Anno Domini
Вівторок, 11 січня 2011, 11:45
Anno Domini (абревіатура AD або A.D., українською н.е. чи рік від Р.Х., іноді зустрічається у формі Anno Domine) – це вираз, який вживається для позначення років після народження Христа в Юліанському і Григоріанському календарях. Календарна ера, на яку вказує дана приставка, розпочинається з народженням Ісуса Христа – центральної фігури в християнстві. Відповідно приставки до н.е. чи BC та B.C. (до народження Христа) вказують на еру, яка тривала до епохальної події – народження Спасителя. В даній системі літочислення не існує нульового року, тому рік AD 1 (1 н.е.) йде відразу за роком 1 BC (1 до н.е.). Ця система датування була винайдена в 525 році н.е., але широко використовуватись почала лише після 800 року н.е.
Григоріанський календар, та пов’язані з ним системи літочислення, зараз є найбільш поширеними у світі. Цей календар поширився Європою та Сполученими Штатами протягом "Ери імперіалізму ", а також запозичений іншими країнами в комунікаційних та комерційних інтересах. Він також став основою наукового датування. Термін Anno Domini походить із середньовічної латині і перекладається як рік Христа. Інколи цей вираз вживають більш повно як Anno Domini Nostri Iesu (Jesu) Christi ("В рік нашого Володаря Ісуса Христа").
Історія Anno Domini
Система літочислення Anno Domini була винайдена в 525 році н.е. Діонісієм Ексігусом (Dionysius Exiguus), який використовував її для вираховування дати Великодня та складення таблиці Великоднів, однак він не використовував її для хронологізації будь-яких історичних подій. Його система замінила Діоклетіанське літочислення, яке використовувалося в старій Пасхальній таблиці, через те, що він не хотів зберігати пам’ять про тирана, який переслідував християн. За останнім роком в старій таблиці, Діоклетіан 247, відразу йшов перший рік його таблиці, 532 рік н.е. Коли Діонісій придумав свою таблицю, кожен рік Юліанського календаря позначався іменем консула, який на той час займав цю посаду. Тому він особисто вказав, що "теперішній рік" був "рік консульства Пробуса Молодшого", а це було 525 років "після втілення нашого Володаря Ісуса Христа ".
Однак є кілька аргументів, які вказують на певні помилки вказаної Діонісієм дати народження Христа:
- Є ймовірність історичної плутанини з датою зачаття і народження Христа.
- Цивільний чи консульський рік розпочинався 1 січня, а початок діоклетіанського року припадав на 29 серпня.
- Є неточності в списку консулів.
- Є плутанина у підсумовуванні імператорських державних років.
Народження Ісуса Христа
Проблематику визначення часу народження Христа підсумовує Доджет (Doggett): "Хоча вчені в загальному дотримуються точки зору, що Христос народився десь перед 1 роком н.е., історичні докази надто поверхові для того щоб встановити остаточне датування ". Відповідно до Євангелія від Матвія 2:1 та 2:16, цар Ірод Великий був живий коли народився Ісус і, як відповідь на його народження, вчинив масове вбивство немовлят. Блекберн (Blackburn) і Холфорд-Стрівенс (Holford-Strevens) встановили дату смерті царя Ірода десь перед закінченням 4 року до н.е. і вказують на те, що ті, хто визнає історію про масове вбивство немовлят інколи асоціюють зірку, яка вела біблійних магів, з парадом планет 15 вересня 7 року до н.е. або з кометою Галлея 12 року до н.е. (що менш ймовірно, оскільки комети були ознаками лих); навіть історики, які не визнають масового вбивства немовлят вважають, що народження Христа відбулося під час правління Ірода.
Євангеліст Лука стверджує, що Ісуса було зачато під час царювання Ірода Великого (Лука 1:5) (тобто перед 4 роком до н.е.). Також він стверджує, що Ісус народився, коли правителем Сирії був Квіріній (чи Квірініус), який займався переписом римських провінцій Сирія та Юдея (Лука 2:1-3). Єврейський історик Йосип, у своїх "Старожитностях Євреїв" (бл. 93 року н.е.), вказав, що правління Квірінія в Сирії почалося в 6 році н.е., а перепис відбувався десь між 6 і 7 роками н.е., що суперечить попередній концепції про 4 рік до н.е. Через це Блекберн (Blackburn) і Холфорд-Стрівенс (Holford-Strevens) говорять: "Святий Лука підняв величезну складність... Тому більшість критиків відкидають його слова". Деякі вчені посилаються на Святого Івана 8:57, де сказано: "ти й п’ятдесяти років не маєш іще", і говорять, що народження Христа відбулося десь близько 18 року до н.е.
Популяризація
Англосаксонський історик Беда Шанований, який був добре знайомий з творами Діонісія Ексігуса, використовував літочислення Anno Domini в своїй "Церковній історії англійців", завершеній в 731 році н.е. У цьому ж творі він використовує інший латинський термін, "ante vero incarnationis dominicae tempus" ("час до правдивого Господнього уособлення"), еквівалентне до англійського "before Christ" чи українського "до Р.Х.", для позначення років до першого року цієї ери. Так встановився стандарт невикористання року нуль. І Діонісій і Беда розглядали Anno Domini як втілення Ісуса, але "різниця між втіленням і народженням не була чітко виражена аж до кінця 19-го століття, коли де-не-де втілення почали ототожнювати із зачаттям, тобто із Благовіщенням.
На Європейському континенті Anno Domini почала набувати популярності під час ери Каролінгського Відродження. Вона підтримувалася Імператором Карлом та його наступниками. Відповідно до "Католицької енциклопедії", папи ще деякий час продовжували користуватися іншими літочисленнями, але використання Anno Domini поступово ставало все більш загальним в католицьких країнах з 11-го по 14-те століття. Східні православні країни почали вживати Anno Domini замість візантійського календаря тільки в 1700 році.
Зміна року
Коли підрахунок років від народження Христа замінив попередні літочислення в Західній Європі, природно за початок року повинно було бути якесь християнське свято: Різдво, Благовіщення або Великдень. Через це роки змінювалися в різні дні, що створило різні стилі в хронології:
- з 25 травня 1 року до н.е., тобто від Благовіщення. Цей перший "Благовіщенський стиль" з’явився в Арлі в кінці 9-го століття, потім поширився в Бургундії та північній Італії. Він не був загальновживаним і був названий "calculus pisanus", оскільки прижився в Пізі і зберігся там до 1750 року.
- з 25 грудня 1 року до н.е., тобто від Різдва Христового. Цей "Різдвяний стиль" був введений Беда Шанованим разом з Anno Domini в ранньому середньовіччі. Такий підрахунок років від Різдва використовувався у Франції, Англії і в більшості Західної Європи (окрім Іспанії) аж до 12-го століття (коли був замінений Благовіщенським стилем), і в Німеччині до другої чверті 13-го століття.
- з 25 травня 1 року н.е. Цей другий "Благовіщенський стиль" започаткований у Флеурітському Абатстві на початку 11-го століття, але введений був цистеріанцями. Його прийняла Флоренція на противагу схожому стилю в Пізі, тому цей стиль отримав назву "calculus florentinus". Скоро він був введений у Франції і Англії, де став загальним з кінця 12-го століття і аж до 1751 року.
- від Пасхи, починаючи з 1 року н.е. Цей стиль "mos gallicanus" був тісно пов’язаний зі святом Пасхи, яке постійно змінює свою дату. Він був введений у Франції королем Філіпом Августом (1165-1180-1223), можливо для встановлення нового стилю у відвойованих в Англії провінціях. Однак він ніколи не поширився за межі правлячої еліти.
Через такі різні стилі один і той самий день в деяких випадках міг бути в 1099, 1100 або 1101 роках. Благовіщенський стиль також спричиняє велику проблему: в деякі роки не було Пасхи, а в інші це свято святкувалося двічі.
Інші літочислення
Протягом перших шести століть ери, що називатиметься християнською, європейські держави використовували різні системи для підрахунку років. Це були і консульські роки, і роки від сходження на престол, і роки від Сотворіння світу.
Імператори починаючи від Константина II (641–668) призначали консулів першого 1 січня після свого сходження на трон. Всі ці імператори, крім Юстиніана, використовували імперське післяконсульське літочислення (роки після їхнього сходження на трон). Формально ця практика була скасована лише у 888 році н.е.
Інакший підрахунок був винайдений олександрійським ченцем Аннієм близько 400 року н.е. Він розпочав своє літочислення від Благовіщення 25 травня 9 року н.е. (за юліанським календарем) — пізніше на вісім - десять років від Діонісія. Ця система була популярною протягом ранніх століть Візантійської імперії і використовувалась, та ще й досі використовується, в Ефіопії. Візантійські хроністи на зразок Максімуса Сповідника, Георга Синцеллуса і Теофана датували свої роки від Аннієвого Сотворення світу. Це літочислення сучасні вчені називають Anno Mundi, "рік світу" (абревіатура AM), і його перший рік припадає на 25 травня 5492 року до н.е. Пізніші візантійські хроністи використовували роки літочислення Anno Mundi, але ці роки розпочиналися вже з 1 вересня 5509 року до н.е. Це літочислення назване Візантійським. Не одне тільки літочислення Anno Mundi домінувало в християнському світі. Евсебій Цезарійський в своїй "Хроніці" використовував літочислення, яке починалося від народження Авраама в 2016 році до н.е.
Іспанія та Португалія аж до Середніх віків продовжували користуватися літочисленням цезарів чи іспанським літочисленням, яке починається з 38 року до н.е. В 1422 році Португалія стала останньою католицькою країною, яка ввела систему Anno Domini.
Александрійська церква використовувала так зване літочислення мучеників, що розпочиналося з 284 року н.е., року початку правління Діоклетіана – імператора, який здійснив останні суворі гоніння на християн. Ця система досі офіційно використовується коптською церквою.
Наша ера
Anno Domini часто пояснюють як наша ера, християнська ера або теперішня ера. Термін "наша ера" найчастіше вживається людьми, які не відносяться до християн. Наприклад Китай ввів західний календар в 1912 році і Anno Domini переклав як "західна ера". Пізніше, в 1949 році КНР повторила спробу використання григоріанського календаря і ввела термін теперішня (поточна) ера. Але не зважаючи на назву, система датування залишається незмінною.
За матеріалами: en.wikipedia.org.