piramidy.jpg

2015-12-08

Апостол Павло

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 голосів)

Апостол Павло

Досвід далеких мандрівок і мрія про створення єдиної вселенської церкви спонукали св. Павла на натхненну проповідь нової релігії – християнства.

Християнство багато в чому зобов'язане своїм становленням твердій вірі і апостольському служінню св. Павла – ревного юдея, що пройшов шлях духовного прозріння і став разом зі св. Петром наставником християн.

Життя і праці св. Павла описані в Діяннях апостолів. Народився він у кілікійському місті Тарс (нині територія Туреччини) у родині юдеїв, що дали йому ім'я Савл (Діян. 7–13). Найімовірніше, дата його народження припадає на перші 10 років після Різдва Христового.

Як свідчить опис в апокрифічних Діяннях Павла і Фекли, апостол Павло був малий зростом, дещо зігнутий, з довгастим носом і зрослими бровами. Живописці зазвичай зображують його лисим, довгобородими чоловіком зрілих літ з вузьким обличчям і глибоко посадженими очима. Традиційні атрибути апостола – меч і книга.

Жорстокий гонитель

Навчаючись в Єрусалимі ремеслу зшивача наметів, Павло зробився учнем відомого законовчителя Гамаліїла. Мабуть той був фарисеєм – членом секти, що пишається своїм благочестям, ученістю і дотриманням юдейських законів.

Сімейне виховання і настанови вчителя зробили Павла палким ревнителем юдейської віри, який розпалював в собі ненависть до християн. Згідно з переказами, він навіть випросив у синедріону дозвіл всюди переслідувати християн і приводити їх до Єрусалиму на розправу. У 35 р н. е. Павло схвалив убити першого християнського мученика св. Стефана і навіть охороняв одяг тих, хто побивав його камінням. Сам Павло пізніше писав у Посланні до Галатів (1:13–14), що всіма силами прагнув припинити поширення християнства.

Божественне світло

І ось одного разу (бл. 36 р. н.е.) на шляху в Дамаск фарисей Савл переніс найглибше потрясіння. Раптово його осіяло світло з неба, сильніше за сонячне сяйво, і, впавши на землю, він почув голос Ісуса. У Посланні до Галатів апостол Павло пише, що прийняв благу звістку через одкровення Христа, однак найвідоміший опис цієї зустрічі наводиться в Діяннях апостолів: «... ось нагло осяяло світло з неба; Він упав на землю і почув голос, що говорить йому: Савле, Савле нащо ти Мене переслідуєш?» (Діян. 9:3–4). Вражений зустріччю з великим Учителем і Спасителем роду людського, Савл прийняв покладену па нього Христом місію нести світло Євангелія язичницьким народам.

Самопризваний апостол

Зустріч з Ісусом переконала Павла в тому, що ця чудова подія сама по собі звела його в ранг апостола.

«Не апостол я? Не вільний я? Хіба я не бачив Ісуса Христа, Господа нашого? То не справа моя перед Господом?» (1 Кор. 9:1).

Ці рядки знаменують вирішальний перелом у житті Павла і початок його праці у справі становлення християнської церкви. Стверджуючи себе у високому званні апостола, Павло прагнув стати нарівні з першими сподвижниками Христа – тими дванадцятьма, хто особисто знав Вчителя та увірував у нього як у Сина Божого.

У євангельських текстах апостолами іменуються тільки Матвій, ​​Іоанн, Петро, ​​Яків Старший, Яків Молодший, Фома, Симон, Тадей (Юда), Андрій, Пилип, Варфоломій та Маттій, який був вибраний пізніше замість Юди Іскаріота, що зрадив Христа у Гетсиманському саду. Всіх інших послідовників Христа прийнято називати учнями. Тільки Павло вдостоївся доручення до апостолів, хоча багато хто в ті часи побачили у цьому нечувану зухвалість.

Апостол Павло – проповідник Євангелія

Після зустрічі з Ісусом Павло осліп на три дні. Зір йому повернув тільки благочестивий учень Христа Ананія. Там само в Дамаску майбутній апостол прийняв хрещення і взяв нове ім’я – Павло, а незабаром став одним із найбільш ревних проповідників християнства. Довгих три роки він провів, осягаючи основи нової віри, а ще три роки присвятив духовним роздумам і молитві в місцевості, яку Біблія коротко називає Аравія – ймовірно під цим терміном розуміється Трансйорданську пустелю (нинішня Йорданія).

Решту життя Павло присвятив діяльному проповідуванню Євангелії і безкінечним диспутам з єдиновірами про його правильне тлумачення. Вороги, яких Павло встиг нажити в Дамаску, так ополчились проти нього, що йому довелося втікати під покровом ночі, спустившись в корзині з міської стіни. Після приходу Павла в Єрусалим Варнава представив його апостолам Петру та Якову.

Місіонери

Варнава – єдиний з апостолів, який не знав Христа особисто – став на деякий час найближчим сподвижником Павла. У 47 році н. е. вони разом з євангелістом св. Марком здійснили першу місіонерську подорож на Кіпр і в три міста Малої Азії – Псідію, Памфілію і Лікаонію.

Через приблизно три роки Павло був присутній в Єрусалимі на раді апостлів, які до того часу залишилися живими, де виступив проти юдейських християн, прихильників обряду обрізання. У суперечках з одновірцями він доводив, що в цьому випадку християнство назавжди приречене залишатися юдейською сектою.

Розбіжності

Через деякий час Варнава привів Павла в Антіохію (Діян. 11), де вони близько року проповідували Євангеліє. Тут апостол Павло вступив у суперечку з Петром про те, як слід поводитись із наверненими язичниками, докоривши йому за лицемірство та готовність піти на компроміс з юдеями. У цьому питанні між Павлом і Варнавою теж не було згоди, і в кінцевому рахунку їх шляхи назавжди розійшлися.

Павло запропонував Варнаві знову відвідати навернених братів по всіх містах, де вони звіщали Слово Господнє. Варнава хотів узяти з собою Івана, названого Марком. Та Павло вважав за потрібне не брати Марка, який відстав від них у Памфілії і не йшов з ними на справу, на яку вони були послані. Виникла суперечка, внаслідок якої вони розлучились один з одним, і Варнава, взявши Марка, відплив до Кіпру.

Павло ж вибрав Силу і пішов до братів по вірі.

Друга апостольська подорож Павла в 50–53 роки н. е. була здійснена в Малу Азію і Східну Грецію. Взявши в супутники Силу (Сільвана), апостол відвідав Галатію, Троаду, Філіппи, Фрігію, Фессалоніки, Афіни і Коринф, де проповідував близько півтора року. По завершенні праці в Греції апостол Павло повернувся в Єрусалим і Антіохію.

Послання апостола Павла

Третього разу Павло попрямував до Галатії і Фрігії (53–57 роки н. е.). Два чи три роки він прожив в Ефесі, на березі Егейського моря, звідки вів листування з заснованими раніше християнськими громадами, не маючи часу відвідати їх особисто. Деякі з цих листів збереглися в Новому Завіті в Книгах Послань. Саме тут Павло написав 1-е Послання до коринтян. Після вигнання з Ефеса він знову відвідав Македонію і Ахею, звідки направив Послання до римлян, а потім через Мілет повернувся морем до Єрусалиму.

Випробування віри

Повернувшись до Єрусалиму бл. 58 р н. е., апостол Павло ввів в юдейський храм навернених до християнства язичників (Діян. 21). Цей зухвалий вчинок викликав таке обурення в юдейській громаді, що Павло був узятий під варту і приведений на суд до римського прокуратора Фелікса, а потім до його наступника Марка Порція Фести. Після дворічного перебування під арештом Павло скористався своїм правом римського громадянина звернутися до імператора і був відправлений на суд до Риму.

По дорозі в Рим судно, на якому плив апостол Павло, зазнало аварії біля берегів Мальти. Книга діянь закінчується на тому, що Павло, перебуваючи під домашнім арештом (бл. 63 року н. е.), продовжує проповідувати віру Христову.

Як повідомляють Климент Римський і Євсевій Кесарійський, при імператорі Нероні апостол Павло був виправданий і вирушив до Іспанії, але по дорозі схоплений і в 67 р н. е. страчений в Римі.

Традиція свідчить, що апостол Павло був обезголовлений (один із привілеїв римського громадянина перед чужоземцями) на місці нинішньої площі Трьох фонтанів, а над місцем його поховання нині стоїть церква Сан-Паоло Фуорі-ле-мура. За переказами, його страта відбулася в один день зі св. Петром, тому церква вшановує пам'ять обох 29 червня.

Апостол Павло – мудрець і богослов

Послання апостола Павла лягли в основу християнського богослов'я. Основні ідеї Павла зводяться коротенько до наступного:

  • можливість порятунку через особисту віру;
  • Христос – не тільки Месія, але і вічно сущий Син Божий;
  • Христос існував до прийняття людського образу і після Воскресіння сів на престолі праворуч Бога-Отця;
  • Церква є єдине тіло, глава якого – Христос;
  • істинно віруючого очікує воскресіння у Христі.

Над усе апостол Павло дбав про те, щоб уберегти своє розуміння життя і вчення Христового від спотворень, які б уподібнювали його до релігійної практики юдаїзму чи релігійно-філософським ідеям еллінізму. Повчаючи засновані ним християнські громади слідувати чітким етичним нормам поведінки, він невпинно виправляв їх помилки і давав поради.

У Діяннях апостолів описані методи місіонерської роботи Павла. Зазвичай він починав з проповіді в синагозі, звідки незабаром його виганяли як баламута і богохульника. Потім, надбавши жменьку прихильників-євреїв, він перемикав увагу на язичників, навертаючи в християнство все нових послідовників і часто викликаючи на себе гнів і гоніння влади.

Першоверховний апостол

Українська церква вшановує апостола Павла з часів Хрещення Київської Русі. За переказами, київський князь Володимир привіз з Корсуня (Херсонеса) ікону святих Петра і Павла, яка була принесена як дар Новгородському Софійському собору. У Софійському соборі Києва збереглися настінні розписи XI–XII ст., що зображують Петра і Павла.

Протягом всієї історії Павла шанували більшою мірою як богослова і будівельника церкви, ніж святого. Так, його Послання до римлян і нині розглядається як пам'ятка, що має виняткове значення для всієї християнської думки.

А чи знаєте ви?

  • Церква традиційно приписує св. Павлу авторство 14 Послань Нового Завіту, хоча і в давнину далеко не всі богослови були впевнені, що саме він написав Послання до Євреїв.
  • Сучасні критики сходяться на думці, що перу Павла належать Послання до Галатів, римлян, а також 1-е і 2-е до Коринтян.
  • Більшість вчених схильні вважати Павла автором Послання до Филип'ян, 1-го до Солунян і до Филимона. У той же час багато хто заперечує його авторство 2-го Послання до Солунян, до Колосян та Ефесян.
  • Так звані Пастирські послання (1-е і 2-е до Тимофія і до Тита) вважаються написаними вже після смерті Павла.
  • У Новому Завіті Послання Павла представлені не в хронологічному порядку, однак у наш час практично неможливо встановити послідовність їх написання.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus