2014-05-03

Синдром Аспергера

5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 голос)

Синдром Аспергера

В 1944 році австрійський лікар-психіатр Ганс Аспергер описав новий синдром своєрідного порушення психічного розвитку. Згодом він був названий синдромом Аспергера. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), згідно з класифікацією, віднесла синдром Аспергера до різновидів психічних порушень розвитку особистості. Раніше в подібних випадках часто застосовувалися терміни: «шизоїдні порушення особистості», «приграничні випадки шизофренії».

Дослідження синдрому

У 1979 році Аспергер відзначав, що здатність занурюватися у свій внутрішній світ, всепоглиненість власними інтересами більшою мірою спостерігається у творчих особистостей – вчених, художників, артистів. Довга неувага до цього синдрому цілком зрозуміла: пацієнтів, які ним страждають, ніяк не можна назвати невдахами. У більшості з них досить розуму та здібностей, вони, як правило, знаходять зручну нішу в суспільстві, в якій вони блискуче проявляють свої таланти. Разом з тим ці люди уникають постійного спілкування, заглиблені у свої інтереси і живуть у своєму, часом придуманому світі. Цей синдром можна плутати з так званим аутизмом – недугою, яка часто заважає людині знайти хоч якесь місце в житті.

Існує думка, що синдром Аспергера в тій чи іншій мірі страждали багато вчених і письменників. Наприклад, французького письменника Марселя Пруста називали «в’язнем бібліотек». Від зовнішнього світу він відгородився за стінами своєї кімнати-фортеці. Австрійський вчений-філософ Людвіг Вітгенштейн виголошував перед своїми студентами розлогі філософські монологи, не звертаючи найменшої уваги на аудиторію. Письменник Джеймс Джойс свідомо очікував зради від оточуючих. Список можна продовжити. Ці люди цікавилися лише своєю роботою, своїм талантом і ще трохи – людством. Вони відгороджувалися від взаємодії і спілкування з іншими, сторонилися від людей. Життя інших мало торкалося їх. Вони підсвідомо ставилися до них, як до каміння, дерев або, за висловом лікарів, як до «вельмишановним шкап».

Не дивно, що про таких людей часто говорять, що вони «не від світу цього». На думку фахівців, навіть Ньютон і Ейнштейн були яскраво вираженими «володарями» синдрому Аспергера. Відзначається, що Білл Гейтс, найбагатша людина планети, проявляє багато ознак синдрому Аспергера – варто тільки під час інтерв’ю звернути увагу на його погляд «в нікуди» і монотонний голос.

У багатьох країнах, у тому числі і в Німеччині, проводилися ретельні обстеження людей, які ймовірно страждають синдромом Аспергера. Фахівці-неврологи досліджували історії їхніх сімей, спадковість, здатність до спілкування, схильності, а також активність головного мозку. Було виявлено, що у людей, схильних до цього синдрому, на відміну від аутизму, як правило, гарні мовні і пізнавальні здібності. Багато з них володіють великими знаннями в області астрономії, археології, біології, математики, філології. Вони буквально поглинуті незвичайними темами. Але по-справжньому їм цікавий лише їх крихітний маленький світ, де вони відчувають себе комфортно. Їх невербальне (немовне) спілкування порушене: вони не дивляться в очі співрозмовнику, у них дивний вираз обличчя, положення тіла, жести, вони проявляють неадекватні реакції на будь-яке спілкування. Інтелект частіше середній, буває вище середнього, а іноді і досить високий.

Часто вони здаються незграбними, тобто медичною мовою – «страждають дефіцитом візуально-моторної координації». Люди із синдромом Аспергера можуть володіти експресивною промовою, але при цьому вона може носити характер монологу, буде педантичною, а може бути хитромудрою і зрозумілою всім. Звичайно, умови життя змушують їх йти на різні контакти, але люди, які страждають синдромом Аспергера, відрізняються тим, що наполегливо привертають увагу інших людей тільки до тих питань, які їх цікавлять.

Проведені методом ядерної томографії дослідження кори головного мозку пацієнтів, які страждають синдромом Аспергера, показали, що чужі обличчя вони сприймають як неживий об’єкт. Коли вони дивляться в обличчя іншій людині, у них активується зовсім не та ділянка мозку, що відповідає за сприйняття людського обличчя, як у всіх інших людей, а сусідня ділянка, яка зазвичай розпізнає неживі об’єкти. Вони проявляють абсолютну байдужість до будь-яких «соціальних цінностей».

В середньому майже кожна п’ятитисячна дитина страждає синдромом Аспергера, причому хлопчиків цей синдром вражає в кілька разів частіше, ніж дівчаток.

Синдром Аспергера: діагностика

Діагностика синдрому Аспергера досить складна. З літератури можна дізнатися про загальний перелік симптомів і проявів, пункти якого вказані нижче поза порядком їх значущості.

  • як правило, люди із синдромом Аспергера здатні швидко говорити до п’яти років. Однак зміст сказаного може бути досить дивним, педантичним або стереотипним;
  • люди, схильні до синдрому зазвичай мають проблеми з невербальним спілкуванням: слабовиражена міміка, монотонність голосу або, можливо, неадекватна жестикуляція;
  • при спілкуванні з людьми, пацієнти схильні до синдрому Аспергера, можуть не проявляти своєї участі, співчуття, їм важко бути ініціаторами спілкування, і тому вони досить часто відчувають себе «виключеними» з особистих взаємин. Розуміння цього стає все більш очевидним для них, коли вони стають дорослими;
  • складається враження, що у людей з синдромом Аспергера існує брак здорового глузду. Тобто вони можуть вивчати, пізнавати якісь факти, але, здається, що ці знання залишаються фрагментарними, вони не можуть зіставити знання з життєвим досвідом;
  • такі люди найчастіше отримують задоволення від знайомих їм, повторюваних видів діяльності та можуть бути негативно налаштовані до змін;
  • люди, схильні до синдрому Аспергера, часто можуть фанатично захопитися якоюсь ідеєю, задатися метою. Більше того, вони володіють відмінною механічною пам’яттю;
  • моторно-рухова система часто порушена. Для них характерна незграбна хода і незвичайна постава. Люди з синдромом Аспергера часто неспритні в рухах, і їх мова звучить досить незвично, дивно;
  • неприродне звучання їх мови і дивна жестикуляції часто сприймається сторонніми людьми як холодність і педантизм. Для людей з цим синдромом характерна відсутність почуття гумору;
  • чутливість може бути як дуже слабка, притуплена, так і гостра, сильна;
  • люди із синдромом Аспергера зазвичай отримують нормальний результат при проходженні IQ-тесту (загальний відсоток дослідження).

Цей список симптомів не є вичерпним, і не обов’язково всі з них будуть виявлятися при прояві синдрому. Особливо важко виявити синдром Аспергера у дитини в ранньому дитинстві, але як тільки дитина досягає юнацького віку, можуть виявлятися наступні симптоми:

  • відсутність відставання в розвитку мовлення (проте, як зазначено вище, іноді проявляється дивна форма використання мови);
  • порушення моторно-рухової системи (наприклад, діти з синдромом Аспергера вже можуть добре говорити, перш ніж вони починають ходити). Вони також можуть бути незграбними.
  • люди, схильні до синдрому Аспергера, володіють особливими здібностями (наприклад, здатність запам’ятовувати списки, і т.д.);
  • можуть бути захоплені, часом до фанатизму, дивними заняттями, інтересами (часто збиранням різних речей, таких як пакети від чіпсів, запам’ятовуванням номерів машин).

Синдром Аспергера зазвичай легше визначити, коли дитина стає дорослою. Така людина починає відчувати себе по-іншому (особливо це стосується двосторонніх особистісних відносин), що може викликати особливі складності в управлінні відчуттями, пов’язаними з періодом статевого дозрівання. Такий час може бути особливо складним для всієї родини. Коли підлітки з синдромом Аспергера стають дорослими, ідіосинкразична, егоцентрична грубуватість і, в той же час, вразливість, пов’язана з синдромом, часто призводить до складнощів у міжособистісних стосунках, як в житті, так і на роботі. Згодом це може призвести до потреби звернутися до психіатра.

Синдром Аспергера часто розглядають як аутизм без мовних і когнітивних відхилень, роблячи акцент на проблемі соціалізації особистості.

Симптоми синдрому також схожі з порушеннями при пошкодженні передньої частини головного мозку. У зв’язку з цим, можна припустити, що у людей з синдромом Аспергера є порушення пізнавальної функції мозку.

Відомі факти про синдром Аспергера

  • синдром Аспергера частіше буває у хлопчиків, ніж у дівчаток (приблизно у співвідношенні 4:1);
  • синдром Аспергера, як передбачається, часто трапляється в родинах, коли один з членів сім’ї мав аутизм (але це спірне питання);
  • при порушенні передньої частини головного мозку (або при виконавчій дисфункції) можуть проявлятися симптоми, багато з яких властиві синдрому Аспергера.

Певні дослідження показали, що

  • переважна більшість пацієнтів з синдромом Аспергера мають такі ж симптоми, як і їхні батьки (57%);
  • незручність, незграбність моторно-рухової системи зустрічається дуже часто (83%);
  • синдром Аспергера частіше призводить до психіатричних проблем, таким як психоз, ніж стандартний (стереотипний) аутизм;
  • люди із синдромом Аспергера можуть мати добре розвинену світоглядну систему (уявлення про почуття, думки інших людей, різні уявлення і судження). Однак вона може формуватися пізніше, ніж в інших дітей і, як наслідок цього, буває досить дивною, нетиповою.

Відмінності синдрому Аспергера від дитячого аутизму

Інтелект і конгітивні функції

Пацієнти з дитячим аутизмом нерідко справляють враження розумово відсталих (при тому, що їх інтелект може відповідати нормі) і відчувають значні труднощі у навчанні.

Синдром Аспергера у дітей характеризується менш вираженими симптомами. Інтелект зазвичай нормальний або високий, однак, можливі проблеми з навчанням.

Мовні навички

У хворих дитячим аутизмом спостерігаються порушення вербальної комунікації. Діти пізніше починають говорити і будувати зв’язні фрази. Навіть в період дорослішання і в дорослому стані такі люди використовують мову досить обмежено.

У пацієнтів з високофункціональним аутизмом (синдромом Аспергера) розвиток мовних навичок відповідає нормі. Мова надмірно структурована, відрізняється незвичайним моделюванням, своєрідним темпом, ритмом і мелодикою.

Навички самообслуговування

У дітей з раннім аутизмом навички самообслуговування розвиваються пізніше ніж у нормальних. Деякі хворі не можуть себе повністю обслуговувати, навіть коли стануть дорослими.

Навички самообслуговування у дітей з високофункціональним аутизмом розвиваються у відповідності з віком.

Адаптація до середовища

Люди, що страждають раннім аутизмом, зазвичай слабко адаптуються до зовнішнього середовища і погано переносять найдрібніші зміни встановленого розпорядку. Пацієнти з високофункціональним аутизмом виявляють цікавість до навколишнього світу. Вони здатні змінювати свою поведінку з урахуванням конкретної обстановки.

Соціальні взаємодії

Для хворих з дитячим аутизмом інші люди занадто мінливі, незрозумілі і непередбачувані. Потреба до взаємодії різко знижена. Проте було б неправильно говорити, що пацієнтам з раннім аутизмом не потрібні і не важливі відносини з оточуючими. Людина, що страждає дитячим аутизмом просто не здатна взаємодіяти з іншими людьми на звичному для нас рівні.

Синдром Аспергера, симптоми якого менш виражені, виявляється більш м’яко. Пацієнти здатні до всіх видів взаємодії за винятком соціального. Таких людей пересічний громадянин скоріше охарактеризує, як дивних чи своєрідних. Причина – у своєрідному «перекосі». Зберігаючи здатність до спілкування на інтелектуальному рівні, ці люди не здатні контактувати на рівні емоцій.

Звичайна людина за позою, виразом обличчя та інтонаціях легко може зрозуміти, що має на увазі його співрозмовник. Ознакою синдрому Аспергера є нездатність «читати» вираз обличчя, особливості пози і відтінки інтонацій.

Особливості поведінки

При дитячому аутизмі спостерігається виражене обмеження поведінки. Хворі з раннім аутизмом потребують ритуалів, у строго встановленому і незмінному порядку дій.

Поведінка пацієнтів із синдромом Аспергера обмежена не так різко. Зазвичай виявляється надмірне зосередження на одному або двох досить вузьких об’єктах інтересу (астрономії, комп’ютерах, математики і т.д.). При цьому надзвичайно високий рівень компетентності в області, що цікавить, як правило, поєднується з поверхневим розумінням інших областей.

