niagara.jpg

2018-09-19

Банда Баадер-Майнхоф

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 голосів)

Логотип банди Фпакція Червоної Армії

Терористичне угрупування, відоме як банда Баадер-Майнхоф, була однією з багатьох груп молодих людей в Західній Німеччині, які вважали громадянське суспільство, яке склалося в країні у 1960–70-х роках, несправедливим. Однак саме ця група вперше в Західній Європі звернулася для досягнення своїх політичних цілей до тероризму. Члени цієї організації називали її Фракцією Червоної Армії (ФЧА) і наполягали на тому, що вони переслідують чітко визначені політичні цілі. Хоча майже всі ті люди, які входили до складу попереднього угрупування, були арештовані або вбиті, навіть зараз багато нових організацій та окремі особи заявляють про свою приналежність до ФЧА.

Після II світової війни (1939–45) в Західній Німеччині багато батьків заохочували вільнодумство своїх дітей. Оскільки в той час при владі перебували ті ж люди, що і за нацистів, уряд такі погляди не схвалював і протистояв бунтарським настроям молоді. Саме в такій обстановці і виховувалися члени банди Баадер-Майнхоф.

Смерть Бенно Онезорга

У студентські роки молоді радикали вели активну політичну діяльність: протестували проти війни у ​​В'єтнамі, капіталістичної системи, відновлення авторитарного державного ладу і засуджували замовчування нацистських злочинів.

 

У Західній Німеччині центром радикального руху був Західний Берлін. Мирні демонстранти стали терористами не в останню чергу через офіційний візит шаха Ірану, який в червні 1967 року прибув до Західного Берліна. Вельми різка стаття Ульріки Майнхоф, опублікована в ліворадикальному журналі Konkret, розбурхала уми багатьох людей, і незабаром на вулиці вийшли натовпи протестуючих демонстрантів. В ході однієї із сутичок з поліцією охоронець правопорядку пострілом в потилицю вбив Бенно Онезорга, студента з Ганновера. На одному з наступних мітингів Гудрун Енслін заявила, що сучасні керівники Німеччини – це «покоління Освенцима, з яким неможливо вести діалог». На її думку, необхідно було організувати рух опору, оскільки фашистська держава готувалася знищити опозицію. Енслін висловила думку більшості студентів, закликала їх до активних дій, відмовившись від безцільних і нескінченних дебатів. «Вони озброєні, ми – ні. Ми повинні озброїтися. Я більше не можу залишатися пацифісткою», – заявила вона. За словами Енслін, дії поліції знищили останні ілюзії студентів щодо тодішньої політичної системи, і відтепер ця система стала їхнім ворогом. Влада оголосила їм війну і залишилося тільки відповідати насильством па насильство.

Вбивство Бенно Онезорга

Було складено спільний план дій проти прихильників капіталізму і імперіалізму. Його основою була організація терактів, що провокували б уряд на застосування репресивних заходів, які привели б до зростання напруженості в суспільстві і, врешті-решт, до народного повстання проти режиму.

Керівники

Саме з цього моменту Енслін, її друзі і однодумці, які в більшості походили із заможних сімей і отримали вищу освіту, приступили до планування збройної боротьби.

Андреас Баадер і Гудрун Еслін

Андреас Баадер, керівник угрупування, народився у 1943 році. Його батько загинув на Східному фронті, тому виховували його мати і тітки. Щоб сховатися від призову в армію, Баадер вирушив до Західного Берліна. Після зустрічі з Енслін у 1967 році і без того не надто законослухняний молодик став ідеалістом і полум'яним революціонером.

Гудрун Енслін була «комісаром» групи. Вона народилася у 1940 році недалеко від Штутгарта в сім'ї пастора і припадала далекою родичкою філософу Гегелю. З Баадером їх пов'язували тісні взаємини.
Ульріка Майнхоф

Ульріка Майнхоф народилася у 1934 році. Її батьки померли незабаром після її народження, і дівчинку взяла на виховання подруга її матері, якій були близькі соціалістичні переконання. Ульріка набула слави радикальної журналістки. Її матеріали публікувалися в журналі Konkret. Жила вона в модному передмісті Гамбурга, однак незабаром переїхала до Західного Берліна, щоб приєднатися до своїх однодумців. Хоча в назві групи фігурує її прізвище, Ульріка не входила в число її керівників.

Хорст Малер (народився у 1936 році) був одним із засновників Берлінського колективу юристів-соціалістів, а пізніше і ФЧА. Ще одним керівником групи став Ян Карл Распе, австрійський соціолог (народився у 1944 році).

Першою битвою так званої «Народної війни» стала акція відплати за вбивство Онезорга. У ніч з 2 на 3 квітня 1968 року Енслін, Баадер і їх спільники заклали запальні бомби у двох франкфуртських магазинах. На наступний день вони були арештовані, постали перед судом за підпал і були засуджені до трьох років тюремного ув'язнення. У червні вони були відпущені під заставу до слухання апеляції. У листопаді подана апеляція була відхилена, але заарештованим вдалося сховатися в Парижі, а потім повернутися до Німеччини, перебуваючи на батьківщині в нелегальному статусі. У 1970 році Андреас Баадер був знову заарештований і ув'язнений в берлінську тюрму Тегель.

В ході спланованого звільнення Баадера під керівництвом Майнхоф був поранений поліцейський. Після цієї акції ім'я Майнхоф закріпилося в назві угрупування.

Маніфест

Угрупування опублікувало заяву, в якій вперше оголосило свою офіційну назву – Фракція Червоної Армії. Був виданий маніфест «Партизанська війна в місті», який, як багато хто вважає, належав перу Майнхоф. У маніфесті говорилося, що насильство – єдиний спосіб змінити суспільство, законні засоби досягнення цієї мети повністю відкидалися. Автори маніфесту також оголосили, що не є анархістами, а комуністами.

У 1970 році лідери угрупування вирушили до Йорданії для вивчення тактики в тренувальному таборі палестинських партизанів. У серпні, після повернення до Німеччини, їм потрібно було дістати велику суму грошей для закупівлі обладнання і забезпечення свого існування. З цією метою вони почали робити те ж, що і багато інших повстанських угрупувань, – грабувати банки.

Пограбування і вибухи

У вересні 1970 року Баадер і Малер зі спільниками пограбували три берлінських банки. Через місяць Малер, Інгрід Шуберт і три інших члени банди були арештовані поліцією за «наводкою» інформатора. Під час пограбування банку в Кайзерслаутерні в грудні 1971 року злочинці застрелили поліцейського.

У травні 1972 року група влаштувала кілька вибухів. В знак протесту проти війни у ​​В'єтнамі були закладені три бомби в офіцерській їдальні 5-ї армії США в будівлі «ІГ Фарбеніндустрі» в Оберліндау. В результаті вибуху одна людина загинула і 13 були поранені. Ще один вибуховий пристрій знищив 60 машин на автостоянці державного слідчого управління в Мюнхені. Трьома днями по тому, на знак помсти за погане поводження з арештованими членами ФЧА, від вибуху постраждала дружина судді. Наступний вибух прогримів в будівлі «Шпрінгер-Прес» в Гамбурзі. Вибуховий пристрій, що спрацював в штабі контингенту армії США в Гейдельберзі, забрав життя двох людей. Таким чином угрупування Баадер-Майнхоф висловлювало свій протест проти війни у ​​В'єтнамі.

Поліція Західної Німеччини провела антитерористичну операцію, і до 15 червня 1972 року майже всі керівники ФЧА були заарештовані.

Суд

Влада Західної Німеччини вважала, що члени ФЧА, які залишилися на волі, спробують звільнити своїх командирів, тому слухання справи проходило в спеціально обладнаному приміщенні суду, зведеному поруч з в'язницею Штаммхайм в Штутгарті. Заарештованим довелося чекати суду два роки, поки не було закінчене будівництво.

Після слухань у справі Ульріки Майнхоф у 1974 році її засудили до восьми років ув'язнення за організацію втечі Баадера. Хорст Малер, засуджений у 1972 році до 14 років ув'язнення за пограбування банку, отримав ще 12 років за організацію злочинного угрупування.

Заарештовані кілька разів оголошували тривалі голодування на знак протесту. Наприкінці 1974 року один з членів ФЧА, Хольгер Майні, помер від голоду. Голодування більше не проводилося, але протести проти умов ув'язнення, зокрема проти утримання в одиночних камерах, не припинялися.

Члени угрупування, що залишалися на волі, намагаючись добитися звільнення спільників, влаштували кілька великих терактів. 24 квітня 1975 року шестеро терористів атакували посольство Німеччини в Стокгольмі, захопили кількох заручників і вимагали в обмін на їх життя звільнення 26 ув'язнених, в тому числі Баадера, Енслін та Майнхоф. Однак випадковий вибух бомби, закладеної терористами, зруйнував їхні плани. Один з терористів помер, кілька співробітників посольства були поранені.

Приблизно в цей час в складі угрупування почалися розбіжності і сварки.

Ульріка Майнхоф повісилася у вересні 1976 року. Спільники, що залишалися на волі, відмовлялися вірити в її самогубство і стверджували, що Ульріку зґвалтували і задушили.

У квітні 1977 року був убитий генеральний прокурор Зіґфрід Бубак і його водій. Терористи вважали Бубака винним в смерті Майнса і Хаузнера. Протягом трьох тижнів після цих вбивств були арештовані ще три бойовика ФЧА.

Вироки

28 квітня 1977 року Баадер, Енслін та Распе були визнані винними в чотирьох вбивствах, 34 замахах на вбивство, організації шести вибухів і інших злочинах, в тому числі і злочинній змові. Кожен з них був засуджений до трьох довічних ув'язнень і ще 15 років позбавлення волі.

У червні після посадки в Афінах був викрадений літак авіакомпанії «Ейр Франс», що летів з Тель-Авіва в Париж. Терористи наказали екіпажу відправлятися в аеропорт Ентеббе (Уганда). Серед пред'явлених ними вимог було звільнення кількох членів ФЧА, але імена Баадера і Енслін не згадувалися. Втім, план терористів зірвався – ізраїльські спецпідрозділи успішно провели штурм і звільнили заручників.

Новий підхід

Юрген Понто

З цього моменту ФЧА змінила тактику і взялася за організацію замахів. У липні 1977 року керівник «Дрезденер Банку» Юрген Понто був убитий в своєму будинку. У вересні в Кельні був викрадений президент промислової федерації Західної Німеччини Ганс-Мартін Шлеєр. В ході викрадення було вбито троє поліцейських, що його охороняли, а також водій. І знову в обмін на його життя терористи вимагали звільнити Баадера, Енслін та Распе.

Через місяць чотирма арабами з Пальма-де-Майорки (Іспанія) був викрадений літак «Боїнг-737» компанії «Люфтганза». Терористи наказали екіпажу слідувати в Могадішо (Сомалі), де влада відмовилася виконувати їх вимоги. Бійці німецького спецназу GSG9 увірвалися в літак, застрелили трьох терористів і поранили четвертого.

В той же день, 18 жовтня 1977 року Баадер і Распе, вирішивши, що будь-яка надія на звільнення зникла, застрелилися. Енслін повісилася, а Ірмгард Меллер завдала собі удар ножем, який, втім, не виявився смертельним. Знову висловлювалися припущення про те, що ув'язнені були вбиті. Резонно зазначалося, що раз в'язниця Штаммхайм відрізнялася настільки строгим режимом, то злочинці ніяк не могли дістати зброю, та й будь-яка можливість змови між ними виключалася. Згідно з результатами розслідування, злочинці покінчили життя самогубством, а пістолети їм до в'язниці принесли адвокати. На наступний день в машині було виявлено тіло Шлеєра, убитого пострілом в голову. 12 листопада повісилася ще одна з ув'язнених, Інгрід Шуберт.

Підсумок

Угрупування, які називали себе ФЧА, продовжували влаштовувати теракти і після 1976 року, проте 20 квітня 1998 року німецьке відділення агентства «Рейтер» отримало комюніке, яке повідомляло про розпуск ФЧА. Незважаючи на це, деякі учасники подій не припинили діяльності, хоча і дещо змінили свою роль. Хорст Малер вступив в неофашистську Націонал-демократичну партію (НДП), а адвокат Отто Шілі, який захищав членів ФЧА в суді, став міністром внутрішніх справ Німеччини.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus