2015-02-11

Ерозія ґрунтів

5 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 (1 голос)

Ерозія ґрунтів

Ерозія ґрунтів – це процес руйнування гірських порід і ґрунту під дією води і вітру, що завдає величезної шкоди господарству: зменшується площа ріллі, знижується родючість ґрунту, утруднюється обробка полів, руйнуються дороги, канали та інші споруди, замулюються річки і водосховища.

Види, типи та інтенсивність ерозії ґрунтів визначаються кліматом, складом ґрунтів та їх утворюючих порід, рельєфом місцевості, рослинним покривом, а також рівнем господарського використання земель і т. д. Антропогенні процеси, що зумовлюють сучасну ерозію, викликаються головним чином інтенсивністю обробки ґрунту, значною оранкою ерозійно-небезпечних природних масивів, різким підвищенням в структурі посівів площ просапних культур і скороченням посівів озимих і багаторічних трав, безсистемним використанням природних кормових угідь, що значно впливає на зниження протиерозійної стійкості ґрунтів, тому вплив природних факторів на інтенсивність ерозійних процесів необхідно розглядати в нерозривному зв'язку з господарською діяльністю людини.

Види ерозії ґрунтів

У нашій країні розрізняють два типи ерозії ґрунтів:

  • водну, коли змив і розмив ґрунтів викликається поверхневим стоком талих і дощових вод;
  • і вітрову, коли руйнування (дефляція) ґрунтів відбувається під дією вітру.

У найбільш вологих зонах, де місцевість розчленована яружно-балочною мережею, переважає водна ерозія, а в сухостепних зонах з переважанням ґрунтів легкого механічного складу – вітрова ерозія (дефляція ґрунтів). Останнім часом дефляційні процеси все частіше спостерігаються на півдні України.

Водна ерозія проявляється головним чином у весняно-літній період, коли ґрунт ще не відтанув і слабо захищений рослинним покривом від талих вод та зливових дощів. Основними видами водної ерозії є:

  • площинна, при якій відбуваються поверхневий змив і розмив дрібними потоками;
  • лінійний розмив, в результаті якого утворюються глибокі вимоїни і вибоїни;
  • утворення вершинних, донних і бічних ярів.

Вітрова ерозія (дефляція) проявляється у вигляді місцевої (локальної) або регіональної у формі запорошених (чорних) буревіїв, особливо сильних на вітроударних схилах.

При місцевій, або локальної, дефляції нерідко виникають вихори і смерчі. Дефляція, якщо не вести боротьбу з нею, поступово виснажує ґрунт.

Вплив клімату

Основним кліматичним чинником, що визначає розвиток водної ерозії ґрунтів, є опади у вигляді дощу та снігу: кількість, інтенсивність в окремі періоди, тривалість, характер і рівномірний розподіл по території. При зливах, коли на окрему територію надходить велика кількість опадів за короткий час, а ґрунт за цей період не в змозі поглинути вологу, відбуваються поверхневий стік і руйнування ґрунтового покриву. І при менш інтенсивних, але тривалих дощах, коли ґрунт повністю насичується вологою, можуть виникнути поверхневий стік і змив ґрунту. Вплив температури повітря на процеси водної та вітрової ерозії ґрунтів позначається головним чином через глибину промерзання ґрунту, інтенсивність сніготанення і в посушливі дні. Навесні при наростанні температури збільшується швидкість танення снігу, а поглинання води промерзлим ґрунтом незначне – створюються умови для формування великих потоків води. Швидке підвищення температури у весняний період при відсутності дощів висушує ґрунт, який при посиленні швидкості вітру легко піддається дефляції.

Іншим кліматичним фактором, що здійснює значний вплив на процеси ерозії ґрунтів (в основному вітрової), є вітер, напрям і швидкість якого, як правило, непостійні.

При великих швидкостях утворюються пилові бурі, які знищують або сильно пошкоджують посіви сільськогосподарських культур і забирають верхній родючий шар ґрунту. У літній період східні і південно-східні вітри супроводжуються суховіями.

Вітровий режим впливає і на процеси водної ерозії шляхом перерозподілу сніжного покриву на поверхні землі, тому дефляційні процеси різко знижуються при зволоженні ґрунту.

Інші чинники

На розвиток водної ерозії і дефляції великий вплив мають характер і стан ґрунтового покриву: тип ґрунту та його механічний склад, структура і вологість, вміст гумусу і склад ґрунтового поглинаючого комплексу. Від властивостей ґрунту залежать інфільтраційна здатність та інтенсивність ерозії.

Великий вплив на інтенсивність ерозійних процесів здійснюють потужність гумусового горизонту і вміст гумусу. Органічна речовина зменшує об'ємну вагу ґрунту, підвищує її вологоємність, знижує зв'язаність важких ґрунтів і збільшує легких. Гумус є важливим фактором також в утворенні та збереженні структури ґрунту. Ступінь їх впливу на процеси ерозії при однакових умовах рельєфу і сільськогосподарського використання наступна: змив з потужних чорноземів з вмістом 10% гумусу був у 1,5-2 рази меншим, ніж зі звичайних; у 5–7 разів меншим, ніж із каштанових ґрунтів. Структурні ґрунти краще вбирають вологу, в безструктурні проникає всього 30% опадів, що випадають, а паводкові можуть взагалі не проникнути.

Механічний склад теж впливає на процеси ерозії. Ґрунти глинистого і важкосуглинистого механічного складу мають низьку інфільтраційну здатність, а їх частинки легко переміщуються потоками води після диспергування. Частинки піщаних ґрунтів легко відділяються, але не такі транспортабельні. Ці ґрунти мають високу інфільтраційну здатність, а тому небезпека водної ерозії для них невелика і вони менш стійкі проти видування.

Добре гумусовані чорноземи мають грудкувато-зернисту структуру і стійкі проти змиву, розмиву і дефляції. А внаслідок слабкого гумусування каштанових ґрунтів їхні орні горизонти характеризуються пилувато-грудкуватою структурою і слабкою стійкістю до дефляції, а також до змиву і розмиву.

Природним фактором, що чинить вирішальний вплив на розвиток ерозійних процесів, є рельєф місцевості, до основних елементів якого належать глибина місцевих базисів ерозії, розчленованість території яружно-балочною мережею, крутизна, довжина, форма і експозиція схилів.

Інтенсивність ерозії визначається і крутизною схилу, що можна вважати вирішальним серед інших морфологічних показників рельєфу. Науковими дослідженнями встановлено, що при збільшенні крутизни схилу з 2 ° до 3 ° ерозія ґрунтів збільшується приблизно у 1,3 рази, а зі збільшенням крутизни схилу на 1 ° врожайність сільськогосподарських культур знижується на 1,4–1,7 ц/га. При зростанні крутизни з одночасним збільшенням довжини схилу підвищується маса води, що стікає,  і посилюється руйнівна енергія потоку.

На процеси ерозії і дефляції впливає і форма схилу. Розрізняють опуклі, прямолінійні, увігнуті і складні схили. Найбільший змив, розмив або дефляція ґрунту відбувається на опуклих схилах.

Суттєве значення для процесів ерозії і дефляції має і експозиція схилу, яка найбільшою мірою проявляється на південних і східних, а також вітроударних схилах.

Рослинний покрив є ефективним засобом у боротьбі з ерозією і дефляцією ґрунтів. Ерозійним процесам в першу чергу піддаються ті ділянки земної поверхні, які позбавлені добре розвиненої деревної і трав'янистої рослинності. Численними дослідженнями встановлено, що сільськогосподарські культури мають різне протиерозійне значення. Просапні культури мають слабку ґрунтозахисну здатність; добре захищають ґрунт від змиву, розмиву і дефляції озимі культури, багаторічні трави і природна трав'яниста рослинність. Природна рослинність збереглася на балкових схилах, як правило, з розрідженим травостоєм, тому поліпшення стану сіножатей та пасовищ вкрай необхідне.

Надійно захищає ґрунт від водної та вітрової ерозії деревно-кущова рослинність. Лісова рослинність є могутнім регулятором вологості ґрунту. Ліс повинен бути неодмінним компонентом сільськогосподарських угідь кожного району країни, тому необхідно передбачати створення системи лісомеліоративних заходів, що забезпечують спільно з іншими надійний захист ґрунтів від ерозії, дефляції і суховіїв.

Розвиток ерозії в значній мірі залежить від господарської діяльності людини, від рівня використання земельних ресурсів та економічних умов.

Соціально-економічні чинники

Соціально-економічними чинниками, що викликають розвиток ерозії ґрунтів, є наступні:

  1. встановлення міжгосподарської і внутрішньогосподарської спеціалізації без врахування ступеня прояву ерозійних процесів;
  2. розміщення меж землекористування та їх виробничих підрозділів без урахування рельєфу;
  3. безсистемна вирубка лісів і чагарників, знищення трав'яного покриву, що володіють ґрунтозахисними властивостями;
  4. розорювання і інтенсивне використання територій, явно схильних до ерозії ґрунтів, без розробки належного протиерозійного захисту;
  5. неправильне використання орних земель в умовах розвинутої ерозії ґрунтів. Обробка полів і окремих ділянок ведеться вздовж схилу, що призводить до збільшення поверхневого стоку і посилення площинної і лінійної ерозії;
  6. недостатній облік ступеня еродованості ґрунтів при встановленні складу і чергування культур у сівозмінах;
  7. недооцінка ролі ґрунтозахисних сівозмін;
  8. розміщення полів сівозмін, лісосмуг, доріг та інших лінійних елементів організації території без урахування рельєфу і ґрунтового покриву;
  9. недооцінка ролі полезахисного лісорозведення на території господарства, відсутність догляду за лісосмугами;
  10. безсистемне випасання худоби по схилах балок і відсутність заходів із протиерозійного облаштування пасовищ;
  11. відсутність комплексного підходу до здійснення організаційно-господарських, агротехнічних, лісомеліоративних, лукомеліоративних та гідротехнічних протиерозійних заходів;
  12. недостатній рівень методичних розробок з оцінки ефективності комплексу ґрунтозахисних заходів.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus