poliarne_siaivo.jpg

2014-05-27

Структура характеру

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 голосів)

Структура характеру

Характер особистості вельми багатогранний. У ньому можна виділити окремі сторони або риси, які не існують ізольовано, окремо одна від одної, а є пов’язаними воєдино, утворюючи більш-менш цілісну структуру характеру. Структурність характеру простежується в закономірній залежності між окремими сторонами характеру. В цілісній системі окремі частини мають різне значення: одні висуваються на перший план, інші – замасковуються, треті відступають на задній план.

Визначити структуру характеру особистості означає виділити в характері основні компоненти або властивості та встановити зумовлені ними специфічні риси в їх складному відношенні і взаємодії. У структурі характеру різні дослідники виділяють різні властивості.

Одні вважають характер вираженням і умовою цілісністю особистості і до основних його властивостей відносять схильності, звички, комунікативні властивості, емоційно-динамічні прояви, сформовані на основі темпераменту. Інші включають в структуру характеру такі пари властивостей, як «врівноваженість – неврівноваженість», «сензитивність – агресивність», «широта – вузькість», «глибина – поверховість», «багатство (змістовність) – бідність», «сила – слабкість». Деякі науковці також виділяють визначеність характеру, його цілісність, складність, динамічність, оригінальність, силу і твердість. Ці та безліч інших спроб виділення структурних властивостей характеру вимагають додаткового серйозного аналізу й узагальнення.

Структура характеру: дві сторони

Більшість дослідників виділяє в структурі сформованого характеру насамперед дві сторони: зміст і форму. Вони невіддільні одне від одного і складають органічну єдність. Зміст характеру складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, ідеали та соціальні установки. Зміст характеру виявляється у вигляді певних індивідуально-своєрідних відносин, які говорять про виборчу активності людини. У різних же формах характеру виражаються різні способи прояву відносин, темпераменту, які закріпилися емоційно-вольовими особливостями поведінки.

Індивідуальні особливості

Крім змісту і форми у психології в структурі характеру представлені індивідуальні особливості особистості: інтелектуальні, вольові та емоційні. У зв’язку з цим дослідники виділяють в структурі характеру темперамент, волю, переконання, потреби, інтереси, почуття та інтелект.

Загальним для характеру і темпераменту є їх залежність від фізіологічних особливостей людини, і перш за все від типу нервової системи. Темперамент визначає такі характері риси, як врівноваженість поведінки, легкість чи важкість входження в нову ситуацію, рухливість реакції і т.д. (однак він не визначає характер). Властивості темпераменту можуть у певній мірі навіть конфліктувати з характером (наприклад, схильність до меланхолії і працездатність). В людина зі сформованим характером темперамент перестає бути самостійною формою прояву особистості. Він стає динамічною стороною характеру і визначає емоційну спрямованість, швидкість протікання психічних процесів і прояви особистості. У кінцевому рахунку риси темпераменту і характеру органічно пов’язані і взаємодіють одні з одними в єдиному цілісному вигляді людини, утворюючи нероздільний сплав – інтегральну характеристику його індивідуальності.

Характер довгий час ототожнювали з волею людини. Вираз «людина з характером» розглядався як синонім виразу «вольова людина». Воля пов’язана із силою характеру, його твердістю, рішучістю. З одного боку, у вольових вчинках характер формується і в них же виявляється – вольові вчинки в значущих для особистості ситуаціях переходять в характер людини, закріплюючись в ній в якості відносно стійких його властивостей, з іншого боку, ці властивості обумовлюють поведінку людини, її вольові вчинки . Вольовий характер відрізняється визначеністю, сталістю і самостійністю, твердістю при здійсненні поставленої мети.

Ряд дослідників виділяють переконання як один з компонентів у структурі характеру. Вони вважають, що переконаність визначає принциповість поведінки людини, впевненість у справедливості і важливості справи, якій вона віддає свої сили. Переконаність проявляється в таких рисах характеру, як цілеспрямованість, принциповість, оптимізм, вимогливість до себе та інших.

Своєрідність характеру позначається і на особливостях перебігу почуттів людини. Коли говорять про характер, зазвичай звертають увагу і на емоційні властивості особистості. Що людина любить і що ненавидить, до чого байдужа – все це певним чином характеризує її як особистість. Таким чином, є взаємозв’язок між почуттями і властивостями характеру. З одного боку, рівень розвитку моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів залежить від характеру діяльності і спілкування людини, а також від сформованих на цій основі рис характеру. З іншого боку, самі ці почуття стають характерними стійкими особливостями особистості, складаючи таким чином характер людини.

Структура характеру: риси

Характер – це нерозривне ціле. Однак вивчити і зрозуміти таке складне ціле, як характер, не можна, не виділивши в ньому окремих сторін або типових проявів, так званих рис характеру. Під рисами характеру розуміють індивідуальні звичні форми поведінки людини, в яких реалізується її відношення до дійсності. Риси характеру необхідно розглядати і оцінювати у взаємозв’язку одну з одною. Кожна риса характеру набуває свого значення, часто зовсім різного, в залежності від її співвідношення з іншими рисами. Наприклад, обережність без поєднання з рішучістю може зробити людину бездіяльною.

У структурі характеру дослідники виділяють наступні групи рис.

До першої групи належать риси, що виражають спрямованість особистості. Це стійкі потреби, інтереси, схильності, цілі та ідеали, а також система відносин до навколишньої дійсності. Ці риси є індивідуально-своєрідними способами здійснення відносин особистості до дійсності.

До другої групи належать інтелектуальні, вольові та емоційні риси характеру.

У найзагальнішому вигляді всі риси характеру можна розділити на основні, які задають загальну спрямованість розвитку всього комплексу його проявів, і другорядні, обумовлені основними. Наприклад, якщо провідною рисою є нерішучість, то людина перш за все побоюється «аби чогось не сталося», тому навіть якщо вона спробує допомогти ближнім, то це закінчиться внутрішніми переживаннями і самовиправданням. Якщо ж провідною рисою є альтруїзм, то людина, не вагаючись, йде на допомогу ближньому. Знання провідних рис дозволяє відобразити суть характеру, показати його основні прояви.

З усієї сукупності відносин особистості до навколишньої реальності слід виділити характероутворювальні форми відносин. Найважливішою відмінною рисою таких відносин є вирішальне, першорядне і загальне життєве значення тих об’єктів, до яких відноситься людина. Ці відносини одночасно виступають підставою класифікації найважливіших рис характеру. Характер людини проявляється в наступній системі відносин:

  • відношення до інших людей (тут можна виділити такі риси характеру, як «товариськість – замкнутість», «правдивість – брехливість», «тактовність – брутальність»);
  • відношення до справи (тут можна виділити такі риси характеру, як «відповідальність – несумлінність», «працьовитість – ледачість»);
  • відношення до себе (тут можна виділити такі риси характеру, як «скромність – самозакоханість», «самокритичність – самовпевненість», «гордість – смиренність»);
  • ставлення до власності (тут можна виділити такі риси характеру, як «щедрість – жадібність», «ощадливість – марнотратність», «акуратність – неохайність»).

Необхідно зазначити певну умовність даної класифікації і тісний взаємозв’язок, взаємопроникнення зазначених аспектів відносин. Незважаючи на те що зазначені відносини виступають найважливішими з погляду формування характеру, вони не одночасно і не в сукупності стають рисами характеру. Існує відома послідовність у переході цих відносин у властивості характеру, і в цьому сенсі не можна поставити в один ряд ставлення до інших людей і ставлення до власності, так як саме їх зміст виконує різну роль у реальному бутті людини.

Характеру людини як структурному утворенню не тільки властиво проявляти себе в розглянутих раніше відносинах. Він володіє і такими властивостями, які притаманні йому як цілому: стійкість-пластичність, активність, сила, ступінь глибини і цілісність. Ступінь стійкості або мінливості характеру дозволяє судити про його визначеність, пластичність. Під впливом життєвих обставин і виховання, вимог суспільства характер змінюється і розвивається. Ступінь глибини характеру відбиває зв’язок його рис зі стрижневими відносинами особистості, тобто вона відображає базові властивості даної особи і їх визначальну роль у відношенні до інших властивостей, більш поверхневих. Таким чином, людина виявляє ті чи інші риси поведінки в залежності від того, які властивості переважають у структурі характеру.

У сформованому характері провідним компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, її непохитність у досягненні поставлених цілей і впевненість у справедливості та важливості справи, яку вона виконує.

Риси характеру, володіючи певною спонукальною силою, яскраво проявляються при реалізації потреби в досягненні успіху. В залежності від них для одних людей характерний вибір дій, які забезпечують успіх (прояв ініціативи, прагнення до ризику, змагальної активності), в той час як для інших більш характерне прагнення просто уникати невдач, ухиляючись від ризику і відповідальності.

Як було зазначено раніше, одна особистість відрізняється від іншої індивідуальними особливостями, рисами в структурі характеру. Можна також виділити риси, загальні для певної групи людей. Навіть у найоригінальнішої людини можна знайти якусь рису, яка може бути властива певній групі людей з аналогічною поведінкою. В даному випадку ми говоримо про типові в риси характеру.

Характер людини завжди є продуктом суспільства. Цим і пояснюється подібність і відмінність в характерах людей, що належать до різних груп. В індивідуальному характері відбиваються різноманітні типові риси: професійні, вікові, національні та ін. Неважко описати типовий характер вчителя, лікаря, військового. В той же час кожен типовий характер має свої індивідуальні риси. У психології неодноразово намагалися класифікувати характер, підрозділяючи його на типи. Дослідження типів характеру має призвести до побудови певної класифікації, до якогось закономірного зв’язку в їх утворенні та прояві. Без подібної класифікації опис окремих типів характеру може бути випадковим і не мати істотного теоретичного та практичного значення.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus