл права на fas і jus. Fas охоплюють приписи божеські, jus - розпорядження влади і разом з тим суд. У ранню епоху fas охоплюють широку область: міжнародні відносини, карні злочини, укладення шлюбу, усиновлення, різні договори, встановлення межі - все це було пов'язано з релігією. Джерелом утворення права був звичай, а охоронцем звичаїв була жрецька колегія понтифіків.

За матеріалами: countries.ru.

Читайте також:

Коментарі:

blog comments powered by Disqus