Існування газу в просторі між зірками вперше було виявлене за присутністю в спектрах зірок ліній поглинання, викликаних міжзоряним кальцієм і міжзоряним натрієм. Ці лінії утворюються не в атмосферах самих зірок, оскільки вони однакові для всіх зірок, у той час як інші лінії можуть бути інтенсивні, слабкі або бути зовсім відсутніми залежно від температури поверхні зірки. Крім того, променева швидкість, визначена за лініями міжзоряного кальцію і натрію, суттєво відмінна від променевої швидкості, узгоджено одержаної за лініями спектру, що належать самій зірці. Це і зрозуміло, адже міжзоряні кальцій і натрій заповнюють увесь простір між спостерігачем і зіркою, а із зіркою безпосередньо не зв’язані.

Після кальцію і натрію була встановлена присутність кисню, калію, титану та інших елементів, а також деяких молекулярних сполук: ціану CN, вуглеводню СН та інших.

Орбіта планети Уран розташована у 19 разів далі від Сонця, ніж орбіта Землі. На повний оборот навколо центрального світила планета витрачає 84 з чвертю земних роки. Сонце з такої відстані повинно здаватися просто дуже яскравою зіркою, світло якої приблизно в 1200 разів більше від світла Місяця в повню.

Питання походження Місяця здавна цікавило людство. Колися різні народи мали різні легенди, які так чи інакше пояснювали існування поблизу Землі цього загадкового космічного тіла. Проте з ходом наукового прогресу людство зацікавилося цим питанням чисто з наукової точки зору. Звичайно про походження Місяця нам не розповість жоден очевидець, про цю подію не залишилося жодних писемних згадок. Тому дослідникам доводиться висувати різні припущення і підкріпляти їх певними розрахунками, які свідчать про більшу чи меншу ймовірність того чи іншого сценарію. Розглянемо деякі з гіпотез.

Коли вперше були виявлені космічні радіохвилі, вчені не могли навіть уявити ту дивовижну ситуацію, до якої це відкриття приведе приблизно через 30 років. Навіть у 40-х роках, коли нова наука, радіоастрономія, поступово набирала сили, всі думали лише про найпростіші процеси випромінювання, що виникають в гарячих хмарах газу, розташованих у площині нашої Галактики. Щоправда випромінювання здавалося занадто сильним для цього процесу, і було висловлено багато здогадок щодо причин розбіжності між розрахунками і спостереженнями, проте ніхто не мав ані найменших здогадок, до чого це відкриття приведе в найближчі роки.

Одне з найбільших відкриттів в радіоастрономії зробили Хей, Парсонс і Філліпс. Вони виявили незвичайно потужне радіовипромінювання з невеликої ділянки неба в сузір’ї Лебедя. Це було перше дискретне джерело радіовипромінювання. За ним швидко були відкриті й інші. У наші дні складені каталоги розташування більше тисячі таких джерел. Зрештою, такі каталоги, ймовірно, стануть порівнянні з Каталогом зірок Генрі Дрепера, який вміщує кілька сотень тисяч зірок.

Сонячна система знаходиться у величезній зоряній системі – галактиці Чумацький Шлях, що налічує сотні мільярдів зірок найрізноманітнішої яскравості і кольору. Властивості різних типів зірок Галактики астрономам досить добре відомі. Нашими сусідами є не просто типові зірки та інші небесні об’єкти, а скоріше представники найбільш численних «племен» Галактики. В даний час в околицях Сонця досліджені всі або майже всі зірки, за винятком зовсім карликових, що випромінюють дуже мало світла. Більшість серед них складають дуже слабкі червоні карлики – їх маси в 3-10 разів менші, ніж у Сонця. Зірки, схожі на Сонце, дуже рідкісні, їх всього 6%. Багато наших сусідів (72%) групуються в кратні системи, де компоненти пов’язані один з одним силами гравітації. Яка ж із сотні близьких зірок може претендувати на титул найближчої сусідки Сонця? Зараз нею вважається компонент відомої потрійної системи Альфа Центавра – слабкий червоний карлик Проксіма. Відстань до Проксіми 1,31 пк, світло від неї йде до нас 4,2 року. Статистика навколосонячного населення дає уявлення про еволюцію галактичного диска і Чумацького Шляху в цілому. Наприклад, розподіл за яскравістю зірок сонячного типу показує, що вік диска 10-13 млрд. років.