Як видно з наведених описів, синдром Аспергера є менш вираженим порушенням у порівнянні з дитячим аутизмом, тому його діагностика часто буває несвоєчасною. Проте цей розлад у дорослих ускладнює існування в суспільстві через нездатність хворих встановлювати нормальні соціальні контакти. Третина пацієнтів здатна жити самостійно і працювати «на нормальній роботі». Приблизно у 5% спостерігається повна компенсація. Наявність порушень в цьому випадку виявляється тільки в ході спеціального обстеження.

Чи можливе лікування?

Деякі люди з синдромом Аспергера можуть, якоюсь мірою, навчитися компенсувати свої відхилення. Багато хто може навчитися підтримувати постійне спілкування замість того, щоб залишатися досить відчуженими і егоцентричними. Багатьом вдається працювати, хоча деякі все-таки не можуть. Деякі люди з синдромом Аспергера досягають великого успіху і добре адаптуються до сучасного світу, особливо якщо ці люди спрямовують свої інтереси, якими захоплені до фанатизму, в потрібне русло (наприклад, комп’ютерне програмування або математика). По суті, ступінь відхилення залежить від індивідуальних особливостей, характеру і мотивації особистості.

Допомога людям із синдромом Аспергера

Наведемо кілька основних способів і стратегій, запропонованих в якості допомоги для життя, роботи, соціальної взаємодії з людиною, схильною до синдрому Аспергера. Ці стратегії жодною мірою не застосовні до всіх людей з синдромом, вони також і не є вичерпними, а тільки представляють деякі основні, загальноприйняті пропозиції.

Постарайтеся не бути двозначними, коли говорите з людиною, схильною до синдрому Аспергера. Ясність і визначеність полегшують розуміння того, що було сказано і як це відноситься до нього (наприклад, що Ви просите зробити конкретно, що Ви від нього очікуєте). Розмову слід розділити на короткі, організовані частини і питати, чи зрозуміла людина певну частину сказаного. Візуальна допомога: записи, фотографії або просто малюнки олівцем – можуть бути корисними в розмові.

Почніть розмову першими, тим самим, допомагаючи людині з синдромом Аспергера впоратися зі своїми труднощами в соціальному спілкуванні. Дозвольте їй говорити про свої інтереси, захоплення, що є способом подолати можливі бар’єри в комунікації.

Не дратуйтеся, коли такі люди незграбні. Пам’ятайте, що порушення моторно-рухової системи дуже часто характерні для них.

Приймайте до уваги той факт, що людина із синдромом Аспергера не завжди здатна вловити Ваш настрій, намір чи думку шляхом невербального спілкування (наприклад, потиск плечима або зміна міміки).

Пам’ятайте, що людина, схильна до синдрому Аспергера не є нечуйною, просто їй важко розуміти і, в той же час, виражати свої емоції.

Люди із синдромом Аспергера дуже часто, відчуваючи якусь ізоляцію, страждають від депресії і хвилювань, зумовлених таким станом.

Людям з синдромом Аспергера подобаються повторювані, знайомі їм заняття, тому вони відчувають себе надійно і впевнено, в змозі впоратися з ними. Ці заняття тільки тоді починають їх непокоїти, коли глибоко зачіпають інші сфери життя цих людей.

Люди, схильні до цього синдрому іноді дуже чутливі до гучних голосів і яскравого світла, тому вони можуть налякатися голосних звуків.

Люди з синдромом Аспергера часто нерішучі до змін. Ті зміни, які так чи інакше повинні відбутися (наприклад, переїзд у новий будинок), повинні бути підготовлені з особливою турботою і податі дуже обережно. У таких ситуаціях людині із синдромом Аспергера потрібно приділяти якомога більше уваги або, у тих же випадках, навпаки – якомога менше. Це залежить від окремої особистості.

Люди з синдромом Аспергера – це Люди. З підтримкою і увагою з боку інших людей вони можуть досягти багато чого і неймовірно змінитися. Деякі особи з таким діагнозом досягли неймовірних висот у сфері математики, комп’ютерів і музики.

За матеріалами: cmz-alliance.ru, psihologos.akkupunktura.ru, web-globus.de.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus