2014-05-09

Безумовні рефлекси

4.625 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 4.63 (8 голосів)

Безумовні рефлекси

Безумовні рефлекси – це постійні вроджені реакції організму на певний вплив зовнішнього світу, які здійснюються при посередництві нервової системи і не вимагають спеціальних умов для свого виникнення.

Безумовні рефлекси: класифікація

Всі безумовні рефлекси за ступенем складності та вираженості реакцій організму поділяють на прості і складні. В залежності від виду реакції – на харчові, статеві, оборонні, орієнтовно-дослідницькі та ін. В залежності від відношення організму до подразника – на біологічно позитивні і біологічно негативні. Безумовні рефлекси виникають головним чином під впливом контактного подразнення: харчовий безумовний рефлекс – при попаданні їжі в рот і впливі її на рецептори язика; оборонний – при подразненні больових рецепторів. Проте виникнення безумовних рефлексів можливе і під впливом таких подразників, як звук, вид і запах предмета. Так, статевий безумовний рефлекс виникає під впливом специфічного статевого подразника (вид, запах та інші подразники, які походять від самки або самця). Орієнтовно-дослідний безумовний рефлекс виникає завжди у відповідь на раптовий маловідомий подразник і проявляється зазвичай у повороті голови і русі тварини в бік подразника. Його біологічний сенс полягає в обстеженні даного подразника і всього зовнішнього навколишнього оточення.

До складних безумовних рефлексів відносяться такі, які мають циклічний характер і супроводжуються різними емоційними реакціями. До таких рефлексів часто відносять інстинкти.

Безумовні рефлекси є основою для утворення умовних рефлексів. Порушення або перекручення безумовних рефлексів зазвичай пов'язане з органічними ураженнями головного мозку. Дослідження безумовних рефлексів проводиться для діагностики ряду захворювань центральної нервової системи.

Безумовні рефлекси: дослідження

Розвиток вчення про безумовні рефлекси пов'язаний з дослідженнями І. М. Сеченова, Пфлюгера (Е. Pfluger), Гольца (F. Goltz), Шеррінгтона (С. S. Sherrington), Магнуса (В. Magnus), Н. Е. Введенського, А. А. Ухтомського, які заклали основи подальшого етапу в розвитку рефлекторної теорії, коли нарешті з'явилася можливість заповнити фізіологічним змістом поняття про рефлекторну дугу, що існувало до цього як анатомо-фізіологічна схема. Безсумнівною умовою, що визначила успіх цих пошуків, стало повне усвідомлення того, що нервова система діє як єдине ціле, а значить виступає як дуже складне утворення.

Геніальні передбачення І. М. Сеченова про рефлекторну основу психічної діяльності головного мозку послужили відправною точкою для досліджень І. П. Павлова, який, розвиваючи вчення про вищу нервову діяльність, відкрив дві форми нервово рефлекторної діяльності: безумовні і умовні рефлекси.

Складна динаміка взаємодії умовних і безумовних рефлексів є основою нервової діяльності людини і тварин. Біологічне значення безумовних рефлексів, як і умовнорефлекторної діяльності, полягає в пристосуванні організму до різного роду змін зовнішнього і внутрішнього середовища. Такі найважливіші акти, як саморегуляція функцій, в своїй основі мають пристосувальну діяльність безумовних рефлексів.

Відмінності між безумоними і умовними рефлексами носять не абсолютний, а відносний характер. Різноманітні експерименти, зокрема зі знищенням різних ділянок головного мозку, дозволили Павлову створити загальне уявлення про анатомічну основу умовних і безумовних рефлексів. Викладені погляди Павлова нині доводиться визнати лише як схему. Його ж вчення про аналізатори дозволяє вважати, що морфологічний субстрат безумовних рефлексів в дійсності охоплює різні відділи головного мозку, включаючи великі півкулі. У механізмі безумовних рефлексів важлива роль належить зворотній аферентації про результати та успішність вчиненої дії.

У ранні роки розвитку вчення про умовні рефлекси окремі учні Павлова, які займалися вивченням слинних безумовних рефлексів, стверджували їх надзвичайну стійкість, незмінність. Подальші дослідження показали однобічність таких поглядів. У лабораторії самого Павлова було знайдений ряд умов досвіду, при яких безумовні рефлекси змінилися навіть протягом одного експерименту. Надалі були представлені факти, які свідчать про те, що правильніше говорити про мінливість безумовних рефлексів, ніж про їх незмінність. Важливими моментами у цьому відношенні є: взаємодія рефлексів один з одним (як безумовних рефлексів між собою, так і безумовних з умовними), гормонально-гуморальні фактори організму, тонус нервової системи та її функціональний стан. Особливу важливість набувають ці питання в зв'язку з проблемою інстинктів, які ряд представників так званої етології (науки про поведінку) намагаються представити незмінними, незалежними від зовнішнього середовища. Іноді важко визначити конкретні чинники мінливості безумовних рефлексів, особливо якщо це стосується внутрішнього середовища організму (гормональні, гуморальні або иітероцептивні фактори), і тоді деякі вчені припускають помилку, говорячи про спонтанну мінливість безумовних рефлексів.

І. П. Павлов неодноразово підкреслював важливість систематизації та класифікації безумовних рефлексів, які служать фундаментом для решти нервової діяльності організму. Існуючий шаблонний поділ рефлексів на харчові, самозберігаючі, статеві занадто загальний і неточний. Необхідні детальна систематизація і ретельний опис всіх окремих рефлексів.

Безумовні рефлекси «в чистому вигляді» можуть виявлятися один або кілька разів після народження тварини, а потім у досить короткий час «обростають» умовними рефлексами та іншими безумовними рефлексами. Усе це дуже ускладнює їх класифікацію. Досі не вдалося знайти єдиного принципу їх класифікації.

Систематизація та класифікація безумовних рефлексів повинна передбачати їх екологічну спеціалізацію. При екологічній адекватності подразників і біологічній тренованості ефектора проявляється дуже тонка диференційованість безумовних рефлексів. Швидкість, міцність, та й сама можливість утворення умовного рефлексу залежать не стільки від фізичної або хімічної характеристики подразника, скільки від екологічної адекватності подразника та безумовного рефлексу.

Великий інтерес представляє проблема виникнення та розвитку безумовного рефлексу. І. П. Павлов, А. А. Ухтомський, К. М. Биков, П. К. Анохін та інші вважали, що безумовні рефлекси виникають як умовні, а згодом в еволюції закріплюються і переходять у вроджені.

Павлов вказував, що нові рефлекси при збереженні одних і тих же умов життя в ряді послідовних поколінь, мабуть, безперервно переходять в постійні. Це, ймовірно, один з діючих механізмів розвитку тваринного організму. Не визнаючи цього положення, неможливо уявити собі еволюцію нервової діяльності.

 

Читайте також:

 

Коментарі:

blog comments powered by Disqus