2014-04-28

Природні ресурси

3 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 3.00 (2 голосів)

Природні ресурси

Під поняттям природні ресурси розуміють елементи природи, які використовуються в господарстві і є засобами існування людського суспільства: ґрунтовий покрив, корисні дикі рослини, тварини, корисні копалини, вода (для водопостачання, зрошення, промисловості, енергетики, транспорту), сприятливі кліматичні умови (головним чином, тепло і волога), енергія вітру.

Природні ресурси – просторово-часова категорія. Їх об’єм різний у різних районах земної кулі і на різних стадіях соціально-економічного розвитку суспільства. Тіла і явища природи виступають в якості певного ресурсу в тому випадку, якщо в них виникає потреба. Але потреби, в свою чергу, з’являються і розширюються в міру розвитку технічних можливостей освоєння природних багатств. Наприклад, нафта була відома як горюча речовина ще за 600 років до н. е.., але в якості паливної сировини в промислових масштабах її почали розробляти лише з 60-х років XIX століття. Саме з цього часу нафта перетворилася в реально доступний для використання енергетичний ресурс, значення якого неухильно зростало. Проте до другої половини XX ст. нафта, що залягала в донних відкладах шельфу Світового океану, не розглядалася в якості ресурсу, тому що стан техніки видобування нафти робив неможливим її видобуток на шельфі. Лише в 1940-х роках вперше на акваторіях (озеро Маракайбо у Венесуелі, Каспійське море в СРСР) нафта почала розроблятися в промислових масштабах, і нафтові поклади мілководних зон морів і океанів отримали ресурсне значення.

В первіснообщинному суспільстві потреби людини та її можливості освоєння природних багатств були дуже скромними і обмежувалися полюванням на диких тварин, риболовлею, збиральництвом. Потім виникло землеробство і скотарство, і, відповідно, до складу природних ресурсів були включені ґрунтовий покрив і рослинність, що служила кормовою базою для худоби. У лісах добувалася деревина для будівництва жител і для отримання дров, поступово почалося освоєння корисних копалин (вугілля, руд, будівельних матеріалів), людина навчилася освоювати енергію вітру і води. У міру розвитку виробництва розширявся не тільки об’єм освоюваних природних ресурсів. В господарський оборот залучалися й нові площі незайманої природи.

Територіальне розширення сфери господарської діяльності людського суспільства і залучення в матеріальне виробництво нових видів природних ресурсів викликало в природі різноманітні зміни, свого роду відповідні реакції у вигляді різних природно-антропогенних процесів. В докапіталістичних суспільних формаціях ці процеси і зміни не носили повсюдного характеру і концентрувалися в окремих регіонах – осередках світової цивілізації (Середземномор’я, Месопотамія і Близький Схід, Південна і Південно-Східна Азія). І хоча в усі часи освоєння природних ресурсів людиною носило суто споживчий, а часом і відверто хижацький характер, воно рідко призводило до серйозних широкомасштабних екологічних катастроф. Інтенсивність освоєння природних ресурсів та об’єм природних багатств, що залучалися в господарську діяльність, стали різко зростати в епоху промислової революції. Застосування машинної техніки супроводжувалося значним збільшенням споживання сировини (деревини, корисних копалин, сільськогосподарської продукції і т. д). Одночасно йшло освоєння нових видів природних ресурсів. Меліоруються землі, які раніше вважалися непридатними для оранки (заболочені, засолені), освоюються нові види корисних копалин (нафта, природний газ, уран, рідкісні метали та ін.) Природні ресурси в процесі освоєння піддаються більш глибокій і комплексній переробці (виробництво нафтопродуктів, синтетичних матеріалів і т.д.). Проте спосіб виробництва, оснований на розширеному матеріальному відтворенні, на одержанні максимально швидкого прибутку, не враховує особливостей формування природних ресурсів, обсягів їх природного відновлення і використовує в першу чергу найбільш якісні і зручно розміщені запаси.

У другій половині XX ст. ресурсоспоживання незмірно зростало, охопивши практично всю сушу і всі відомі в даний час природні тіла і компоненти. Науково-технічний прогрес безпосередньо відбився на практиці ресурсокористування. Розроблено технології освоєння таких видів природних багатств, які до недавнього часу не включалися в поняття "природні ресурси" (наприклад, опріснення солоних морських вод в промисловому масштабі, освоєння сонячної або припливно-хвильової енергії, виробництво атомної енергії, видобуток нафти і газу на акваторіях і багато іншого). Виникло уявлення про потенційні ресурси або ресурси майбутнього.

Велике значення в освоєнні природних ресурсів мають економічні чинники, що визначають рентабельність їх господарського використання.

Далеко не всі природні ресурси «лежать на поверхні» і можуть бути легко підраховані. Так, обсяги підземних вод, багато видів корисних копалин, сировина для різноманітних хімічних виробництв визначаються і уточнюються в результаті складних, часто дорогих наукових або технічних досліджень. У міру розвитку науково-технічного прогресу наші знання і уявлення про них стають більш точними. У ряді випадків вже відома технологія видобування або переробки природної сировини, але лише на стадії експериментальних, а не промислових розробок. Так відбувається зі способом отримання нафти з бітумінозних пісковиків і сланців, з широкомасштабним опрісненням солоних морських вод. Одержана при цьому сировина занадто дорога і неконкурентоспроможна, тому неможливо будувати економічні розрахунки на базі їх використання.

Часто потреби в природному ресурсі повністю блокуються технологічною неможливістю їх освоєння. Наприклад, виробництво енергії на основі керованого термоядерного синтезу, регулювання кліматичних процесів або явищ і т. д. Технічна та технологічна недосконалість багатьох процесів добування та переробки природних ресурсів, економічна рентабельність і брак знань про обсяги та величини природної сировини змушують при визначенні природно-ресурсних запасів виокремлювати кілька їх категорій за ступенем технічної та економічної доступності та вивченості.

Доступні, доведені або реальні запаси (available reserves) – це обсяги природного ресурсу, виявлені сучасними методами розвідки або обстеження, технічно доступні та економічно рентабельні для освоєння.

Потенційні, або загальні ресурси (англ. - potential resources) – це ресурси, виявлені на основі теоретичних розрахунків, рекогносцирувальних обстежень і включають крім точно встановлених технічно видобутих запасів природної сировини або резервів ще й ту їх частину, яку в даний час освоїти не можна з технічних чи економічних міркувань (наприклад, поклади бурого вугілля на великих глибинах або прісні води, законсервовані в льодовиках чи глибинних шарах земної кори). Потенційні ресурси називають ресурсами майбутнього, так як їх господарське освоєння стане можливим тільки в умовах якісно нового науково-технічного розвитку суспільства.

Класифікація природних ресурсів

У зв’язку з подвійним характером поняття «природні ресурси», що відображає їх природне походження, з одного боку, і господарську, економічну значимість – з іншого, розроблені та широко застосовуються в спеціальній та географічній літературі кілька класифікацій.

І. Класифікація природних ресурсів за походженням

Природні ресурси (тіла чи явища природи) виникають в природних середовищах (водах, атмосфері, рослинному або ґрунтовому покриві і т. д.) і в просторі утворюють певні поєднання, що змінюються в межах природно-територіальних комплексів. На цій основі вони поділяються на дві групи: ресурси природних компонентів та ресурси природно-територіальних комплексів.

1. Ресурси природних компонентів.

Кожен вид природного ресурсу зазвичай формується в одному з компонентів ландшафтної оболонки. Він керується тими ж природними факторами, які створюють даний природний компонент і впливають на його особливості та територіальне розміщення. За приналежністю до компонентів ландшафтної оболонки виділяють ресурси:

  • мінеральні;
  • кліматичні;
  • водні;
  • рослинні;
  • земельні;
  • ґрунтові;
  • тваринного світу.

Ця класифікація широко вживається в літературі.

При використанні наведеної класифікації основна увага приділяється закономірностям просторового і тимчасового формування окремих видів ресурсів, їх кількісним і якісним характеристикам, особливостям їх режиму, обсягами природного поповнення запасів. Наукове розуміння всього комплексу природних процесів, що беруть участь в створенні і накопиченні природного ресурсу, дозволяє правильніше розрахувати роль і місце тієї чи іншої групи ресурсів в процесі суспільного виробництва, системі господарства, а головне – дає можливість виявити граничні об’єми добування ресурсу з природного середовища, не допускаючи його закінчення або погіршення якості. Наприклад, точне уявлення про обсяги щорічного приросту деревини в лісах певного району дозволяє розрахувати допустимі норми вирубок. При строгому контролі за дотриманням цих норм виснаження лісових ресурсів не відбувається.

2. Ресурси природно-територіальних комплексів.

На даному рівні підрозділу враховується комплексність природно-ресурсного потенціалу території, що випливає з відповідної комплексної структури самої ландшафтної оболонки. Кожен ландшафт (або природно-територіальний комплекс) володіє визначеним набором різноманітних видів природних ресурсів. В залежності від властивостей ландшафту, його місця в загальній структурі ландшафтної оболонки, поєднання видів ресурсів, їх кількісні та якісні характеристики змінюються дуже істотно, визначаючи можливе освоєння і організацію матеріального виробництва. Часто виникають такі умови, коли один або декілька ресурсів визначають напрям господарського розвитку цілого регіону. Практично будь-який ландшафт має кліматичні, водні, земельні, ґрунтові та інші ресурси, але можливості господарського використання досить різні. В одному випадку можуть складатися сприятливі умови для видобутку мінеральної сировини, в інших – для вирощуваня цінних культурних рослин або для організації промислового виробництва, курортного комплексу і т. д. На цій основі виділяються природно-ресурсні територіальні комплекси за найкращим видом господарського освоєння. Вони діляться на:

  • гірничопромислові;
  • сільськогосподарські;
  • водогосподарські;
  • лісогосподарські;
  • заселювальні;
  • рекреаційні та ін.

Використання тільки однієї класифікації видів ресурсів за походженням недостатньо, так як вона не відображає економічного значення ресурсів і їх господарської ролі. Серед систем класифікації досить часто виділяють також природні ресурси непромислової сфери або безпосереднього споживання. Це перш за все ресурси, що добуваються з природного середовища (дикі тварини, що складають об’єкт промислового полювання, дикорослі лікарські рослини), а також ресурси рекреаційного господарства, ресурси заповідних територій і ряд інших.

II. Класифікація за видами господарського використання.

Основний критерій підрозділу ресурсів у цій класифікації – віднесення їх до різних секторів матеріального виробництва. За цією ознакою природні ресурси поділяються на ресурси промислового та сільськогосподарського виробництва.

1. Ресурси промислового виробництва.

Ця підгрупа включає всі види природної сировини, які використовуються промисловістю. В силу дуже великої розгалуженості промислового виробництва, наявності численних галузей, що споживають різні види природних ресурсів і відповідно висувають до них різні вимоги, види природних ресурсів диференціюються наступним чином:

1) енергетичні, до яких відносяться різноманітні види ресурсів, що використовуються на сучасному етапі розвитку науки і техніки для виробництва енергії:

  • горючі корисні копалини (нафта, вугілля, газ, уран, бітумінозні сланці тощо);
  • гідроенергетичні ресурси – енергія річкових вод, приливна енергія морських вод та ін.;
  • джерела біоконверсійної енергії – використання паливної деревини, виробництво біогазу з відходів сільського господарства;
  • ядерна сировина, що використовується для отримання атомної енергії.

2) неенергетичні, що включають підгрупу природних ресурсів, які постачають сировину для різних галузей промисловості:

  • корисні копалини, що не відносяться до групи каустобіолітів;
  • води, що використовуються для промислового водопостачання;
  • землі, зайняті промисловими об’єктами та об’єктами інфраструктури;
  • лісові ресурси, які постачають сировину для лісохімії та будівельної індустрії;
  • рибні ресурси – відносяться до цієї підгрупи умовно, так як в даний час добування риби і обробка улову набули промислового характеру.

2. Ресурси сільськогосподарського виробництва.

Вони об’єднують види ресурсів, що беруть участь у створенні сільськогосподарської продукції:

  • агрокліматичні – ресурси тепла і вологи, необхідні для продукування культурних рослин або випасу худоби;
  • ґрунтово-земельні ресурси – земля і її верхній шар - ґрунт, володіє унікальною властивістю продукувати біомасу, вона розглядається і як природний ресурс і як засіб виробництва в рослинництві;
  • рослинні кормові ресурси – ресурси біоценозу, що слугують кормовою базою для випасу худоби;
  • водні ресурси – води, що використовуються в рослинництві для зрошення, а в тваринництві – для водопою та утримання худоби.

Досить часто виділяють також природні ресурси непромислової сфери або безпосереднього споживання. Це перш за все ресурси, що добуваються з природного середовища (дикі тварини, що є об’єктом промислового полювання, дикорослі лікарські рослини), а також ресурси рекреаційного господарства, ресурси заповідних територій і ряд інших.

ІII. Класифікація за ознакою вичерпності.

При обліку запасів природних ресурсів та обсягів їх можливого господарського добування користуються уявленнями про вичерпність запасів. Всі природні ресурси за вичерпністю діляться на дві групи: вичерпні і невичерпні.

1. Вичерпні ресурси.

Вони утворюються в земній корі або в ландшафтній сфері, але об’єми і швидкості їх формування вимірюються за геологічною шкалою часу. У той же час потреби в таких ресурсах з боку виробництва або для організації сприятливих умов проживання людського суспільства значно перевищують обсяги і швидкості природного заповнення. В результаті неминуче настає виснаження запасів природного ресурсу. В групу вичерпних включені ресурси з неоднаковими швидкостями та об’ємами формування. Це дозволяє провести їх додаткову диференціацію. На основі інтенсивності і швидкості природного утворення ресурси ділять на підгрупи:

1. Невідновлювані природні ресурси

До них відносять:

  • всі види мінеральних ресурсів;
  • земельні ресурси.

Відомо, що корисні копалини постійно утворюються в надрах земної кори в результаті безперервного процесу рудоутворення, але масштаби їх накопичення настільки незначні, а швидкості утворення вимірюються багатьма десятками і сотнями мільйонів років (наприклад, вік кам’яного вугілля налічує більше 350 млн. років), що практично їх враховувати в господарських розрахунках не можна. Освоєння мінеральної сировини відбувається за історичною шкалою часу і характеризується всезростаючими обсягами добування. У зв’язку з цим всі мінеральні ресурси розглядаються в якості не тільки вичерпних, а й невідновлюваних.

Земельні ресурси в їхньому природному вигляді – це матеріальний базис, на якому відбувається життєдіяльність людського суспільства. Морфологічна будова поверхні (тобто рельєф) істотно впливає на господарську діяльність, на можливість освоєння території.

2. Відновлювані природні ресурси

До них належать:

  • ресурси рослинного світу;
  • ресурси тваринного світу.

І ті й інші відновлюються досить швидко, і обсяги природного поновлення добре і точно розраховуються. Тому при організації господарського використання накопичених запасів деревини в лісах, травостою на луках або пасовищах, промислу диких тварин у межах, що не перевищують щорічне відновлення, можна повністю уникнути виснаження ресурсів.

3. Відносно (не повністю) відновлювані природні ресурси.

Деякі ресурси хоча і відновлюються в історичні відрізки часу, але їх поновлювані об’єми значно менші від обсягів господарського споживання. Саме тому такі види ресурсів є дуже вразливими і потребують особливо ретельного контролю з боку людини. До відносно відновлюваних ресурсів відносяться і дуже дефіцитні природні багатства:

  • продуктивні орнопридатні ґрунти;
  • ліси з деревостанами стиглого віку;
  • водні ресурси в регіональному аспекті.

Продуктивних орнопридатних ґрунтів порівняно небагато (за різними оцінками їх площа не перевищує 1,5-2,5 млрд. га). Найбільш продуктивні ґрунти, що відносяться до першого класу плодючості, займають всього 400 млн. га. Продуктивні ґрунти утворюються вкрай повільно – на формування 1 мм шару чорноземних ґрунтів потрібно більше 100 років. У той же час процесами прискореної ерозії, стимульованими нераціональним землекористуванням, за один рік може бути зруйновано кілька сантиметрів верхнього, найбільш цінного орного шару. Антропогенне руйнування ґрунтів відбувається в останні десятиліття настільки інтенсивно, що дає підставу віднести ґрунтові ресурси до категорії «відносно відновлюваних».

Ліси з деревостанами стиглого віку (так звані «стиглі ліси»), тобто ліси, деревостани яких набули промислового значення і придатні для виробництва різних видів лісової продукції, користуються підвищеним попитом і тому посилено вирубуються. Для повного відновлення вирубаних лісів необхідний тривалий час: для хвойних деревостанів близько 80-100 років, для листяних – 100-120 років. Отже, прирости в таких лісах невеликі, і норми допустимих рубок повинні бути строго обмежені. При порушенні цього принципу природного відновлення запасів деревини не відбувається.

Добре відомий факт практичної невичерпності водних ресурсів в планетарному масштабі. Однак на поверхні суші запаси прісних вод зосереджені нерівномірно, і на великих територіях відчувається дефіцит вод, придатних для вживання в системах водокористування. Особливо сильно страждають від нестачі води арідні і субарідні райони, де нераціональне водоспоживання (наприклад, водозабір в об’ємах, що перевищують об’єми природного відновлення вільних вод) супроводжується швидким і часто катастрофічним виснаженням водних запасів. Тому необхідний точний облік кількості допустимого забору водного ресурсу в регіонах.

2. Невичерпні ресурси.

Серед тіл і явищ природи ресурсного значення є й такі, які практично невичерпні. До них відносяться кліматичні і водні ресурси:

Кліматичні ресурси

Найбільш жорсткі вимоги до клімату у сільського господарства, рекреаційного та лісового господарств, промислового та цивільного будівництва та ін. Зазвичай під кліматичними ресурсами розуміють запаси тепла і вологи, якими забезпечена конкретна місцевість або регіон. Загальні запаси тепла, що надходять за рік на 1 м2 поверхні планети, рівні 3,16 x109 Дж (радіаційний бюджет в середньому для планети). Територіально і за сезонами року тепло розподіляється нерівномірно, тому температури повітря коливаються від -90 до +80 °С, хоча в середньому для Землі температура повітря дорівнює приблизно + 5 °С. Суша в цілому непогано забезпечена і атмосферною вологою: на її поверхню щорічно випадає в середньому близько 119 тис. км3 опадів. Але розподіляються вони ще більш нерівномірно, ніж тепло, і в просторовому і в часовому відношеннях. На суші відомі райони, які отримують щорічно більше 12 000 мм опадів, і великі місцевості, де за рік випадає менше 50-100 мм. Так як ці ресурси формуються в певних ланках теплового і водного кругообігів, що постійно діють над планетою в цілому і над її окремими регіонами, запаси тепла і вологи можуть розглядатися як невичерпні в певних кількісних межах, точно встановлених для кожного району.

Водні ресурси планети

Земля володіє колосальним об’ємом води – близько 1,5 млрд. км3. Однак 98% цього об’єму складають солоні води Світового океану, і тільки 28 млн. км3 – прісні води. Оскільки вже відомі технології опріснення солоних морських вод, води Світового океану і солоних озер можна розглядати як потенційні водні ресурси, використання яких в майбутньому цілком можливе. Щорічні поновлювані запаси прісних вод не настільки великі – за різними оцінками вони коливаються від 41 до 45 тис. км3 (ресурси повного річкового стоку). Світове господарство витрачає для своїх потреб близько 4-4,5 тис. км3, що дорівнює приблизно 10% загального водозапасу, і, отже, за умови дотримання принципів раціонального водокористування ці ресурси можна розглядати як невичерпні. Однак при порушенні цих принципів ситуація може різко загостритися, і навіть у планетарному масштабі може відчуватися дефіцит чистих прісних вод. А поки природне середовище щорічно «дарує» людству в 10 разів більше води, ніж йому потрібно для задоволення найрізноманітніших потреб.

За матеріалами: Романова Е.П. - Природні ресурси світу. - Москва, видавництво МДУ, 1993.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus