2015-12-17

Великий Каньйон

2.5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 2.50 (2 голосів)

Великий Каньйон

Серед пам'яток нашої планети – Великий Каньйон – величезна ущелина, прорізана річкою Колорадо в гірських породах на північному сході штату Арізона (США).

Довжина Великого Каньйону – 446 км, ширина – від 0,2 до 29 км. Річка Колорадо, яка мільйони років створювала цю ущелину, тече його дном, долаючи шлях від Скелястих гір до Тихого океану. Відстань по прямій лінії між головними туристичними центрами Національного парку Великий Каньйон всього 19 км, але через відсутність мостів найкоротший шлях між ними становить 322 км.

Великий Каньйон це не одна величезна ущелина, а центральний каньйон річки Колорадо разом з усіма каньйонами приток, що «впадають» в нього. Тут в середній течії річки, між штучними озерами Мід та Пауелл, знаходиться найвідоміший національний парк США – Великий Каньйон. Цей прекрасний, з високими плато, піками, виступами, ущелинами, водоспадами і печерами, парк займає площу 493077 гектарів. Його висота над рівнем моря змінюється від 380 до 2795 м. Середня висота північного боку – 2500 м (він на 350 м вищий від південного). Глибина Каньйону – 1500 м, а в окремих місцях – до 1800 м.

Температура на дні Великого Каньйону зазвичай на 14–17 ºС вища, ніж нагорі: іноді на північній стороні йде сніг, а внизу абсолютно сухо. Середня кількість опадів в Каньйоні змінюється від 180 мм на рік на дні до 660 мм – на північній стороні.

Флора і фауна

У Національному парку Великий Каньйон водиться понад 300 видів птахів і 125 видів тварин, включаючи бобрів, сніжних баранів, лосів, ящірок, пум (їх називають також гірськими левами), оленів, антилоп і змій. Одна з цих тварин унікальна, вона зустрічається тільки на північній стороні Каньйону – це білохвоста кайбабська білка, що походить від поширеної в соснових лісах Північної Америки сірохвостої білки Аберта.

На високих схилах ущелини у вертикальному напрямку можна виділити кілька кліматичних зон. Найхолодніша з них знаходиться вгорі, а найтепліша – на дні. У літні місяці температура на дні Великого Каньйону іноді досягає 48 °С. У такій спеці можуть вижити тільки колючі чагарники і ящірки. На висоті приблизно 1500 м над дном все ще тепло і сухо, але вже немає спопеляючої спеки. Тут ростуть кактуси, ялівець і сосна їстівна, водяться сірі лисиці і скелясті білки.

У перехідній зоні, де повітря стає помітно прохолоднішим, росте жовта сосна і мешкають ховрахи. Найхолодніша зона розташована поблизу краю північного боку, тут багато блакитних ялин і білих ялиць.

Великий Каньйон: геологія

Більшість відвідувачів приїздять у Великий Каньйон помилуватися його красою і подивитися на шаруваті породи, з яких складаються його схили. У цих різнокольорових горизонтальних шарах зафіксована геологічна історія Землі за останні 2 млрд. років. Однак «реєстр» подій далеко не повний, в ньому зустрічаються великі пропуски, іноді на мільйони років, коли породи, відповідні певній епосі, або зруйновані ерозією, або відкладені пласти були недостатньо потужними і тому не збереглися.

Десять мільйонів років тому широкою рівниною протікали води річки, яку зараз називають Колорадо. Розпочатий в результаті зсуву земної поверхні підйом суші нахилив рівнину і прискорив течію річки – вона почала заглиблюватися у товщу скель, обходячи тверді породи і вимиваючи м'який вапняк, вік якого складав близько 2 млн. років.

Найдавніші породи лежать в основах схилів Великого Каньйону, серед них – граніт і аспідний сланець (одна з найдавніших порід планети). Геологи оцінили вік сланцю у 2 млрд. років і встановили, що спочатку з нього складалися розташовані тут гори. Мільйони років ерозії руйнували їх, а залишки з часом були покриті осадовими породами, які утворилися на дні виниклих на місці гір численних озер. Виявлені останки водних рослин і безхребетних тварин підтверджують цю теорію.

Наступні шари, вік яких становить більше 500 млн. років, складаються з вапняку, піщаника і глинистих сланців. За ними знову йдуть вапняк, прісноводні сланці і зцементований піщаник, осаджені протягом наступних 300 млн. років. Вище розташовані шари мезозойської ери, що утворилися 245–65 млн. років тому. Вік верхнього шару чорної лави і вулканічних порід – кілька тисячоліть.

Безперервна ерозія

Еволюція Великого Каньйону продовжується і в наш час. Основний внесок у цей процес вносить вода річки Колорадо. Її руйнівна сила пояснюється сильною течією, яка несе з собою велику кількість піску та каменю. Нахил русла тут дуже крутий: територією національного парку річка опускається на 670 м. Геологи встановили, що вище греблі Глен-Каньйон течія переносить в середньому 1,2 млн. тонн піску та мулу на добу. Ця гребля була побудована у 1963 році для контролю стоку річки, і її спорудження призвело до значних змін навколишнього середовища, оскільки вище утворилося велике водосховище, озеро Пауелл, об’ємом понад 34 куб. км.

Не припиняється і ерозія схилів під дією вітру і опадів. У тріщини на схилах постійно просочується дощова і тала вода. При її замерзанні тріщини розширюються, і з часом від скель відколюються шматки породи, які падають у річку і несуться течією, прискорюючи поглиблення її дна. Те, що ерозія не зруйнувала Каньйон, пояснюється насамперед сухим кліматом Арізони. Якби така ущелина була розташоване в регіоні з високою вологістю і великими перепадами температур, мільйони років ерозії мало що б залишили від нього.

До XIX століття в США не знали про існування Великого Каньйону. Але протягом останніх 4 тис. років він служив домом багатьом племенам корінних американців. У його гротах і печерах, що утворилися в ущелинах і бічних каньйонах, знайдено велику кількість доказів населеності цих місць, наскальні малюнки, осколки посуду та вирізані з дерева фігурки. І зараз в резервації Хавасу-Каньйон, розташованій у невеликому каньйоні за межами національного парку, проживає 640 індіанців племені Хавасу.

Європейці вперше побачили Великий Каньйон у 1540 році. У пошуках золота один із загонів експедиції іспанського конкістадора Франсиско Коронадо під керівництвом капітана Гарсіа Лопеса де Карденаса досяг південного краю Великого Каньйону. Не змігши відшукати спуск до річки, мисливці за удачею незабаром повернулися назад. Ще одну спробу подолати Каньйон зробив у 1776 році іспанський священик Франсіско Томас Гарсес. Він шукав не золото, а «заблудлі душі» з метою навернення їх у християнство. спустившись в один з бічних каньйонів, Гарсес виявив плем'я Хавасу. Індіанці зустріли його дружелюбно і навіть влаштували на честь нього п'ятиденне свято, але прийняти християнство жоден з них не забажав.

Гарсес перший назвав ручку, що протікає у Великому Каньйоні, Колорадо, що іспанською означає «Кольорова». Протягом наступних ста років Каньйон відвідували тільки мисливці. І вже після приєднання цієї території до США сюди прибули урядові топографи, щоб скласти карту регіону. У 1857 році лейтенант Едуард Ф. Біл здійснив картографічну експедицію на верблюдах, спеціально придбаних дня цього в Північній Африці.

Спроби пройти Великий Каньйон водним шляхом були безуспішними до 1869 року, коли експедиція, під керівництвом майора Джона Уеслі Пауелла, який втратив руку на війні, зуміла пройти річкою Колорадо уздовж усього Каньйону. Під час подорожі Пауелл зробив велику кількість цінних наукових спостережень, а також вів докладний щоденник цієї вельми небезпечної подорожі. Його записки разом з гравюрами приголомшливо красивих пейзажів Великого Каньйону були опубліковані у 1875 році. Повна карта Каньйону була складена лише у 1971 році.

Розвиток туризму

Туристи почали відвідувати Великий Каньйон ще у 1880-ті роки. Збереглися перші книги відгуків відвідувачів, в яких можна прочитати, наприклад, такий запис: «12 липня 1892 року. Дуже спекотне місце. Коли я глянула на цей жахливий каньйон, у мене закрутилася голова. Ніколи в житті не відчувала такої спраги. Гертруда Б. Стівенс».

Зараз Національний парк Великий Каньйон відвідують близько 5 млн. туристів на рік. Більшість з них – любителі гострих відчуттів, які крутими стежками, прокладеними по схилах, спускаються на дно Каньйону пішки. Бажаючі можуть спуститися на мулах. При цьому, незважаючи на всі вжиті заходи обережності, щороку в Каньйоні гинуть люди: одні недооцінюють кількість необхідної для подорожі води, інші падають зі схилів.

Напевно, найбільш захоплюючий спосіб оглянути Великий Каньйон – наслідувати приклад Пауелла і проплисти по ньому в човні або на плоті, на ніч розбиваючи на березі намет. А найбільш швидкий спосіб зробити це – з повітря, пролетівши вздовж річки на невеликому літаку чи вертольоті. Так можна побачити це величне творіння природи з висоти пташиного польоту.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus