2014-05-27

Потойбічний світ

1.5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 1.50 (1 голос)

Потойбічний світ

Святе писання і християнські філософи про потойбічний світ

Про потойбічний світ і про умови життя в ньому ми знаємо дуже небагато, але те, що нам потрібно знати, нам відкрито. Про це пишуть священні книги і християнські філософи-богослови.

Вмирання тіла не порушує безперервного плину життя душі. Коса смерті проходить між душею і тілом, відокремлюючи померле тіло від безсмертної душі людини.

Отці Церкви вчать, що основні риси характеру особистості не міняються; вона переходить у потойбічний світ такою, якою її застала смерть тіла, і продовжує існування, почате на землі. Перейшовши в потойбічний світ і пройшовши приватний суд, душа пізнала, що є Бог, живий і люблячий, і що сама вона безсмертна. Вона вже почала прагнути бути ближче до Бога, і, побачивши тепер ще раз своє земне життя, душа багато переоцінила й зрозуміла, що було дійсно важливо, а що не так і погано.

Перший суд підвів підсумки земного життя, і свідомість, що все земне виконане, допомагає душі покинути тілесний світ без жалю. Душа тепер готова до того, щоб почати другу частину свого життя. Ось кілька цитат про потойбічний світ. Єпископ Феофан пише: "Усередині або в глибині світу, нам видимого, схований інший світ, настільки ж реальний, як цей, або духовний, або тонко матеріальний..." Християнський філософ чернець Серафим Роуз пише: "Душу по смерті зустрічають ангели. Янголи - не чисті духи, у них є "повітряне тіло"; з’являючись людям, вони зберігають людську форму - юнаки в білих шатах. Ангели - одиниці і, значить, вже є десь в просторі, а не тільки в дусі. Вони можуть бути тільки в одному місці. Тільки Бог - чистий дух і всюдисущий.

Демони можуть являтися людині в будь-якій формі. Їх безліч... Це теж одиниці.

Душі померлих теж мають форму тіла людини, тому померлий може деякий час думати, що він живий. Царство Небесне не просто стан розуму, а щось більш реальне. Простий поділ всесвіту на матерію і дух не точний".

Християнські філософи вважають, що безглуздо думати, ніби зі смертю тіла знищується й зникає все, чого досягла особистість за час свого розвитку на землі. Протоієрей Сергій Булгаков пише: "Весь світ являє великий закон поступового й нескінченного вдосконалювання форм, і неможливо допустити, щоб вища досконалість, досягнута в земній природі - духовність людини, не мало подальшого розвитку за межами земного світу... І якщо дано людям закон "Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш небесний", то, звичайно, повинна бути дана й можливість здійснення цієї заповіді, можливість нескінченного вдосконалення духу. А для цього необхідно вічне, безсмертне існування духу".

Апостол Іван наводить слова Ісуса Христа: "І кожен хто живе та хто вірує в Мене, – повіки не вмре" (Іван 11, 26).

Архієпископ Лука (професор Войно-Ясенецький) пише: "Життя людини розділяється смертю на дві половини: душевно-тілесне та духовно-душевне буття".

Апостол Яків учив, що людина - це тільки перший щабель духовності.

Архієпископ Іван Максимович писав: "Якби життя закінчувалося смертю, вона була б безцільною. До чого були б тоді праведність і добрі справи? Але людина була створена для безсмертя. Наше земне життя є підготовка до життя майбутнього, і підготовка закінчується зі смертю. Тіло людини руйнується ... душа ж продовжує жити, ні на секунду не перериваючи свого існування.

Коли припиняється тілесний зір, відкривається зір духовний. Після смерті душа буде сприймати все ясніше, ніж раніше".

Земне існування це тільки перша частина життя особистості - життя в тілі. Вийшовши з тіла, особистість (душа) не буде залишатися незмінною, вона буде і далі жити і розвиватися.

Є люди, які уявляють собі потойбічне життя у вигляді якогось однакового й нерухомого стану - вічного блаженства в Царстві Небесному або постійного і теж пасивного страждання в пеклі. Це зовсім не так. Християнство вчить не цьому. Філософи давно знають, що все тече, все змінюється. Нерухомого мертвого спокою не може бути й у смерті. На час смерті тіла розвиток особистості не закінчився. Загробне життя є продовження розвитку особистості, початого на землі.

Життя на землі повне спокус. Безгрішних людей немає, і всі ми перейдемо в другу частину нашого життя, у життя безтілесне, несучи на собі якусь більшу чи меншу тяжкість гріха. Відразу після смерті тіла душа ще не може, не здатна буде прийняти блаженство духовного життя; за словами одного із святих: "...вона не витерпить світла, що там панує ". Душі ще чекає тривалий період зростання за труною.

Християнство вчить, що подальший розвиток душі - до світла або від нього - буде залежати від її спрямованості до часу смерті до добра або зла і що після всього досвіду загробного життя людина стане зовсім іншою у порівнянні з тим, якою вона була при своєму земному вмиранні. Людина прийде на Страшний Суд не такою, якою вона померла на землі.

Повнота життєвого досвіду досягається двома періодами життя душі - на землі і за труною. Живучи в тілі, людина не може осягнути духовного світу, вона може це зробити тільки в житті духовному.

Отець Сергій Булгаков пише: "Смерть є велике посвячення, одкровення духовного світу. Смерть відкриває людині врата духовного світу. З'являється Реальність, самоочевидність буття духовного світу, буття Божого... Уже вмираючому стають зримі істоти духовного світу й саме небо з живе в нім... Загробний стан людини - це не смерть і навіть не непритомність душі, але продовження її життя, що почалося на землі. Душа, позбавлена тіла, не може брати участь в земному житті, але вона змінюється і розвивається в житті духовному. Вона отримує зв'язок зі світом духів - світлих і темних - і з іншими душами.

Доля кожного і там індивідуальна, як і тут, з тією лише відмінністю, що замість помилкового світла і півтіней тутешнього світу в загробному світі все освітлено світлом сонця правди, що проникає в глибини душ і сердець".

"Загробне життя збиткове, - продовжує отець Сергій, - але пізнання Бога стає явним і зміст всіх вчинків ясніший. Совість - світ Божий. Там Бог так само ясно видний, як тут сонце".

Авва Дорофей (VI століття по Р. X.) пише: "Душі померлих пам'ятають, що було тут... всі турботи про цей світ зникнуть, але що ми робили порочного або благого залишиться. Душа після смерті не дрімає, не втрачає свідомості, зберігає страх, радість, горе, вона починає передчувати, що одержить на загальному суді. Покинувши тіло, душа зустрічає інших духів, добрих або злих, звичайно тих, під чиїм впливом вона перебувала при житті тіла. Ця залежність залишиться і тепер. Подальша доля і вирок Бога будуть відповідати внутрішній схильності душі".

Богослов І. М. Концевич пише: "Земне життя коротке й зникає зовсім перед нескінченною вічністю; але остання цілком залежить від першої. Передумова істинного життя повинна отримати свій початок тут, у місці смерті".

Бог вклав у людину прагнення й волю до добра, а не до зла; однак воля людини не порушується, і в земному житті вона сама вибирала свій шлях і свою долю. У потойбічному світі душа буде йти по тій дорозі, на яку вона стала при виході з тіла. У Євангелії від Матвія (16, 26) сказано: "Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?"

Отці Церкви пишуть, що душі відкривається лише те, чого вона сама варта і гідна. Ставши на дорогу, що веде до добра або зла, душа сама у своєму загробному житті змінити цього вже не може.

Переступивши поріг, той, хто був плоть, переконується тепер в існуванні духовного світу. Він більше не боїться смерті, і якщо під час свого земного життя він прагнув духовного світу, перехід буде для нього найбільшою радістю.

Праведна душа буде відчувати блаженство. Її стан не буде пасивним спогляданням розкривних таємниць світобудови. Це буде не спокій, а розвиток і задоволення тих мрій і потреб, до яких вона прагнула в земному житті. Близькість до Бога, прояснений розум і близькість один до одного без будь-якої фальші, братерська любов і мир.

Люди, які не вірили в Бога і перейшли в потойбічний світ без каяття, пізнають нарешті, що Бог і духовний світ існують. Вони будуть чекати своєї остаточної долі із тривогою й болісними сумнівами. У кожного з них, як і у всіх померлих людей, буде своє індивідуальне загробне життя і своя остаточна доля.

Архімандрит Серафим Роуз пише, що перекази всіх народів - і освічених і грубих говорять про жахливий стан грішників після смерті.

Архімандрит Пантелеймон теж пише про них. Перейшовши в потойбічний світ, "всі вони ясно і в деталях побачать свої гріхи на землі. Їх буде мучити совість, яка після смерті стане дуже ясною. Їх також будуть мучити бажання, до яких звикла плоть під час земного життя, так як задовольнити їх більше не можна. Вони не прагнули до духовного, а тепер пізно; і їх буде мучити віддаленість від Бога й близькість злих духів".

Не у всіх грішників однакова доля. Грішні душі теж зазнають розвитку. Нерозкаяні грішники й великі грішники стануть невиправно злими. Їх чекає вічне страждання. Інші грішні душі отримають надію на милість Бога і життя вічне.

Протоієрей Сергій Булгаков пише: "Сила Святого Духа в загробному житті діє на всіх - віруючих і невіруючих - крім тих, кому духовна жорстокість заважає загробному прийняттю Святого Духу".

Євангеліст Марко наводить слова Самого Ісуса Христа: "Поправді кажу вам, що простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але хто богозневажить Духа Святого, – повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає " (Марк 3, 28 - 29).

Душа померлого грішника сама змінити свій характер і допомогти собі вже не може. Вона не може робити добрих справ. Вища жертва - "покласти живіт свій за друга свого" - теж для неї неможлива. Але залишається надія на милість Бога і на допомогу ззовні - молитви Церкви, молитви за душу померлого його рідних і близьких.

Християнство вчить, що в кінці століть буде останній, або Страшний Суд. "Бо прийде Син людський у славі Отця Свого з Анголами Своїми, і тоді "віддасть кожному згідно з ділами його" (Матвій 16, 27). Про це ж говорить притча про виноградаря: "...Отець Мій - Виноградар. Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила" (Іван 15, 1 - 2).

Євангеліст Матфей наводить слова Ісуса Христа: "Бо хто має, то дасться йому та додасться, а хто ж не має, – забереться від нього й те, що він має" (Матвій 13,12).

Ісус Христос не раз, звертаючись до людей, говорив: "Хто має вуха, хай слухає". Але Господь чоловіколюбець і милостивий. Ісус Христос говорив також: "І Я вам кажу: просіть, – і буде вам дано, шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять вам! Бо кожен, хто просить – одержує..." (Лука 11, 9 - 10).

За матеріалами: azbyka.ru.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus