2014-06-05

Сказ у собак

5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 голос)

Сказ у собак

Сказ (у людини - гідрофобія) – гостре, висококонтагіозне захворювання всіх теплокровних тварин, що передається при укусі, із слини в кров. Проявляється сказ енцефалітом (запаленням головного мозку), паралічами, судомами. Підсумок захворювання – завжди смерть.

Сказ у собак – дуже поширене явище. Саме від собак найчастіше заражаються люди.

Сказ невиліковний, якщо проявилися клінічні ознаки захворювання.

Історична довідка про сказ

Першу згадку про сказ ми зустрічаємо ще в 2300 році до нашої ери в листах Гомера, Аристотеля і Демокріта, але точний опис хвороби "сказ" або "водобоязнь" (гідрофобія) дав тільки в 1 столітті нашої ери римський вчений Олус Корнеліус Сілсус.

У роки колонізації Іспанією Америки були описані випадки укусів іспанських солдатів маленькими летючими тваринами уві сні за пальці ніг, що призводило до болісної смерті солдатів. Ймовірно, малися на увазі летючі миші-вампіри, які є і до цього дня основним резервуаром сказу в Америці.

Вперше факт передачі сказу через слину в кров виявив німецький вчений Цинк в 1804 році. Він експериментально уразив піддослідну тварину слиною, отриманою від скаженої тварини.

Розробка вакцини проти сказу – заслуга великого французького вченого Луї Пастера. Він з групою вчених (Ру, Шамберлана, Тойє) займався зараженням сказом кроликів і з'ясував час розвитку вірусу в організмі та вперше отримав вакцину проти сказу. Цією вакциною він вилікував укушеного скаженою твариною хлопчика – Джозефа Мейстера. У ті часи це було дивом, адже всім було відомо, що вкушена скаженою собакою людина неминуче гине... Але Джозеф не помер, а видужав. Вдячні парижани за відкриття вакцини проти сказу поставили Луї Пастеру пам'ятник за життя.

У 1903 році вчений Негрі відкрив специфічні тільця в головному мозку, присутні тільки в уражених сказом тварин. Дане відкриття полегшило посмертну діагностику сказу. Даний спосіб є основним методом діагностики сказу і до цього дня.

Вірус сказу

Збудник сказу тварин і людини – рабдовірус роду Lyssavirus, сімейства Rhabdoviridae.

Вірус має кулеподібну форму, покритий ліпідною оболонкою, містить у своєму складі РНК (рибонуклеїнову кислоту) і спіральний рибонуклеакапсид.

Вірус має довжину приблизно близько 180 нанометрів і в поперечному перерізі близько 75 нанометрів.

Довгий час вважалося, що вірус за своєю будовою не має аналогів. Звичайні серологічні дослідження не можуть розрізнити різні штами вірусу сказу, а антигенні варіації не дуже важливі для імунітету.

На даний момент в Африці виділено кілька вірусів, споріднених за структурою з вірусом сказу, тому твердження, що вірус не має аналогів в тепер спростовано.

Штами вірусу сказу можуть відрізнятися своєю вірулентністю (здатністю заражати). Крім того, має велике значення вид тварин і вік.

Вірус нестійкий у зовнішньому середовищі, швидко інактивується переважною більшістю дезінфікуючих засобів, в тому числі медичним спиртом, формаліном, милом і розчином амонію.

Шляхи зараження і переносники сказу

Основні переносники сказу – дикі лисиці, вовки, летючі миші, щурі. Втім, сказом хворіють усі без винятку теплокровні тварини, тому переносником може бути будь-яка тварина, в тому числі мавпа і людина. Дуже часто зустрічається сказ у собак, особливо бездомних.

Є також дані про вплив отрути сказу, отриманої з висушеного спинного мозку заражених тварин, на холоднокровних, які гинуть при штучному зараженні при явищах паралічів.

Вірус сказу у собак виділяється зі слиною хворої тварини і передається при укусі або ж наслинюванні відкритих ран. У силу специфіки хвороби, при якій під час клінічних проявів спостерігається агресія у хворої тварини і прагнення вкусити будь-який відповідний об'єкт, вірус достатньо легко потрапляє в кров.

Тому укус – найпоширеніший і найімовірніший шлях передачі вірусу.

Другий можливий шлях передачі - наслинювання відкритих ран, подряпин на тілі хворої тварини. Даний шлях передачі теж досить часто зустрічається, особливо у випадку з домашніми тваринами, хворими на сказ.

Як проявляється сказ у собак

На ранніх стадіях хвороби відбувається зміна настрою і поведінки собаки, потім напади буйної активності, водо- і світлобоязнь, агресивна поведінка, зміна апетиту, повна відмова від їжі. На кінцевій стадії хвороби – параліч і смерть.

Патогенез сказу у собак (розвиток сказу в організмі)

Після того, як вірус сказу через укус, наслинювання або шляхом штучного зараження потрапляє в будь-яку частину тіла, він поширюється дуже специфічно, пересуваючись нервовими волокнами до центральної нервової системи. Саме тому інкубаційний період може бути дуже тривалим (до 1 року). Час від зараження до прояву перших клінічних ознак залежить від місця зараження і кількості вірусу, що потрапив в організм.

Вірус, що потрапив в нервову систему, починає поширюватися нервовими шляхами у відцентровому напрямку, досягає спинного та головного мозку, викликаючи на фінальній стадії хвороби парези, паралічі і явища енцефаліту (запалення головного мозку).

Рухаючись до головного мозку, вірус також проникає в слинні залози і починає виділятися зі слиною за кілька днів (3-5) до прояву основних клінічних ознак хвороби.

Як стверджує І. Марек, вкрай імовірно, що вірус сказу викликає отруєння організму хімічними сполуками, отрутою, склад якої невідомий.

Сказ у собак надзвичайно рідко переборює гематоплацентарний бар'єр і потрапляє від матері до плоду. Дослідження довгастого мозку плодів, витягнутих з померлих від сказу вовчиць, лисиць, собак, показали відсутність вірусу в мозку плоду.

Профілактика сказу у собак

Найнадійніший і найбільш ефективний спосіб боротьби зі сказом у собак – профілактика хвороби за допомогою вакцинації.

З моменту створення Луї Пастером першої антирабічної вакцини і до теперішнього часу у ветеринарній практиці було запропоновано і апробовано велику кількість різних антирабічних вакцин. Частина з них не пройшли випробування часом і були зняті з виробництва, наприклад, мозкові вакцини.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus