tsunami.jpg

2014-05-27

Що таке спілкування?

5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 голос)

Що таке спілкування

Спілкування є однією з центральних проблем, через призму якої вивчаються питання сприймання і розуміння людьми одне одного, лідерство і керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.

Інтерес до спілкування виявляють представники різних наук, бо воно є багатовимірним, багаторівневим феноменом. Філософи, наприклад, аналізують спілкування як спосіб реалізації суспільних відносин, розглядають його як вид діяльності, де фіксуються суб’єкт-суб’єктні відносини, досліджують вплив спілкування на формування особистості. Саме вони зробили наголос на необхідності усвідомлення значущості Іншого і цінності звернення до нього як до рівноправного та відповідального суб’єкта. Дослідження проблеми спілкування в загальнофілософському плані є методологічною основою, на якій базується вивчення цього феномену в інших наукових дисциплінах, наприклад, в етиці, психології, соціології, медицині, педагогіці. Із розуміння ролі й значення механізмів спілкування виник менеджмент як функція керівництва людьми і галузь людського знання, що допомагає здійснити цю функцію. Спілкування стало основою маркетингу і його головним методом. Спеціалісти з маркетингу повинні знати запити та бажання споживачів тільки з перших рук, зустрічатися особисто з клієнтами, кожен з яких має риси характеру, темперамент, звички тощо.Головне гасло маркетингу: «Споживачі вимагають від виробників спілкування. Вони хочуть, щоб з Вами було легко спілкуватись».

Щоб зрозуміти наукову природу спілкування, можна скористатись підходами, в основі яких лежить роль, яку відіграє для нас Інший, з яким ми вступаємо в контакт: моносуб’єктивний, полііндивідний, інтеріндивідний та суб’єкт-суб’єктний.

Згідно з моносуб’єктним підходом людина в цьому світі майже самітня. Спілкування для неї – епізод з її життя,в якому інша людина не відіграє помітної ролі.

Полііндивідний підхід до спілкування ґрунтується на уявленні, що індивід не просто один, а один з-поміж інших. Особистостями стають лише окремі люди – «вожаки», «герої», «керівники». Тут вплив однієї людини передбачає врахування психіки інших. На визнанні цього чинника побудована, наприклад, прикладна дисципліна «іміджелогія». В основі інтеріндивідного підходу лежить згода, тобто одинакове розуміння людьми ситуації. Під час такого спілкування люди поступаються одне одному, пристосовуються один до одного. Проте, якщо роль іншого не відповідає сподіванням людини, то для неї основною буде власна позиція, а Інший стане об’єктом, а не суб’єктом спілкування. Якщо ж Інший залишається для співрозмовника значущою, унікальною, неповторною особистістю, то спілкування матиме характер суб’єкт-суб’єктного. Цей підхід можна визначити як діалогічний. Жоден з описаних підходів не є «позитивним» або «негативним». Усі вони допомагають пізнати механізми спілкування, розширюють спектр наукових даних, найближчими до гуманістичної орієнтації в етиці та психології, а отже і у спілкуванні є, насамперед, суб’єкт-суб’єктний підхід.

Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так:

  • комунікація, приймання і передавання інформації (зрозуміло, що інформацію можна також отримувати завдяки спостереженню);
  • взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;
  • сприймання та розуміння один одного, тобто пізнання Себе та Іншого.

Отже, що таке спілкування? Спілкування – це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання один одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування – це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження та об’єднаннязусиль з метою налагодження взаємин і досягнення загального результату.

Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Відомо, що найтяжчим покаранням у стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватися із засудженими.

Звичайно, і тоді людині треба побути наодинці. Таке перебування сам-на сам зі своїми думками М. Монтень, відносить до одного з видів спілкування.

Люди, як правило, починають спілкуватись з якогось приводу. При цьому їхні дії спрямовані на предмет спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити спрямованість спілкування. Існує, наприклад спілкування інтимне, професійне, ділове та ін.

Розвиток конкурентних відносин посилює значимість соціального управління, а отже, і відповідних ділових стосунків. Вони все частіше стають вирішальними факторами, що визначають успіх або, навпаки, невдачу у діяльності не тільки окремої людини, а часто і густо й самих підприємців і фірм.

Перш за все спілкування – самостійна і специфічна форма активності особистості. Його Мета – взаємини з іншими людьми, досягнення певного взаєморозуміння, вирішення життєвих, соціальних, ділових та ін. питань. Сфера, способи і динаміка спілкуавння визначаються соціальними функціями його учасників, їх становищем у системі суспільних або виробничих відносин. Вони регулюються характером взаємин, виробництва, обміном і потребами, писаними і неписаними правилами у суспільному житті, моральними і правовими нормами, соціальними інститутами і службами. В індивідуальному плані вони обумовлюються:

  • рівнем свідомості особистості;
  • психічним типом та характером психологічного розвитку індивіда;
  • засвоєним особистістю культурним рівнем спілкування.

У спілкуванні здійснюється своєрідна «презентація» внутрішнього світу особистості, саме тому спілкування, виступаючи своєрідною формою взаємодії однієї людини з іншою або з групою осіб, виявляє певні людські якості, розкриває, чого варта та чи інша людина.

Спілкування – одна із сторін способу життя людини, не менш суттєва, ніж діяльність. А спосіб життя – це не тільки те, що і як робить людина, але і з ким, і як вона спілкується.

У спілкуванні розкривається суб’єктивний світ однієї людини для іншої. Потреба у спілкуванні є однією з основних базових потреб людини.

Мартін Бубер розділив позиції і взаємовідносини між людьми на дві категорії.

«Я-Ти», «Я-Воно». Коли відносини «Я-Ти» існують у кожного учасника спілкування, то вони свідомо,чи не свідомо передають один одному приблизно такі повідомлення: «Я-особистість, і ти-особистість». Я – важлива людина, і ти – важлива людина. У мене є почуття, і у тебе є почуття. Я хочу, щоб мене розуміли, і ти хочеш, щоб розуміли тебе. Відносини категорії «Я-Воно» зовсім інші і виражають діаметрально протилежну позицію: «Я – особистість, а Ти – об’єкт. Я важлива людина, а Ти неважлива. Мене слід вислухати. а на те, що ти говориш, можна не звертати уваги. Мої почуття нічого не варті». Спілкування в системі «Я-Ти» і називається суб’єкт-суб’єктивним або спеціалізаторським, воно передбачає рівноправність сторін. Таке спілкування є двобічне, тому що в ньому виникає справжній діалог.

