2014-05-10

Тома Аквінський

2.5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 2.50 (2 голосів)

Святий Тома Аквінський

Тома Аквінський (1226-1274), святий, теолог і філософ-схоласт, вчитель церкви. Народився на початку 1226 року в Роккасекка, родовому замку біля Аквіно. Виховувався в бенедиктинців в монастирі Монте-Кассіно, а пізніше вивчав вільні науки в Неаполітанському університеті. Після вступу в домініканський орден був відправлений у Париж і Кельн для проходження новіціяту та вивчення теології. В цей період його наставником був Альберт Великий. У 1252 році повернувся в домініканський монастир св. Якова в Парижі, а чотири роки по тому був призначений на одне із закріплених за домініканцями місць викладача теології в Паризькому університеті.

У період з 1254 по 1256 роки склав коментар до Чотирьох книг сентенцій Петра Ломбардського і склав невеличкий трактат «Про суще і сутність» (De ente et essentia). До паризького періоду відноситься також його незакінчений коментар до знаменитого трактату Боеція Про Трійцю (De Trinitate). Ця невелика робота містить класичний виклад вчення Томи Аквінського про класифікацію, стосунки і методології наук того часу. Крім того, тоді ж він написав твір Про істину (De veritate), що підсумовує підсумки першого з проведених ним в якості викладача теології циклу диспутів.

Тома повернувся до Італії влітку 1259 року і протягом наступних дев'яти років жив у Ананьї, Орвієто, Римі та Вітербо. Велику частину цього часу він провів на посаді радника з богословських питань і «читця» при папській курії. У Орвієто Тома Аквінський зустрівся з Гільомом Мербіке, також домініканцем, і ця зустріч спонукала Гільома на переказ з грецького оригіналу творів Аристотеля, а самого Тому - до створення ряду коментарів, у яких Тома Аквінський намагався роз'яснити найбільш істотні моменти аристотелівської філософії. У цей період він написав свою філософську «суму» - «Суму проти язичників» (Summa contra gentiles), яка, згідно з первісним задумом, повинна була стати теоретичним керівництвом для домініканських місіонерів. Тоді ж він почав писати свій найбільш зрілий і найбільш знаменитий твір - теологічну «суму» - «Суму теології» (Summa theologiae), яка так і залишилася незавершеною (після 6 грудня 1273 року Тома Аквінський вже не мав можливості писати). У цьому монументальному синтезі християнської думки Тома здійснив свій намір «коротко і ясно викласти те, що відноситься до священного вчення... до виховання початківців», ретельно розглянувши питання, що стосуються «Бога, шляхи розумних істот до Бога і Христа, який, за Своєю Людяністю, є нашим шляхом до Бога». До цього ж періоду відноситься й написаний в жанрі quaestiones disputatae (спірних питань) твір «Про могутність Бога» (De potentia Dei).

В кінці 1268 року Тома Аквінський був викликаний до Парижа для участі в полеміці проти новітньої форми аристотелізму - латинського аверроїзму. До 1272 року належить написаний у різкій полемічній формі трактат «Про єдність інтелекту проти аверроїстів» (De unitate intellectus contra Averroistas). У тому ж році його відкликали в Італію для заснування нової школи домініканців у Неаполі. Тут він працював над компендієм теології, що залишився незавершеним.

Тома Аквінський помер 7 березня 1274 року в цистерціанському монастирі в Фоссанова на шляху в Ліон, куди він був запрошений папою Григорієм X в якості консультанта Ліонського собору. 11 квітня 1567 року він був проголошений вчителем церкви. День пам'яті святого в Західній церкві 28 січня.

Філософія Томи Аквінського

Вже в ранніх творах Тома Аквінський звертає увагу на безглуздість припущення, ніби Бог створив людину позбавлену здатності розуміти природні істини без особливої божественної допомоги (у августинізмі - «ілюмінації»). На противагу Авіценні і «ілюмінаціоністам»-августинцям Тома стверджував, що людина осягає те, чого вона не знає, світлом свого власного інтелекту та інтуїтивно осягнутими нею принципами, початкових і найбільш загальних понять, які служать «знаряддями» для інтелекту, подібно інструментам, якими користується будівельник. Достовірність знання забезпечується достовірністю знання перших принципів. Висновки ж зізнаються істинними, якщо вони зводяться до цих принципів.

У цьому сенсі «філософія заснована на істинах, що виявляються світлом природного розуму. Разом з тим Бог наділяє нашу природу своїми надприродними дарами (дарами благодаті), але робить це таким чином, що ці дари не руйнують природу, а приводять її до досконалості. Тому світло віри не затьмарює вродженого нам природного світла розуму. А отже, істини філософії не можуть суперечити істинам віри. В іншому разі або ті, або інші були б хибні, а оскільки Бог є творець і нашої природи, і нашої віри, то він був би і творцем брехні в нас, а це неможливо».

Віра не суперечить розуму, а є один з видів пізнання. Вона цілком заснована на божественному Одкровенні, чим і зумовлена її непогрішна достовірність. Акт віровияву - це акт прийняття богооткровенної істини на тій підставі, що вона об'явилась Богом. Така згода з боку людини, що володіє вірою, непохитна, проте їй передує акт вибору, який здійснюється вільною волею, спонуканою до цього благодаттю. З іншого боку, те, що осягається інтелектуальної інтуїцією, наприклад початкові принципи пізнання, має природну переконливість, і людина, яка пізнала, не вибирає, чи погоджуватися їй з ними чи не погоджуватися. Тому знання (філософське і наукове) і віра повинні відрізнятися між собою і за суб'єктами, і за об'єктами.

Очевидно, що Тома Аквінський ставить віру вище розуму: він ніколи не пропускає нагоди підкреслити трансцендентну природу і незрівнянну висоту слова Божого. Однак цим він зовсім не принижує розум. І хоча надприродне він ставить незмірно вище природного, це не означає, що він принижує природне. Відповідно до Томи, існує лише один правильний метод пізнання, що припускає розгляд філософських проблем з точки зору філософії, а теологічних - з точки зору теології. Може здатися, що цей метод містить в собі протиріччя, однак для Томи Аквінського і віра, і філософія зростаються в органічне ціле, так як і те й інше виникає з одного і того ж божественного джерела.

Основні філософські ідеї

Про філософію

Тома Аквінський перший спробував ясно описати різницю між філософською рефлексією та теологією. Є два різновиди знання - природне (філософське, наукове) і надприродне (знання через віру - благодать). За Томою Аквінським, філософія як школа природного споглядання є важливим елементом, необхідним для повного розвитку людської природи.

Про філософію буття

Серцем філософії св. Томи Аквінського є метафізика, філософія буття. У кожному бутті він розмежовує сутність (essentia) і існування (esse). Для нього кожна річ через існування стикається з Богом. Але для існування всіх речей необхідно дещо таке, що само за своєю природою є існуванням. У ньому немає різниці між сутністю та існуванням, тому що сутність цього щось є існуванням (essentia = esse). Це ядро будь-якого існування, існування за сутністю, св. Тома називає Богом.

Відношення Бога до світу

Буття, сутністю якого є існування, є причиною всієї дійсності. Бог знаходиться біля джерела будь-якої речі і все пронизує: "Бог є існування всього не за сутністю, але як причина". Сама філософія відкриває нам присутність Бога абсолютно в кожній речі в якості джерела існування. Бог є те, чим "ми живемо, рухаємося, існуємо". Бог, що знаходиться в самій глибині речей, одночасно з цим нескінченно перевищує кожну річ. Це таємниця, яка не може бути осягнута.

Про щастя

Бог як шлях, істина і життя ототожнюється Томою Аквінським зі щастям: "Бог за своєю сутністю є щастям, яке не належить нічому іншому". Ніхто за своєю сутністю не може бути щасливий, але може бути щасливий тією мірою, в якій він наближається до Бога, тобто до Того, Хто є самим щастям.

Про людину

Людина, на думку св. Томи, має раціональну природу: "Розум є могутньою природою людини". Призначення людини - розуміти й діяти з розумінням. Людині природним чином властиво осягати мету, до якої тяжіє будь-яка річ, природний порядок речей, завершенням якого є вище благо - Бог.

Про свободу людини

В земному вимірі розум знає добро і зло у речах і діях, що нижчі від Бога, а тому наша воля вільна хотіти чи не хотіти щось із земних цінностей. Це і є суть вільної розумної волі: розум - причина свободи. Людина вільна в тому сенсі, що, йдучи до мети, вона веде себе сама. Людина грішить саме тому, що вільна - вільна віддалятися від мети і забувати універсальні закони, що відкриваються розумом і Одкровенням божества.

Про добро і зло

Для Томи Аквінського витік фізичного і морального зла - можливість кінцевого буття, в рамках якого нам знайомі мутації і смерть, свобода раціональних істот, які не визнають своєї спорідненості з Богом. Зло - в непокорі Богу, втраті зв'язку й пам'яті про фундаментальну залежність від нього. Корінь зла в псуванні духу і свободи.

Про душу і здатність до пізнання

Тома Аквінський визначає людину як мікрокосм, як цілісність. Початком цієї цілісності є душа. Душа містить всю природу людини - від найнижчих до найвищих її проявів. Чим сильніша в людині душа, чим більше душа домінує над матерією, тілесним початком, тим більша в людині здібність до пізнання. Ті чи інші типи чуттєвого чи розумового пізнання не існують в чистому вигляді.

Про пристрасті

У Томи Аквінського мова йде про те, щоб правильно зрозуміти природу пристрастей і пізнати те, чим вони є по відношенню до тієї незмірно багатої і таємничої цілісності, якою є людина і її природа. Відповідно до Томи, пристрасті не належать до сфери розуму. Для нього існує тільки дві розумові, дві духовні здібності - інтелект і воля. Пристрасті, бажання, емоційні переживання знаходяться під позарозумною сферою людини, в тій сфері, якою володіють як люди, так і тварини. Це та область, над якою повинна головувати освячена інтелектом воля.

Про кохання

Любов, стверджує Тома Аквінський, в основі своїй завжди є пристрастю і стає істинною любов'ю в тій мірі, в якій вона перетворюється на акт волі, і з пристрасної любові переходить у любов духовну. Тома розмежовує любов на два роди. Перший, нижчий, - це любов-пристрасть, в якій завжди є прагнення до нашої вигоди, прагнення до відшкодування наших недоліків. Справжня любов ґрунтується на прагненні встановити єдність між коханою і люблячим без роздумів про те, чи принесе це будь-яку вигоду чи ні. Цей пошук істинного добра в приязні Тома Аквінський називає дружньою любов'ю.

За матеріалами: hrono.ru, newacropolis.org.ua.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus