5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 голос)

Слов’янські Отці минулого з благоговійним трепетом та щирою повагою промовляли святе та величне для них слово – Суренж (за «Велесовою книгою» – Соуренж). Воно вказувало Отцям на найсвятіше на Землі місце, місце духовного шанування закону Творця (Прави), місце духовної влади роської Трояні, місце святих слов’янських раритетів, місце величних рахманських зібрань, місце історії слов’янського народу та слов’янського паломництва.

Що ж таке Суренж у земному розумінні? Де він знаходився і що означав для людей? Чи глибоко та достатньо правильно ми розуміємо суть цього слова?

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 (0 голосів)

Монгольська навала

У минулому християни і мусульмани вважали один одного смертельними ворогами і разом ненавиділи євреїв. Але ці три культури виникли з одних і тих же елліністичних і семітських традицій; всі вони визнавали Біблію священною книгою, молилися одному Богу, а освічена еліта прагнула розширити свій кругозір, обмінюючись досягненнями гуманітарних і технічних знань. Зовсім іншою була ситуація з монголами. Вони не мали нічого спільного з християнськими традиціями, і, ймовірно, саме з цієї причини жителі християнського світу не сприймали їх хоч якось серйозно, за винятком тих, звичайно, хто через нещастя виявився на їхньому шляху.

Монголи були останнім кочовим центрально-азійським народом, який обрушився на землеробські та міські цивілізації Євразії; але вони діяли набагато більш рішуче і на незрівнянно більших просторах, ніж будь-хто з їхніх попередників, починаючи з гунів. У 1200 році монголи жили між озером Байкал і Алтайськими горами в Центральній Азії. Це були неписьменні язичники, за традицією надзвичайно вмілі воїни. В суспільному устрої зберігалася жорстока ієрархія: на верхній її сходинці перебувала «аристократія» (власники табунів коней і худоби), якій підпорядковувалися численні напівзалежні степовики і раби. В цілому монголи мало чим відрізнялися від інших племен, що мешкали на теренах Внутрішньої Азії. Майже тисячу років ці народи – від гунів до авар, булгар і різних тюркських племен – демонстрували свою здатність перемагати армії більш розвинених народів і створювати великі аморфні імперії чи володіння, за умови що вони не йшли надто далеко від звичних їм географічних і кліматичних умов євразійських степів.

2.5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 2.50 (2 голосів)

Оберіг

Слов’янотворенню в Європі 1 тис. н.е. передував процес, назва якого має особливе духовне та світоглядне значення. Цей процес у наших предків звався просвітленням.

Просвітлення – це свідоме, духовне, тонкопольове удосконалення власного тонкого тіла через світорозуміння, через віру у силу Творця, через знання Прави. Просвітлення – це спосіб формування нових якостей душі, гармонізації стосунків людини з оточуючим світом.

5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 голос)

Зірка

Розточчя – це мальовниче горбисте пасмо висотою у 300-400 метрів над рівнем моря, що простягнулось з північного-заходу на південний-схід через україно-польський кордон. На мальовничих пагорбах Розточчя, в східній його частині, розташувалось місто Львів.

Назва Розтоцького пасма походить від природної його особливості – тут беруть свої початки річки басейну Вісли та Дністра.

Розточчя в історії слов’янства має велике значення. Воно є місцем діяльності роських Святих Отців, місцем де був збудований рахманський центр – Діброва.

5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 голос)

У пізньому середньовіччі носієм роського світогляду та роської державності залишалась Волинь. Історичні землі Росколані (Русколані) та її найближчі околиці були центром роських земель. Тут, у серці Волині, у 13-14ст.н.е. концентрувались головні духовні установи слов’янського світу. Тут зростала нова роська еліта: духовенство, військові керівники, старшина.

Не зважаючи на несприятливі умови, антироський тиск на населення колишньої Дулібської держави (жителів Прикарпатської Руси, Західного Поділля, Білорусі), значну кількість відступників від світогляду та віри Отців (магнатства, шляхти, їх оточення), Волинь у 15-16ст.н.е. залишалась землею рахманства та волхвівства, носієм закону Прави.

На Волині успішно провадилась підготовка світоглядно роського керівництва, яке стало головною силою у розбудові роської держави з новою назвою – Україна. Ця держава, стараннями волинян, вийшла за межі місця свого проголошення, історичної Волині, та міцно укріпилась на просторі Середнього та Нижнього Подніпров’я.

Назва роської держави, Україна, у 14ст.н.е. була свідомо прийнята рахманами та волхвами початково для Росколані, далі для Волині, та стала духовним знаменням нової епохи. Ця назва дозволила виокремити роські земелі від земель, що потрапили під вплив чужинських ідеологій. Про історію походження назви Україна від звання роських духовних вчителів (волхвів-укрів) читайте у статті «Укри та українці: забута історія предків».