Діалог – це розмова між двома або кількома особами, які прагнуть зрозуміти один одного. Вони цінують один одного, вважають партнера особистістю, вартою поваги і при спілкуванні не виникає ніяких перепон. Якщо у одного або у обох учасників спілкування існує спосіб мислення, котрий спонукає діяти за схемою «Я-Воно», то таку модель можна назвати суб’єкт-суб’єктивною або маніпулятивною, адже до партнера ставляться, як до речі, яку можна використати, і він як особистість не має жодного значення. Діалог заміняється монологами, тому таке спілкування можна назвати однобічним, воно нагадує розмову двох глухих і між людьми виникають перепони, непорозуміння т. п. так звані бар’єри.

Функції спілкування

Історично склалися дві форми спілкування: безпосереднє і опосередковане.

Безпосереднє спілкування – це мовне спілкування у більш розвиненому виді. Воно підкріплюється мімікою, жестами, інтонацією тощо. По суті, в цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його знаряддям. Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини, в ньому завжди наявний комунікативний момент.

На основі безпосереднього спілкування виникло опосередковане і письмо (тут має місце втрата міміки, жестів, інтонації і т. д.), масові засоби інформування: газета, радіо, телебачення, книги, відео, комп’ютери, музичні записи тощо. Уся система безпосереднього і опосередкованого типи спілкування впливає на розвиток як особистості, так і взаємин між людьми. Останнє особливо важливе, бо в процесі спілкування людина «присвоює» ті багатства, які створені і притаманні іншим, і водночас приносять в цей процес те, що вона засвоює з власного досвіду. Не випадково говорять: З ким поведешся, від того і наберешся. У процесі спілкування знаходять свій вияв своєрідна суперечність: з одного боку,людина пристосовується до життя суспільства, засвоює його досвід, добуті людством наукові і культурні досягнення, а з другого – вона відособлюється, формується її індивідуальна неповторність, самобутність. У спілкуванні проявляються такі основні його функції.

1. Інформативно-комунікативна.

З нею пов’язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача-прийом інформації, відповідна реакція.

2. Регулятивно-комунікативна.

Відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету, програму, прийняття рішень.

3. Афективно-комунікативна.

Відбувається взаєморегуляція та взаємокорекція поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера. Тут можуть реалізуватися можливості навіювання, наслідування, вживаються усі можливі переконання.

Під час спілкування проявляються такі його взаємозв’язані форми:

  • Товариське, дружнє
  • Інтимне, приятельське
  • Робоче, службове
  • Випадкове
  • Ділове, професійне
  • Формально-поверхове

Залежно від тієї чи іншої форми проходить і саме спілкування, від неї залежить його зміст та відповідна поведінка людей. Справжньою культурою спілкування є уникнення, припинення та образи партнера.

Взаємодія

Кожна людина, так чи інакше належить до певних великих чи може соціальних груп. людських об’єднань або, як ще кажуть, етносу.

У кожній з груп формуються свої цінності, існує певний рівень культури, який не завжди однозначно сприймається представниками інших груп. Успішне спілкування не може плідно здійснюватись, якщо не враховується певний соціально-рольовий рівень тих, з ким доводиться мати комунікацію.

Нерідко можна спостерігати, як під час зустрічі між людьми не встановлюється контакт, череє що їхня бесіда не має позитивного продовження, хоча на обговорення проблеми було витрачено багато часу. Чому це так? Тому, що між ними не відбулася взаємодія.

Взаємодія це процес безпосереднього або опосередкованого впливу суб’єктів одне на одного, який породжує причинну обумовленість їхніх дій і взаємозв’язок. Цей процес потребує активності та взаємної спрямованості дій тих чи інших людей, які беруть у ньому участь.

Якщо кожний учасник виступає, як особистість, а не як об’єкт, взаємодія може відбутися на високому рівні моральної культури спілкування. Особистість, спілкуючись, сподівається, що її вислухають, зрозуміють, відгукнуться на її почуття, дадуть відповідь на запитання. Для цього потрібні певні комунікативні, бажано гуманістичні, установки щодо інших людей. Без таких установок відповідної мотивації взаємодії у спілкуванні може і не відбутися. Існує багато видів взаємодії, а тому й кілька їх класифікацій. Одна з найвідоміших-поділ на кооперацію або співробітництво та конкуренцію, або суперництво.

Відома класифікація, де основою є кількість суб’єктів, що спілкуються. Якщо суб’єктів двоє, то це взаємодія парна (у діаді). Якщо суб’єктів багато, то вони можуть взаємодіяти у групі (групова взаємодія), між групами (міжгрупова взаємодія) або суб’єкт може діяти з групою (суб’єктно-групова взаємодія). Цим суб’єктом може бути лідер або будь-який член групи.

Взаєморозуміння та його рівні

Якби люди були однаковими, проблема розуміння одне одного, мабуть, не виникала б. Тоді б усі однаково мислили, говорили, діяли. Якби люди взагалі нічого спільного не мали, то й порозумітися вони не змогли б.

Ще 1829р. на це звернув увагу німецький філософ Ф.Шлейєрмахер. На його думку, взаєморозуміння передбачає два момента: спільність людей за духом і певні відмінності між ними.

Взаєморозуміння – це таке розшифрування партнерами повідомлень і дій одне одного, яке відповідає їх значенню з погляду їхніх авторів. Класичним прикладом цього є епізод з роману «Анна Кареніна» Л. Толстого, де Левін і Кітті спілкуються, пишучи одне одному записки. Замість слів вони вживають лише друковані літери. Обоє настільки добре відчувають одне одного, що з цими літерами могли зрозуміти довгі фрази, якими розповідали про свої почуття.

Виокремлюють три рівні взаєморозуміння: згоду, осмислення та співпереживання. Під згодою слід розуміти достатньо взаємопогоджені оцінки ситуації та правила поведінки кожного учасника спілкування. Це зовнішній (формальний) рівень взаєморозуміння. Вміння розуміти ситуацію і підпорядкувати свої емоції та поведінку до неї та поведінки інших – необхідна умова спільної діяльності.

Підкоритись розумним нормам поведінки – перший крок до взаєморозуміння. Однак це не так легко, тому ми часто спостерігаємо неадекватну поведінку (у транспорті, магазині, лікарні тощо). Згода проявляється в різних видах спілкування; соціально – рольовому (анонімному), функціонально – рольовому, неформальному.

Осмислення, це такий стан свідомості, коли в суб’єкта виникає впевненість в адекватності своїх уявлень і добраних засобів Без такого стану неможливо продовжувати спілкування з метою координації дій у спільній діяльності. Тут характерним є відчуття внутрішнього звязку, організованості в обговоренні, встановлення причинно – наслідкових зв’язків.

Осмисленню сприяють діалог, уміння знайти спільну мову, навчитися слухати один одного й аналізувати погляди кожного. Бажання осмислити – ознака високих моральних якостей людини та її культури спілкування.

Співпереживання передбачає здатність ураховувати стан співбесідника. Той, хто перебуває у збудженому статі, має заспокоїтись, а той хто перебуває у пригніченому стані,- активізуватися.

Стан людини можна визначити за експресією обличчя жестами, позою які дають змогу не лише побачити ставлення людини до співбесідника, а й до інформації, яку він часом намагається приховати. Тому з морального погляду слід розпізнати емоційний стан іншого. Це зробити легше, аніж маніпулювати своїм. Особливого значення співпереживання набуває сімейно – інтимного. Навіть якщолюдина затамувала свою образу, роздратування або любов, вона все-таки плекає надію, що її зрозуміють.

К.Станіславський писав, що зрозуміти – це означає відчути. Щоб досягти взаєморозуміння, кожен має подумати, що він хоче сказати іншому, знайти слова, якій донесли його думку, і розшифрувати інформацію (словесну та несловесну) яку свідомо і несвідомо передав йому інший.

Під час спілкування люди постійно обмінюються інформацією. Але до свідомості іншої людини потрапляє не вся інформація, яка передається. Якщо всю задуману людиною інформацію прийняти за 100%, то словесної форми набирає лише 90% цієї інформації. Водночас інша людина вислуховує тільки 70% цієї інформації, а розуміє 60% У пам’яті іншої людини залишається лише 24% задуманої та висловленої інформації. Під час спілкування варто перевіряти ефективність передавання інформації та її розуміння. Люди, які дотримуються моральних норм і психологічних правил спілкування, у таких ситуаціях обов’язково попросять повторити сказане. Непогано поставити запитання типу: «Якщо я вас правильно зрозумів Ви хотіли сказати , що. . .» А той хто передає інформацію, намагатиметься вживати загальновідомі терміни, користуватиметься зрозумілою для співрозмовника мовою, враховуючи його інтелектуальний рівень.

Під час спілкування люди осмислюють не лише словесну інформацію. Спостерігаючи за поведінкою одне одного, на основі несловесної інформації й контексту людських взаємин вони начебто «читають» те , що приховано за основами співбесідника (у сфері його мотивації, моральності, свідомого і т.д.)

Взаєморозуміння – це сфера людських взаємин, де тісно переплітаються пізнавальні процеси та емоції, соціально – психологічні правила та етичні норми. Іншими словами, це не тільки розуміння інформації, її передавання, приймання, а й розуміння іншого як особистості з її потркбами, інтересами, установками, переживаннями, досягненнями і поразками, з її бажанням виглядати гідно та привабливо в очах інших, бути значущою фігурою для них і т.ін. Перший з аспектів розуміння дуже важливий у ділових, другий – у міжособистісних взаєминах, особливо інтимно – сімейному житті. Той, хто передає інформацію, має знати, що розуміння її іншими залежить від бажання співрозмовника зрозуміти інформацію, що передається, повноти інформації, вміння стимулювати іншого до думки у процесі сприймання та осмислення інформації.

Перепони (бар’єри) у спілкуванні та його рівні

На шляху до людей, до їх розуміння ми стикаємося з трьома своєрідними перепонами і можемо розраховувати на успіх, лише подолавши їх. Це і зовнішність людини (її естетичні якості); вираз очей і обличчя (міміка, пропорціональність, зміна виразу обличчя тощо), інтелект.

Зовнішність

Переваги красивої зовнішності, проявляються ще в ранньому дитинстві, коли симпатичним дівчаткам дорослі приділяють більше уваги. В школі вчителі оцінюють таких дітей як більш здібних, а однокласники намагаються завести дружбу з ними.

Гарні жінки частіше вдало виходять заміж і займають вище соціальне становище у суспільстві, на них більше задивляються чоловіки, приписуючи їм кращі якості і обожнюючи їх.

І навпаки, люди менш вродливі відчувають «дискримінацію» з раннього дитинства і виховательки приділяють їм менше уваги в дитсадках, суворіше ставляться до них вчителі у школі, упереджено ставляться деякі викладачі у вузі. Їх оцінюють більш вимогливо при зайнятті вакантних посад, встановленні заробітної плати, податки пільг.

«Фізична врода, відмічає психолог С.Рей (США) – може підняти самооцінку, рівень вимог і взагалі дати людині позитивне бачення світу, що сприяє успіху у найрізноманітніших галузях»

Вищесказане не означає, що красива зовнішність має головне значення у житті людини. Людина бісоціальна і в своїй життєдіяльності підпорядковується як біологічним, так і соціальним законам, дію яких неможливо протиставити один одному. Так, академік В.М.Бехтерєв в 1923р. писав, що особистість є завжди і всюди продуктом бісоціальних умов, які завдячують своїм виникненням, з одного боку, біологічному впливу, отриманому від батьків, а з іншого – соціальним умовам оточуючого середовища.

Вродлива зовнішність може бути ознакою здоров’я, стійкості до захворювань, але вона мало що скаже (окрім фахівця) про розумовий талант, порядність людини. Інколи важко відповісти на запитання, чому одні люди подобаються «з першого погляду», а інші – сприймаються відразливо.

Вираз обличчя

Свого часу філософ А. Шопенгауер зауважив, що уста висловлюють думку людини, а обличчя – думку природи. Не говоримо вже про загальновідому народну мудрість, що «очі – дзеркало душі людини». У виразі очей віддзеркалюється розум, набутий людський досвід. Не випадково ж ми говоримо, «мудрий погляд», «сумні очі», «яскраве сяйво очей», «пустий погляд» тощо. Видатний кінорежисер М. Ромін якось зауважив, що за допомогою гриму в кіно можна зробити все – невродливого – красивим, некрасиву жінку – винятково красунею, - крім одного: тупі очі, якщо вони показані на екрані крупним планом, - розумними.

Більшість людей створює чуттєві фантазії, розглядаючи обличчя, хоча деякі можуть визначити психофізіологічні особливості конкретної людини. Наші обличчя – це наші підписи, і не випадково в другій половині життя людина сама є відповідальною за красу та виразність свого обличчя. Але краса не є панацеєю, що визначає все або нічого. В однієї з найбільш цікавих жінок світу Клеопатри ніс був з горбинкою, Мадонна стала знаменитою співачкою, незважаючи на великий ніс, а збільшені вилиці А. Шварцнегера не завадили йому мати великий успіх у кіно.

Інтелект

Він не є повністю вродженою якістю і дається наполегливою працею – навчанням, життєвим досвідом – протягом усього життя. Саме тому інтелект не є якоюсь сталою величиною і, напевне, люди, які чимало бідкаються що їм не вистачає того чи іншого у житті, ніколи не бідкаються про нестачу розуму.

Американський психолог Н. Таллен виділяє три типи інтелекту: вербальний, механічний, соціальний.

Вербальний – здатність оперувати словами, символами, числами, ідеями, логічними доказами.

Механічний – здатність сприймати і розуміти зв’язки фізичних сил і елементів механізмів в практичних ситуаціях, швидко схоплювати принципи машинних операцій.

Соціальний – здатність розуміти стан інших людей, вміння передбачити розвиток різноманітних соціальних ситуацій. Проявляється у почутті такту, в умінні знаходити прихильність інших людей, створювати позитивну атмосферу у взаєминах з ними. Низький рівень розвитку даного типу інтелекту приводить до постійних проявів безтактовності, труднощам пристосування до соціального оточення, до проблем спілкування і самотності .

Відомий англійський психолог Г. Айзенк створив систему тестів по вимірюванню коефіцієнту інтелекту, основою яких є уявлення про те, що природною основою розумових здібностей являється швидкість протікання інтелектуальних процесів. Але це не значить, що люди, які мислять повільно іфундаментально, у принципі не здатні рішати інтелектуальні завдання. Буває після довгих роздумів вони приходять до достатньо нетривіальних рішень. Але, не вміючи швидко орієнтуватись в ситуації (тугодум), часто сприймаються як люди, недостатньо інтелектуально розвинуті не виключено, що людині з повільними інтелектуальними процесами, якщо всі рахують не дуже розумною, просто мало часу, виміряною їй природою, щоби потрясти світ новими ідеями. Швидкість мислення у людей різна і приспілкуванні необхідно враховувати ці особливості і не спішити виносити однозначний вирок.

Ці зазначені перепони об’єднаються в естетичні та інтелектуальні бар’єри поряд з ними існують мотиваційний, моральний та емоційний бар’єри. Кожен з них може стати на перешкоді в процесі спілкування.

Мотиваційний бар’єр знаменний тим, що висловлювана мотивація має бути прийнятою для інших і переконливою для них. При негативному її розумінні вона втрачає своє мобілізуюче значення і сприймається як кон’юктурна реальність. Саме таким мотиваційним безглуздям були свого часу заклики: «віддамо всі сили...», «виконаємо і перевиконаємо...», «усі як один на прибирання території...» і т.д.

Одні люди прагнуть зрозуміти вчинки, висловлювання, емоції партнера по спілкуванню. Трапляється й таке, що людина одних партнерів розуміє, а інших – ні (за принципом: кого хочу – того і розумію). Це відбувається тому, що деякі люди видаються не вартими її уваги, тому тут до мотиваційного бар’єру додається також моральний.

Моральний бар’єр обумовлюється тим, що при спілкуванні в дію вступають чимало життєво – побутових факторів. Тут може проявлятися відмінність статі, віку, соціального становища та державно – посадової ієрархії тощо. Спрацьовують також чисто психологічні якості і властивості людини: соромливість, психічний склад, надмірна скромність і т. д. Підлість непорядність, злі наміри, брехня будують між людьми таку стіну, через яку не перейти. Як правило для підлого вчинку підбирається пристойна упаковка. Наприклад, ні один випадок переслідування за критику не пояснюється бажанням відомстити за принесену критикою втрату. Того, хто насмілився прилюдно критичні зауваження в адресу непорядного керівника, частіше всього оголошують таким, який утруднює атмосферу в колективі. А переслідування склочника – справа не підла, а по своєму благородна.

Іноді використовується прийом – признання у підлості. Так, один з персонажів В.Ф. Тендрякова «Побачення з Нефертіті», зробивши негідний вчинок, «чесно» признався друзям, що він негідник. Подібна «чесність» далека від покаяння. За нею ховається тонкий розрахунок, пов’язаний із легалізацією підлої суті і з визнанням за собою права і надалі «грішити і каятись».

Як це не парадоксально, але моральні бар’єри при спілкуванні виникають і в тих випадках, коли ми маємо справу з людиною, яка ні в чому не порушує моральні норми. І дійсно, бездоганна у всіх відношеннях людина ризикує бути незрозумілою оточуючим. В основі нерозуміння лежать, мабуть, глибинні психологічні механізми захисту власної особистості зі всіма її недосконалостями від замаху практично недосяжних їм взірців соціального успіху і бездоганної поведінки.

Розумінню істинних, справжніх заслуг і вартості нерідко перешкоджає заздрість. Філософ Гальвецій вважав, що заздрісну людину створила природа, і якщо ця людина губить порівнятися з тими, ким захоплюються, захоплення поступається місцем ненависті..

Буває так, що бар’єром на шляху до взаєморозуміння є хвилювання, пов’язане з бажанням людини, щоб її зрозуміли. Тут починають діяти емоції, які виявляють емоційний бар’єр. Деякі емоції мають негативний відтінок, тому нерідко впливають на логіку викладу, мовлення, заважають уважно слухати іншого і зрозуміти його. Позитивні емоції також не завжди допомагають адекватному взаєморозумінню (наприклад, закохані, які під впливом переживань вживають не ті слова, які б їм хотілося). Хоча загалом позитивні емоції стимулюють бажаннязрозуміти іншого, поспівчувати йому та допомогти.

Емоційний бар’єр найчастіше пов’язаний з концепціями тих чи інших «малих» або «великих» соціальних груп, до яких належить людина.

Зрозуміло, що людина змінюється протягом життя в своїх знаннях, поглядах, життєвих установках,а отже, і в діях, вчинках, поведінці. Великий китайський мислитель Конфуцій зуважив, що «не змінюються лише наймудріші і найдурніші».

Психологічні бар’єри. Підвести людей, які прагнуть до взаєморозуміння, може пам’ять. Ніхто з нас не може бути впевнений у тому, що він завжди зберігає у пам’яті й може відтворити всю інформацію, що до нього надійшла. Люди це знають, проте в конкретних ситуаціях їм здається, що пам’ять підводить не їх, а партнерів (“я точно пам’ятаю, що я ...”). тому слід, зокрема, в ділових стосунках записувати найважливішу інформацію, а то й підписувати документи, де відмічати основні положення та рішення, висловлені думки.

По-різному поводяться, спілкуючись, чоловіки й жінки. Чоловіки більше уваги приділяють змісту спілкування, а жінки – безпосередньо процесу. Чоловіки. Як правило, уважно слухають 10-15 секунд, а потім починають розмірковувати, що самі хочуть сказати,тобто вони нерідко не вислуховують співрозмовника до кінця, не прагнуть з’ясувати, чи правильно його зрозуміли. Жінки, на відміну від чоловіків, бачать в особі співрозмовника особистість і розуміють його почуття. Чоловіки активніше відстоюють свою точку зору, а жінки легше піддаються переконанню і спокійніше приймають чужу думку.

Успіх значною мірою залежить від рівня культури співрозмовників, від зання ними психології особистості, вміння враховувати їх при доборі засобів спілкування. Це стосується також спілкування між людьми різних національностей. Орієнтація на загальнолюдські моральні цінності, унікальність, самобутність кожного народу сприяє встановленню взаєморозуміння, громадської злагоди.

Ще у XVI ст. видатний французький філософ-мораліст М.Монтень писав, що різні звичаї народів нескінченні у своїх проявах, і скрізь вони мають обґрунтування. Неврахування таких звичаїв нерідко сприймається як відхилення від розуму.

Ми не маємо права змінювати звичаїв інших народів. Їх потрібно пізнавати і враховувати з метою досягнення взаєморозуміння. Під час бесіди американців чи англійців один говорить, а другий слухає, адже переривати не ввічливо. Японець слухає більш активно, подаючи сигнали, що він розуміє співрозмовника, якщо може, то навіть закінчує за нього фрази. Його «хай» («так») означає: «Я вас розумію». Інколи ті, хто не знає цієї особливості японців, сприймають «хай» за згоду і думають, що досягли успіху у вирішенні ділових питань, а потім, нажаль, глибоко розчаровуються. Загальнолюдська культура допоможе подолати бар’єри взаєморозуміння, пов’язані із соціокультурними особливостями.

Складну проблему становить взаєморозуміння людей, які належать до різних великих і малих соціальних груп. Кожний із нас водночас є членом різних груп: за віком, статтю, професією, національністю та ін. Звичайно, в особливостях різних груп розібратися важко ще складніше всі їх врахувати. Проте кожен знає, що різну психологію мають, наприклад, старше та молодше покоління, жінки й чоловіки. Так, старше покоління, зазвичай, критично ставиться до інновацій. Молодь емоційно більшою мірою підготована до змін, тому завжди прагне нового.

Ще однією не менш важливою перепоною у взаєморозумінні можуть бути стилі спілкування суб’єктів при взаємодії, який залежить від двох основних факторів:

  • який кінцевий результат передбачає кожна сторона;
  • як поводять себе партнери при обговоренні питань.

По першому фактору – кінцевий результат – стиль проведення спілкування можна умовно подати у вигляді спектра, вздовж якого розставляють точку відліку від тих, що ґрунтуються «на положенні» і до тих, що ґрунтуються «на інтересі».

Спілкування, основане «на положенні» будується за принципом «виграш-програш». Вважається, що чим більше домагається одна сторона, тим більше повинна поступитися інша. Передбачається, що обидві сторони прагнутимуть до реалізації власної мети і намагатимуться максимально збільшити свої переваги. Основний наголос при цьому партнери роблять на якій-небудь вимозі, її просуванні і захисті. Будь-які поступки компенсуються тільки за рахунок одержання іншої вигоди. Для виправдання своєї вимоги посилаються на об’єктивні причини. В процесі спілкування можуть використовуватись різноманітні тактичні дії: тиск на партнера , драматичні прийоми, затягування контакту, виведення партнера з рівноваги, передчасний вихід з контакту тощо.

Спілкування, яке базується «на положенні», обмежується укладанням однієї вигідної угоди за один раз. Якщо в результаті спілкування налагоджується контакт, то він складається точно, чітко, і розписується в деталях.

Спілкування, яке ґрунтується «на інтересі», являє собою зовсім інший підхід і передбачає досягнення взаємовигідної згоди, яка матиме довгостроковий характер. Метою цього спілкування є принцип «виграш-виграш»,забезпечення взаєморозуміння і довіри між партнерами, встановлення чітких і об’єктивних норм честі.

Така атмосфера спілкування сприяє відкритості та вільному обміну інформацією між партнерами, орієнтує на повагу один до одного, взаємодопомогу, розуміння потреб, труднощів і прагнень кожної сторони. Під час спілкування з основою «на інтересі» створюється сприятлива атмосфера для обміну новими ідеями і досягненнями, нововведеннями, виявляється готовність діяти.

Щодо другого фактора – поведінки партнерів у комунікативному процесі – стилі поведінки при спілкуванні можна умовно зобразити у вигляді різних точок вздовж спектра: від положення, де основою є «глибокий зміст» і до положення з основою «глибокого контексту».

Спілкування з «глибоким змістом» характеризується відносно незначним наголосом на слова, інформацію, ідеї, тобто на зовнішній формальний бік. Основний наголос переноситься на зміст спілкування, якому і надається першорядне значення. Стиль такого спілкування об’єктивний, прямий та ясний, велике значення надається точності та дослівності інтерпретації. Цей стиль можна охарактеризувати як «лівосторонньо-мозковий» (це активні та говіркі люди, які переважно прагнуть мати справу з проблемами, що вирішуються логічним шляхом).

При спілкуванні «з глибоким контекстом» сторони використовують документи, письмові чорнові угоди (часто переглянуті), чітко визначають терміни. Вони скоріше зроблять висновки, ніж висунуть нові ідеї і, по суті, вони скоріше покращать існуючий процес чи продукт, ніж винайдуть щось нове.

Спілкування «на глибокому контексті» можна порівняти з добре сфокусованою світловою плямою.

Спілкування, що ґрунтується «на глибокому контексті» передбачає, що такі контекстуальні фактори, як взаємозв’язок, місце, час, установка і почуття мають першочергове значення. Мета спілкування полягає в тому, щоб співчутливо і точно «читати» свого партнера й візуально діагностувати його поведінку.

Партнери, які використовують цей стиль, частіше орієнтуються на те, що і як було сказано під час розмови. Стиль їх спілкування тонкий, можна сказати, особистий і частково непрямий, його можна охарактеризувати як «правосторонньо-мозковий». За таким стилем партнери використовують натяки, репліки двозначного характеру, завуальовані пропозиції, багато проблем вирішують інтуїтивним шляхом і мають дуже добре образне мислення. Символом спілкування з основою «на глибокому контексті» може служити широкий промінь прожектора.

Кожен з вищеназваних стилів спілкування має свої особливості. Шляхом комбінування зазначених стилів можна встановити чотири квадранти контактів і стилів спілкування:

  • I. з основою на контексті та інтересі;
  • II. з основою на змісті та положенні;
  • III. з основою на контексті та положенні;
  • IV. з основою на змісті та інтересі.

Партнери, культура яких дозволяє використовувати кожен із перерахованих стилів, досить легко вирішують проблеми, що виникають в процесі спілкування. Протиріччя і конфлікти можуть, як правило, з’являтися між партнерами, стилі поведінки яких відносяться до протилежних квадрантів кваліфікаційної схеми. Тобто:

  • І сприймає ІІ як нахабного, агресивного, нетерплячого, наївного, нудного і обмеженого.
  • ІІ сприймає І як неуважного, того, хто ухиляється від проблем, важко розуміє, обманює.
  • ІІІ сприймає IV як зарозуміло-серйозного, офіційно-холодного, негнучкого.
  • IV сприймає ІІІ як маніпулятора, говіркого, і як такого, що не заслуговує на довіру.

Отже, кожен, хто збирається контактувати і спілкуватись на відповідному рівні, повинен не тільки розуміти проблеми, які виникають при неспівпадінні стилів спілкування, але й бути здатними вирішити їх, тим самим створюючи передумови для належного розуміння партнерами свого стилю спілкування, а отже справжнього взаєморозуміння.

Бар’єром для успішного та результативного спілкування можуть бути відносини за суб’єкт-об’єктною моделлю – відносини за схемою «я-воно», тобто маніпулятивною. Під маніпуляцією розуміється не одна гра, а система ігор, і ще більше – стиль життя, псевдофілосфія життя, спрямована на те, щоб експлуатувати та контролювати себе та інших.

Чому людина вдається до маніпуляцій?

Перша причина – невміння любити та поважати себе. Нормальні стосунки між людьми – це любов.Любов передбачає сприйняття людини такою, якою вона є, і повагу до її істинної суті. Справжня любов безкорисна і безумовна, вона залежить від вигоди і приймає людину без будь-яких умов. Чим більша готовність людини зізнатися в людських слабостях, тим більша вірогідність того, що її будуть любити. А хто не хоче або не може визнати свої слабості, той відчайдушно прагне повної влади над іншою людиною. Ця влада примушує партнера робити те, чого хоче маніпулятор, думати як він хоче, почувати те. Чого він хоче. Біблія закликає людей любити свого ближнього як самого себе. Але пересічна особистість не розуміє цієї заповіді, тому що не має уявлення про те, що значить любити. Більшість людей не люблять самих себе, тому не можуть любити ближнього.

Друга причина маніпуляції – уникнення ризику, пояснюється тим, що нас всюди оточують ризик і невизначеність. Щохвилини з людиною може трапитись будь-що, тому людина почувається безпомічною, незахищеною. З гіркотою усвідомлюючи непередбачуваність життя, маніпулятор впадає у відчай чи інерцію, у маніпулятора виявляється тенденція уникнути ризику, прагнення до більшої визначеності і гарантованості. Тоді він перетворює себе на об’єкт і інших сприймає як об’єкти, як речі.

Третя причина – це недовіра. Людина не довіряє собі, вважає себе залежною від інших, але іншим також не довіряє. Тому стає на шлях маніпуляцій, щоб інші завжди були у неї на прив’язці, під контролем, і за таких умов довіряє їм більше. Це схоже на поведінку одного з батьків у сім’ї, котрий ухиляється від виховання дітей, а натомість намагається вказувати іншому, як це треба робити.

Четверта причина – це уникання особистісних контактів. Е. Берн вважає, що людина починає грати в ігри і уникати бути собою, щоб краще керувати своїми емоціями і уникати близькості.

П’ята причина – постійна необхідність отримання схвалення від всіх і від кожного. Протягом життя людина засвоює ряд аксіом або ірраціональних переконань. Людина прагне подобатись іншим, справляти на них приємне враження і для цього вживає маніпуляції.

Людина, протилежна маніпулятору, названа, насамперед, самоактуалізованою особистістю, яка живе повним життям. І це не везіння, чи випадок, а уміння використовувати свій внутрішній потенціал. Е. Шосгром таких людей називає актуалізаторами.

В своїй праці «Анти-Карнегі» Е. Верет Шосгром визначає вісім маніпулятивних типів, що об’єднуються у чотири полярні пари. Кожен маніпулятивний тип характеризується тим, що він не справжній, тобто не такий, який є насправді, а щось перебільшує в собі.

Перша пара: «Диктатор – Ганчірка»

«Диктатор». Безумовно перебільшує свою силу, домінує, наказує, посилається на авторитети, прагне керувати своїми жертвами.

Різновиди: начальник, бос.

«Ганчірка». Пряма протилежність диктатору і, звичайно, його жертва. Перебільшує свою чутливість, користується характерними прийомами: забувати, не чути, пасивно мовчати, уникати.

Різновиди: підозрілий, сором’язливий, конформіст.

Друга пара: «Калькулятор – Прилипала»

«Калькулятор». Перебільшує необхідність все і всіх контролювати. Він обдурює, ухиляється, приховує важливу інформацію, намагається перехитрити і перевірити інших.

Різновиди: ділок, аферист, виробник реклами, шантажист.

«Прилипала». Повна протилежність «калькулятору». Перебільшує свою залежність, прагне щоб про нього дбали, дозволяє і спонукає інших виконувати за нього його роботу.

Різновиди: паразит, скиглій, вічна дитина, утриманець, безпомічний.

Третя пара: «Хуліган – Гарний хлопець»

«Хуліган» перебільшує свою агресивність і ворожість. Контролює людей за допомогою погроз.

Різновиди: кривдник, ненависник, гангстер. Жіночий варіант – сварлива баба.

«Гарний хлопець». Перебільшує свою дбайливість, любов, вбиває неприродною добротою. Протилежність «хулігану». На думку Шостром, у конфлікті «хулігана» з «гарним хлопцем» перемагає переважно останній.

Різновиди: підлесливий, доброчесний, мораліст.

Четверта пара: «Суддя – Захисник»

«Суддя». Перебільшує свою критичність, нікому не вірить, сповнений обурення звинувачень, важко прощає.

Різновиди: обвинувачувач, всезнайка, месник, викривач, паплюжник.

«Захисник». Протилежність судді. Надмірно підкреслює свою підтримку і поблажливість до помилок. Псує інших, надмірно співчуваючи і не дозволяючи тим, кого захищає, стати на власні ноги і зростати самостійно, замість того, щоб займатися власним життям, втручається в чуже.

Різновиди: утішник, мученик, помічник, заступник.

Зазвичай люди належать до якогось одного з цих типів у найбільш вираженій формі, але час від часу в них можуть проявлятися і інші типи.

Маніпулятор тяжіє до спілкування з найбільш підходящим партнером. Скажімо, жінка – ганчірка скоріше за все обере собі чоловіка диктатора з тим, щоб ефективніше застосовувати до нього свої маніпуляції.

Відмінні риси маніпулятора та актуалізатора

Стиль життя маніпулятора базується на брехні, неусвідомленості, контролі ти цинізмі. Кити на яких стоїть актуалізатор – чесність, усвідомленість, свобода і довіра. Грунтуючись на працях гуманістичних психологів (К.Роджерс, 1961., В.Сатір, 1992.,) можнадодати ще одну відмінну особливість між маніпулятором та актуалізатором: відповідно низька та висока самооцінка (Н.Ван-Пелт, 1997).

Е.Шостром вважає, що актуалізатор знаходиться в більшій безпеці, ніж маніпулятор, тому що він розуміє свою унікальність і сприймає її як цінність. Він шукає. Він шукає в собі самобутність, в той час як маніпулятор ховає свою самобутність і првторює, наслідує, копіює чиїсь поведінкові моделі, і чим більшого значення він надає своїй масці, тим більше зміцнює себе і тим більше відчуває свою незадоволеність.

Можливості подолання психологічних бар’єрів у спілкуванні

Як же подолати в собі маніпуляції?

По перше, необхідно усвідомити власні маніпуляції.

По друге, визнати їх в собі, побачити нещирі, удавані почуття і роздивитись за ними справжні почуття.

По третє, насмілитись висловити ці почуття.

Маніпулятор повинен прагнути відмовитись від маніпуляцій і стати актуалізатором. Тоді із «Диктатора» може розвинутись прекрасний «Лідер», котрий не наказує, а веде, із «Ганчірки» – «Чуйний», із «Калькулятора» – «Уважний», із «Прилипали» – «Вдячний», із «Хулігана» – «Наполегливий», із «Гарного хлопця» – «Дбайливий», із «Судді» – «Виразний», із «Захисника» – «Провідник».

Маніпулятор, як правило, підпадає під класифікацію якогось одного із маніпуляторських типів, в той час як актуалізатор не обмежується лише актуалізаторським типом, а інтегрує в собі декілька. Він і «Чуйний», і «Дбайливий», і «Уважний», адже він тонко реагує на внутрішній стан інших, уважний до їх проблем і поглядів, турбується про людей. Він може інтегрувати і «Виразного» і «Провідника», оскільки думає не за інших, а разом з ними.

Е. Шостром порівнює індивіда з суспільством, де функціонує двопартійна система, або з батареєю, зарядженою з одного боку плюсом, а з другого – мінусом. Розвиток особистості відбувається завдяки інтеграції протилежних полюсів (чи партій) при актуалізаційній моделі, а при маніпулятивній – та сама протилежність розриває людину на шматки і не дозволяє спокійно жити.

Спілкування нерідко порівнюють з грою в шахи – не можна «закреслити» необдуманий хід. Раз його вже зроблено, ситуація змінюється, і наступні ходи необхідно вже робити за нових умов.

Під час має особливе значення вміння говорити, слухати, ставити питання, сприймати партнера, стимулювати емоції.

Для досягнення успіху при спілкуванні необхідно:

  1. Сформулювати конкретну мету спілкування.
  2. Створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Привернути увагу партнера, говорити про спільні проблеми.
  3. Уміти правильно висловлювати свої думки, уважно слухати і задавати запитання.
  4. Не відволікатися від наміченої мети. Вміти правильно сприймати партнера і володіти своїми емоціями.
  5. Фіксувати одержану інформацію.
  6. Закінчувати спілкування після досягнення мети.
  7. При спілкуванні не перебивати співрозмовника.
  8. Потрапивши у складну ситуацію – уважно слухати, намагатися зрозуміти.
  9. Бути тактовним. Ввічливість обеззброює
  10. При необхідності дати відступити протилежній стороні з гідністю. Іноді треба з чимось погодитись, щоб заперечити аргументи іншої сторони.
  11. Дотепність – сильна зброя, але нею потрібно користуватись в конкретній формі.
  12. Вміти вчасно промовчати.

Вміння говорити

Про що б не йшла мова, треба вміти говорити, зробити все належне, щоб інша сторона вас зрозуміла. Для того, щоб повідомлення було сприйняте правильно, необхідно:

  1. Знати і розуміти тему (проблему) зустрічі.
  2. Спланувати своє повідомлення.
  3. Не зневажати фактами.
  4. Намагатися бути уважним до партнера по спілкуванню, вміти привернути увагу до себе.
  5. Стежити за своєю мовою.
  6. Говорити задля досягнення мети.

Що треба робити, щоб сформувалось адекватне сприйняття?

  1. Акцентуйте важливі слова і підпорядковуйте їм неважливі.
  2. Змінюйте голос – він повинен то понижуватись, то підвищуватись. Підвищення чи зниження тону голосу виділяє слово чи речення на загальному фоні.
  3. Змінюйте темп мови – це надає їй виразності.
  4. Робіть паузу до і після важливих слів.

Вміння слухати

За німецьким вченим-соціологом Вольфіш-Рупеном існує 28 аргументів у мовчнні. Ось деякі з них:

  1. Якщо ваш співрозмовник роздратований, то промовчіть, щоб не дратувати його більше. Сперечатися з роздратованою людиною – все одно, що підкидати дрова у багаття.
  2. Якщо ви самі роздратовані – краще промовчати, щоб не скзати чогось такого, про що згодом жалкуватимеш.
  3. Якщо ви довго говорили – помовчіть, дайте висловитись іншим.
  4. Якщо вам дали слово, а те, що ви хотіли сказати, вже висловлено, відмовтесь від повтору.
  5. Коли вам хочеться поговорити про власні справи, а вас слухають сторонні люди, яких це не цікавить – промовчіть.
  6. Якщо ви недостатньо обізнані з новими питаннями, дайте можливість говорити тим, хто знає про них більше.
  7. Краще промовчати, аби не образити гідність інших.
  8. Мовчіть у ситуації, в якій своєю розмовою могли б мимоволі розкрити довірену вам таємницю.
  9. Не будьте надокучливим, слідкуйте за своїм настроєм.

Уміння слухати найважливіше із усіх людських якостей. Л.Фейхтвангер запевняв: “Людині необхідно 2 роки, щоб навчитися говорити, і 60 років, щоб навчитись слухати”.

Слухати заважає:

  • а) обтяження власними думками, відволікання на власні думки;
  • б) поспішність суджень. Дослідження показали, що у 70% випадків людина слухає уважно лише перші 2-3 хвилини, а потім подумки говорить собі: «все зрозуміло» чи «все неправильно», і далі вже не дослуховує;
  • в) критичність, негативність сприйняття і мислення. Прискіплива увага, яка спрямована на помилки, недоліки мови і поведінки того, хто говорить, значно менше – на нове, цінне, корисне;
  • г) упередження проти того, хто говорить. Наприклад: «що він може сказати розумного?», «молодий ще», «некомпетентний» тощо;
  • д) прагнення самоствердження. Дослідження показали, що інколи думки людини зайняті обмірковуванням своїх реплік, порад, зауважень, а не слуханням співрозмовника.

Уміння формулювати запитання – це не просто уміння ; за складністю – цемистецтво, що вимагає бездоганного володіння мовою, сприйнятливості комунікативних виявлень партнера, особливо невербальних сигналів, і здатністю відрізняти щирі відповіді від ухильних.

В гуманістичному смислі – це мистецтво дбайливого ставлення до людини, що опинилася під владою питань.

Запитувати – значить виявляти приємну співрозмовнику зацікавленість у його особистості. Безкорисливо запитувати – означає ухилятися від особистих проблем.

Багато конфліктів і непорозумінь виникає між партнерами через незрозумілі запитання. Щоб запитувати інших, необхідна сміливість, оскільки ставити запитання іншому означає саморозкритись. Проте зневажити запитанням – значить відкрити шляхи здогадкам. Без запитань людина довільно формує уяву про інших, привласнюючи їм на основі своїх вигадок ті чи інші якості і недоліки. Відмовляючись шляхом запитань прояснити наміри іншого, вона будує свої припущення про його мотиви і майбутні вчинки, а потім підводить свою поведінку під вигадану схему дій.

Сприймання партнера

Партнери у спілкуванні, які вміють розпізнавати людей за їх вербальною та невербальною поведінкою, впливають на їх дії, коригують їх, допомагати співрозмовникам дізнатись про деякі риси свого характеру і вміють за будь – яких обставин використовувати ці якості – можуть мати реальну перевагу.

Кожному з нас хочеться трохи більше знати про людину, з якою доводиться мати стосунки. Ми намагаємось мати про неї якомога більше інформації, співставляти її вчинки за різних обставин, попереджувати виникнення конфліктних ситуацій, вивчати характерні риси, вчинки, вгадувати, передбачати майбутні наміри. Чим скоріше можна пізнати своїх партнерів, тим кращими будуть взаємовідносини і подальше спілкування.

При сприйнятті партнера за Марком Мак – Кормаком, бажано остерігатись сторонніх думок, бути проникливим, уважно спостерігати, розпізнавати «его» партнера, створювати сприятливе враження про себе, пізнавайте себе.

З’ясування складу думок іншої сторони – це корисний процес, що сприяє вирішенню спільної проблеми. Саме мислення опонента і є проблемою. Причиною конфлікту є не об’єктивна реальність, а різні судження людей.

Основні рекомендації, що дозволяють досягти взаєморозуміння у спілкуванні:

  1. Поставте себе на місце партнера;
  2. Порівняйте ваші точки зору;
  3. Не робіть висновків про наміри інших на основі особистих побоювань;
  4. Не перекладайте відповідальність за свої проблеми на партнера;
  5. Обговорюйте сприйняття один одного;
  6. Створіть у партнера відчуття причетності до прийняття рішень;
  7. Узгоджуйте рішення з принципами та іміджем учасників спілкування;
  8. Управляйте емоціями.

Спрямувати емоції -це не означає говорити беземоційно.

Мова повинна бути переконливою.

Варто запам’ятати що:

  • набагато корисніше говорити людям приємні речі, підтримувати і підбадьорювати їх досягненнями, чим принижувати їх гідність.
  • ніколи не обзивати і не ображати, краще виражати свої почуття: "Мені соромно за Вас", "Не чекав від Вас такого" тощо.

Спілкуючись з людьми, краще називати їх по імені, це приємно, як і комплімент.

Прагнення до взаєморозуміння – це етична проблема. Використання його механізмів, їх пошук, добір і зміна – це прояв моралі в реальності, свідчення моральності людини.

Серед механізмів взаєморозуміння виокремлюють ідентифікацію (уподібнення себе іншому) та рефлексію (механізм усвідомлення індивідом чи групою того, як їх насправді сприймають і оцінюють інші індивіди чи групи).

Щоб досягти під час спілкування взаєморозуміння, необхідно враховувати не лише потреби, інтереси, установки іншого, а й думати про те, як він ставиться до Ваших потреб, інтересів, установок, яким він бачить Ваші індивідуальні особливості, як інтерпретує Ваші емоційні реакції й думки.

Рефлексія – це подвійне, дзеркальне взаємовідбиття суб’єктами спілкування одне одного.

Ідентифікація як механізм дещо схожа на емпатію – так зване афективне (розуміння), що зводиться до проникнення в переживання іншої людини.

Розрізняють три складові емпатії:

  • емоційну, що ґрунтується на механізмі наслідування моторних і афективних реакцій іншої людини
  • когнітивну, яка базується на інтелектуальних процесах.
  • прогностичну, що проявляється як здатність людини передбачити афективні реакції іншого в конкретних ситуаціях.

Ідентифікації та емпатії притаманне вміння поставити себе на місце іншого. При ідентифікації люди будують свою поведінку відповідно до позиції партнера. У разі емпатії одна людина намагається розуміти іншу, взяти до уваги позицію співрозмовника, поспівчувати йому, але діятиме відповідно до своїх уявлень.

В основу прийомів механізмів по досягненню взаєморозуміння у спілкування накладено формування нової спільної мови, намагання поступитися партнерові та діалог незалежних.

Спільна мова – це найпоширеніший прийом, зокрема, для створення нової групи або сім’ї. Мова, яку конструюють двоє, сприяє їхньому об’єднанню та вияву самосвідомості. Щоб сформувати спільну мову, досягти взаєморозуміння в значних позиціях, важливо вміти гнучко змінювати свою думку, бути різним – наполегливим і люблячим, веселим і серйозним. Щоб при цьому скоріше зрозуміти іншого, інколи варто відтворювати його поведінку, слова інтонації, жести тощо. Це є свідченням того, що людину чують, ставляться до неї уважно та серйозно. Це допомагає уподібнитись іншому. Якщо ж з певних причин творчість у виробленні спільної мови відсутня, застосовуються інші прийоми взаєморозуміння – намагання поступитися іншому і діалог незалежних. Реалізація стратегії "Поступитися іншому" передбачає, що той, хто стає на цей шлях, готовий відмовитися від якихось своїх інтересів, звичок, заради спільної мети.

У тих випадках, коли люди не можуть виробити спільну мову чи відмовитися від індивідуальності та звичок, вони, поступаючись іншому, можуть говорити своєю мовою і розуміти при цьому мову іншого. Коли прийом "діалог незалежних" з метою взаєморозуміння використовують люди, між якими є емпатія, то вони розширюють свої горизонти, і кожний стає духовно багатшим. Якщо «діалог незалежних» виникає між людьми, які не сприймають одне одного, вони не можуть досягти взаєморозуміння у спілкуванні. Одним з дієвих методів подолання бар’єрів є тренінги по спілкуванню, взаєморозумінню, які проводять практичні психологи, і на яких на практиці вивчаються закони активного та результативного спілкування.

Звичайно, досягти взаєморозуміння під час спілкування з колегами, керівництвом, підлеглими, близькими людьми, відповідно до гуманістичної етики, не дуже легко.

Тому людина, яка не втрачає надії на взаєморозуміння й наполегливо шукає різні способи і засоби спілкування, має досить високий рівень моральної культури.

Дуже виразна і сповнена любові Нагорна проповідь – найвеличніша проповідь, що звучала на Землі. В ній немає жодних вимог, лише заклики. Поважати свободу людини і пропонувати обрати краще дуже характерне для актуалізаторської природи Ісуса Христа: "Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує".

 

Читайте також: